Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Рік тому російська орда просувалася з Харківської області в напрямку Слов’янська і Краматорська, прагнучи захопити ці міста та оточити Сили оборони України в Донецькій області. Для цього росіяни зосередили в Ізюмі близько 20 батальйонно-тактичних груп. Плани окупантів зруйнували наші воїни. Вони зупинили загарбників в районі населених пунктів Богородичне і Долина. Величезній чисельній перевазі росіян у живій силі і техніці українські захисники протиставили професіоналізм, твердість духу і героїзм.
Саме 11 травня 2022 року бої в цьому районі досягли кульмінації. Рашисти намагалися прорватися через позиції українських підрозділів, наші війська тримали оборону. Слов’янськ і Краматорськ вдалося відстояти. На жаль, за це заплачено високу ціну. Про це свідчать вщент зруйновані будівлі і меморіали з іменами загиблих українських воїнів вздовж автодороги Ізюм-Слов’янськ та у населених пунктах, де торік точилися запеклі бої.
Сьогодні в Богородичному та Долині вперше відзначили день вшанування українських воїнів, які зупинили наступ на міста Слов’янськ і Краматорськ весною 2022 року «Долина – Богородичне: Рубіж незламності».
Захід започаткували за ініціативи Святогірської міської громади, Донецької обласної військової адміністрації та військовослужбовців, які брали участь в тих боях. Пам’ять воїнів вшановували біля зруйнованого сільського клубу.
– Цей клуб зруйнувала російська артилерія, – розповідає Микола Бондар. Він – один з тих українських воїнів, які захищали підступи до Слов’янська і Краматорська.
– Основу угрупування військ на цьому напрямку складали 95-а та 80-а окремі десантно-штурмові бригади, 81-а окрема аеромобільна бригада, 17-а окрема танкова Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка та батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, – каже він. – Я воював тут у складі 86-го батальйону територіальної оборони. Також тут тримали оборону 41-ий, 68-ий, 77-ий та 126-ий батальйони ТрО.
На знак пам’яті про бої в Богородичному на вцілілу стіну клубу нанесли мурал у вигляді тризубу з номерами бригад і батальйонів, які протистояли агресору.
– Це було пекло на землі, – розповідає мешканка Богородичного Ольга, – росіяни практично безперервно обстрілювали наше село з артилерії. Люди ховалися у підвалах. Зруйнованих будинків ставало все більше і одного дня більшість мешканців села, близько двохсот людей, зібралися у цокольному поверсі нашої церкви. Ми думали, що це буде безпечне місце. І вже невдовзі поруч із церквою вибухнула авіабомба. Ми зрозуміли, що треба тікати з села. В цей час росіяни вже були так близько, що могли вести вогонь по селу зі стрілецької зброї. Вони стріляли у всіх без розбору. Частині людей вибратися з села допомогли наші військові. Інші тікали самотужки пішки лісами.
Повернутися у село Ольга змогла після деокупації Богородичного у вересні 2022 року.
– Це було жахливе і моторошне видовище. Частину руйнувань я бачила ще під час боїв за село, – згадує вона. – Але коли я пройшлася вулицями Богородичного після повернення, то не змогла стримати сліз. Практично нічого цілого тут не залишилося. Все зруйновано.
Одними з перших після де окупації Богородичного в село приїхала Тетяна Ігнатченко. В минулому вона – журналіст. Зараз очолює управління інформаційної діяльності Донецької обласної військової адміністрації.
– Я приїхала сюди разом зі своїм колегою Євгеном Гончаренком, – розповідає вона. – У селі не було жодного мешканця. Бродили свійські тварини. Тоді ми зробили тут багато фотознімків.
Зараз ці фото – історія російських злочинів на українській землі та боротьби нашого народу за право на життя. Фотознімки були виставлені біля клубу у вигляді експозиції під відкритим небом.
Вшанувати пам’ять воїнів прийшло багато людей: представники місцевої і обласної влади, військовослужбовці частин, які воювали тут рік тому, місцеві мешканці, рідні і близькі загиблих тут захисників. Зі словом до них звернувся начальник Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко. Він подякував військовим за їхню відданість і героїзм.
Після вшанування пам’яті воїнів у Богородичному учасники заходу приїхали до меморіалу загиблим воїнам на автодорозі Ізюм-Слов’янськ в селі Долина. Вони поклали квіти до пам’ятного знаку та запалили лампадки.
– Наша бригада вела оборону в районі Долини і Краснопілля, – згадує начальник групи цивільно-військового співробітництва окремої десантно-штурмової бригади майор Дмитро Вольський. – Нам доводилося евакуйовувати мирних мешканців з-під вогню. Як правило, це були люди, які через стан здоров’я і поранення вже не могли самотужки вибратися із села. Згодом тут не залишилося жодного мешканця. Наша бригада встояла тут, не пропустила ворога, дала росіянам по зубам. На жаль, ми заплатили за це високу ціну. Це наш біль назавжди. Сумно бачити всі ці руйнування. Я бачив ці села перед широкомасштабним вторгненням. Вони були квітучі, люди тут раділи життю і будували плани на майбутнє. Зараз це суцільна руїна. Радісно, що ми таки визволили ці землі, а це значить, що рано чи пізно ми все відбудуємо і відновимо тут.
