Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 23 травня 2025 року Президент України присвоїв 38 окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних…
Вже більше ніж рік від початку широкомасштабного вторгнення російські загарбники безуспішно намагаються захопити населений пункт Мар’їнка, що неподалік окупованого Донецька. Щодня тут тривають запеклі бої. Наші захисники мужньо тримають оборону і завдають ворогу значних втрат. Кореспондент АрміяInform побував на одній з позицій наших десантників.
Колись квітучий районний центр з населенням близько 10 тисяч осіб, розвинутою промисловістю і сучасними житловими забудовами майже стертий російськими дикунами з лиця землі. Сьогодні Мар’їнка більше нагадує апокаліптичну картину кінця світу після атомної катастрофи. Навіть не віриться, що колись тут вирувало життя. Приватний сектор знищено до фундаменту. Колись красиві і доглянуті парки, сади, зелені зони відпочинку випалені вщент вогнем ворожої авіації і артилерії.
Ми швидко рухаємося передмістям під безперервний гуркіт артилерії. Щоб дістатися позицій, доводиться долати дуже небезпечні ділянки місцевості, які ворог постійно прострілює. Об’їжджаємо на дорозі нерозірвані міни і ракети від «Градів», які стирчать з асфальту. Спалені автівки на узбіччі нагадують про те, що не для всіх цей шлях закінчився вдало. Нарешті прибуваємо на місце. Нас зустрічає головний сержант десантно-штурмової роти на псевдо «Тарік». Він має вигляд справжнього універсального солдата. Його спорядження і зброя розраховані на всі види вогневого контакту.
— Треба постійно бути готовим до будь-яких ситуацій. Ворог діє зухвало і підступно, тому не можемо розслаблятися. Завжди готові до близького контактного бою, — пояснює сержант.
Запитую в нього про ситуацію.
— Тактика ворога не змінилася. Намагаються атакувати невеликими групами з різних напрямків. Спочатку працює їхня арта, потім лізе піхота. Коли отримують відповідь, відповзають. Знову б’є арта по наших позиціях. Ми тримаємося. Застосовуємо свої методи протидії. Влаштовуємо різноманітні пастки, в які вони дуже часто потрапляють.
Далі «Тарік» веде нас на позицію, яка розташована за 300 метрів від траншеї орків. Пересуваємося виключно ходами сполучень. На дні окопів ще стоїть вода. Щоб потрапити до опорника, доводиться подолати суцільну багнюку і підтоплені ділянки. Берці вкриваються товстим шаром глини і важать як залізні гирі.
— Майже тиждень ішли дощі, ще не підсохло, тому трошки не комфортно воювати, — посміхається наш провідник.
Під час руху по рації повідомляють, що в повітрі помічена ворожа авіація. Невдовзі рашистські штурмовики Су-25 завдають удару по наших позиціях некерованими ракетами. Лунають потужні вибухи. Ховаємося в укритті.
— Ординська авіація зараз працює дуже обережно, — пояснює головний сержант. — Після того як нам вдалося знищити декілька їхніх літаків в небі над Мар’їнкою, вони вже не наважуються наближатися до населеного пункту. Атакують з відстані 3–5 кілометрів, щоб не потрапити під вогонь наших засобів ППО. Тим часом дістаємося ВОПу. Особовий склад перебуває на своїх місцях і контролює сектори відповідальності.
— Ця позиція для нас дуже вигідна, — розповідає заступник командира підрозділу Богдан. Вона розташована на висоті і прикриває фланги нашої оборони, а також підтримує дії сусідів. Противник декілька разів намагався перевірити тут нашу оборону на міцність, але всі його спроби були марними.
На підтвердження своїх слів замкомбата показує на спалені поблизу опорника декілька рашистських танків.
— Ми зупинили їх майже за 100 метрів від позиції. Екіпажі орків згоріли разом зі своїми танками. Палало яскраво, картина була видовищною. Але ворог не припиняє спроб завдати нам клопоту. Час від часу роблять зухвалі атаки у складі малих груп броньованої техніки. Зазвичай це пара БМП або танк і БМП. Розраховують на раптовість і несподіваність нападу. На великій швидкості заскакують у населений пункт і починають розбирати наші позиції або вогневу точку. Після 10–15 хвилин вогневого впливу намагаються швидко втекти. Звісно, ми не даємо їм цього зробити. Наші протитанкісти роблять московитів «хорошими». Нещодавно спалили їх «беху» разом з десантом.
Нашу розмову перериває черговий обстріл. Десантники негайно відповідають. Кулеметник «Позитив» відкриває вогонь з великокаліберного 12,7-мм кулемета «Утьос» і змушує окупантів замовкнути.
— Там у них вогнева позиція і бліндаж, — пояснює солдат. — Звідти періодично прострілюють нас, а ми їх відразу заспокоюємо. Під час оборони Мар’їнки «Позитив» неодноразово рятував своїх побратимів, вчасно приходив на допомогу в бою. Його товариші згадують, як він прикрив їх влучним вогнем під час ворожого штурму, сидячи на даху будівлі. Орки змушені були відступити. Але невдовзі почали знищувати зі 120-мм міномета будинок, де перебували відважний кулеметник і його помічник, а потім дали туди залп з РСЗВ БМ-21 «Град». Пощастило, що ракета влучила в задню частину будівлі, і кулеметник з побратимом залишилися живими.
Тим часом, після нетривалого бою, надходить інформація від нашої аеророзвідки: помічено два ворожі танки. Вони намагаються вести вогонь із закритих позицій. Розвідники надають координати артилерії. За лічені хвилини гармаші відправляють загарбникам свої «подарунки». Екіпажі орків, не чекаючи, коли в них влучать, кидають свої машини і тікають у лісопосадку. А артилеристи продовжують добивати вже покинуті танки.
У підрозділі десантників, який тримає позицію на цьому напрямку, переважна кількість воїнів — мобілізовані. Люди різного віку, різних професій, але їх усіх об’єднала війна.
— Як би нам зараз не було важко, будемо триматися тут до кінця, — стверджує кулеметник «Позитив». — Заради наших побратимів, які віддали своє життя за Україну. Нам треба вистояти, тому що ми на своїй землі і захищаємо свій дім, свої родини, і вибір у нас тільки один — перемогти!
Фото автора
