У переліку повітряних мисливців, які можуть з’явитися в Україні, є також Dassault Mirage 2000 — багатоцільовий реактивний винищувач четвертого покоління. Розроблений у 1970-х роках компанією Dassault…
10 червня 2022 року на базі Українського католицького університету відбувся круглий стіл «Козацький фактор у сучасній російсько-українській війні й досвід ХХ століття». У форматі онлайн у ньому взяли участь науковці з 21 університету 5 країн (Україна, Велика Британія, Польща, Литва, Грузія), представники ЗСУ, низки державних і громадських структур.
За підсумками круглого столу було створено експертну групу з дослідження та застосування козацького фактору в сучасній війні. Експерти звернулися до командування 20-го окремого батальйону спеціального призначення з пропозицією застосувати актуальні козацькі традиції для підсилення мотивації, товариськості, внутрішньої ідентичності та формування лідерства в батальйоні.
Невдовзі було підготовлено комплекс періодичних занять, який схвалили командир батальйону Павло Куриленко і його заступник з морально-психологічного забезпечення капітан Володимир Кончиць. Реалізація цього пілотного проєкту розпочалася у жовтні минулого року. І вже на березень 2023 р. було ухвалено внутрішній бойовий чин 20 ОБСП «Україна» на основі українських козацьких надбань. Нині цей чин проходить випробування й у разі його високої ефективності за рішенням вищого командування він буде поширюватися в інших підрозділах нашого війська.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з координатором експертної групи, доктором історичних наук, професором кафедри історії Гуманітарного факультету Українського католицького університету Вадимом Задунайським про козацькі традиції в сучасному українському війську.
– Пане Вадиме, спершу хочу запитати про те, як Ви дійшли висновків про спільність військових традицій козаків із сучасними, що існують у Збройних Сил України?
— Я маю козацький родовід і по батьковій, і по маминій лінії. Шашку вперше взяв до рук у 10 років, тож козацтво мені притаманне з дитинства. Я жив цим, досліджував козацтво як науковець — захистив про це докторську дисертацію, пізнавав козацьку спадщину, працював із молоддю, вивчав традиційні бойові мистецтва козаків, а це пошуки реальних козаків, які зберегли навички і реально показували їхні збройні дії. Ще у 1984 році був одним із засновників першого українського козацького земляцтва в Донецькому університеті. 1992 року ми організували кінний і піший похід «Україна – Дон – Кубань». Останні курені вільного козацтва діяли саме на Кубані. Тамтешні козаки, які мене вчили, називали себе українськими козаками і розмовляли українською мовою.
2014 року з очевидних причин я змушений був виїхати з Донецька, але і надалі намагався набутий досвід поширювати в суспільстві та серед військовослужбовців. До широкомасштабного вторгнення така моя діяльність мала ситуативний характер, а після 24 лютого 2022 року я активізував роботу за всіма напрямками.
— Що таке актуальний козацький досвід? Які ознаки його вирізняють?
— Військові попросили мене звернути увагу на такі моменти: мотивація, товариськість, лідерство та ідентичність. У них міститься ключ до ефективної роботи будь-якого підрозділу, а також присутній «козацький фактор» — елемент кількасотлітньої традиції, що існувала та вдосконалювалася серед українців. Адже ми — нащадки козаків — ментально або через спільну історичну пам’ять відчуваємо козацькі цінності. Тому знання про те, як жили та воювали козаки, допомагають нам не просто відчувати зв’язок із попередніми поколіннями, а використовувати їхній досвід, посилювати ефективність роботи сучасного бойового підрозділу.
Нині діють ті самі архетипи, використовуються ті самі терміни, що були у Війську Запорозькому. Чому так? Бо через виховання, традиційну культуру, пізнання елементів історії козацька спадщина присутня скрізь. А у воєнний час вона спрацьовує. Бо коли ви перебуваєте у «прикордонному» стані, вимагається максимальна ефективність, ККД від усього, що ви робите. Війна — це виклик вашому існуванню, вона активує приспані ресурси.
Для того щоб посилити відчуття мотивації на війні, достатньо зрозуміти, що ця війна є не просто витвором часу, а тенденцією в російсько-українських відносинах. Бо українська військово-демократична спільнота є викликом для російської імперської централістичної спільноти.
А наша «військова демократія» базується на товариськості.
— Хто такий військовий товариш-побратим?
— Запорозька Січ була відкрита для всіх, хто приймав козацьку традицію. Це було відкрите військове товариство, на відміну від гетьманського реєстрового козацтва, яке було родовим, переходило у спадок від батьків до дітей.
Козаки-запорожці здобули славу своїми відчайдушними походами, під час яких виявляли зразки воєнної стратегії і високий рівень особистої боєздатності. Тоді на Січі для кожного добровольця була можливість стати військовим товаришем і у битві засвідчити, що ти достойний. Після «бойового хрещення» військовий товариш ставав справжнім козаком. Це нині називається військовим побратимством. Адже ви разом живете, берете участь у боях, переносите всі тяготи – це і є давня запорозька традиція формування військового товариства.
А ті козаки, що братаються — це побратими. Побратимство формується на підставі оволодіння найкращими навичками і взаємодії. Його базовий елемент — «двійка» або «трійка» (штурмовий підрозділ). Ви настільки один від одного залежите, що ніби «спаяні». Тоді є максимальна взаємодія і віддача в бою, адже «козак козаку — рідний брат».
Саме тому українська «лава» — це не російська «стінка на стінку». Козацька «лава» — це злагоджені дії груп побратимів, які відпрацьовують взаємодію у ближньому бою за допомогою зброї (шабля, кинджал, спис, багнет). Автентичне бойове мистецтво козаків — це не карате в шароварах і не бойовий гопак. Це мистецтво застосування зброї — багнетний бій з піками, шашками. Запорожець, готуючись до битви з ворогом, насамперед покладався на свою зброю і заздалегідь вправлявся в майстерному володінні нею.
«Без дії маліє сила» — козацький вислів про бойову підготовку, в якій потрібно постійно вправлятися. Бо від навичок у бою залежить виживання твоє, твого товариша, підрозділу, реалізація поставленого завдання. А все це, як піраміда, формує перемогу у війні.
— Вочевидь найбільш вправні в боях ставали лідерами в козацькому товаристві, формували «славу» підрозділів…
— Людина, воїн має спершу опанувати знання і навички, а після того — лідерство психологічного виміру. Ми маємо формувати лідерські навички, базуючись на нашій культурі, водночас вивчаючи найкращі зразки, сформовані на інших культурах або мультикультуральній основі (НАТО). Для спілкування в підрозділах маємо козацьку традицію наставництва — від старшого до меншого. Система «батько-отаман» — «бійці-козаки» додає «родинності», дбання один про одного, злагодженості в бою.
«Добрий козак бачить, де отаман скаче» — це прикладний момент. Потрібно дивитися на командира, бо він зброєю, звуковим сигналом чи в якийсь інший спосіб інформує своїх підлеглих. Це на рівні підрозділу працює дуже добре, так само, як і в козацькі часи. Окрім того, в усі часи військова слава — це співання «своїх» пісень, спільне дбання про «земляцтво», тобто про своїх товаришів та родини загиблих. Тобто потрібно розуміти, що за давнім козацьким звичаєм у разі загибелі воїна родина отримає підтримку не лише від держави, а й від його побратимів.
У козаків кожен курінь мав своє обличчя, кожен полк мав своє обличчя, мав своїх Героїв. Були герої загальновійськові — визнані і в піснях оспівані, а були на рівні куреня чи сотні. Ідентичність була не лише за родом зброї, а й за своїм підрозділом. Наприклад, у час Визвольних змагань спершу корпус, а потім дивізія Запорожців у Армії УНР не лише емблемами, а навіть постригом оселедця робили власну ідентифікацію як підрозділу.
Маємо виховати відчуття взаємозв’язку, що якщо ми шануємо військо, то шануємо себе, а шануючи себе — шануємо свій підрозділ, Збройні Сили й усі Сили оборони України.
Цей досвід легко трансформується відповідно до реалій поточного часу. Він не відміняє досягнень сучасної психології, новітніх лідерських програм. Але розуміння існування нашої спадщини, належності до багатовікової традиції дає можливість інакше дивитися на те, що відбувається. Ці моменти посилюють зв’язок, покращують комунікації і є підмурівком, що відчувається на генному рівні та йде лише на користь.
Козацька традиція була присутня в період Визвольних змагань у Армії УНР, у діях кубанських «пластунів», у повстанському русі, трансформувалася і діяла в інших вимірах. Жива традиція дожила й до нашого часу. Козацька традиція успішно протистояла імперській у 1990-х роках, коли була перша спроба анексувати Крим, на обох майданах, коли російські спецслужби намагалися організовувати різноманітні провокації. Весь час це була «війна світів» — саме такий вимір у протистояння України з росією.
Тому досвід військової організації, що засвідчив свою незламність упродовж століть, який дожив навіть до нашого часу, дає ефект зараз. До речі, козацькі січові традиції не були обмежені ані національними, ані релігійними, ані політичними ознаками. А це і є той моноліт, яким стала нині Україна, що об’єдналася, аби захистити свої цінності. Тому маємо відчути і пишатися своєю місійністю, бо ці відчуття — не одночасні, а вони завжди були і завжди надихали мешканців цієї землі.
