Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
На його рахунку участь у звільненні від окупантів п’ятьох населених пунктів на Харківщині. Ще півроку тому командування окремої механізованої бригади імені Івана Сірка, беручи до уваги лідерські якості та бойовий досвід хлопця, прогнозувало його стрімкий кар’єрний зріст. До служби ж у армії він 13 років займався спортивними бальними танцями, має титул багаторазового чемпіона України і є кандидатом в майстри спорту…
На жаль, російсько-українська війна сильно підірвала здоров’я молодшого сержанта Віталія Бойка. Тому на початку 2023-го його з бойової частини його переведено до одного із районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, розташованого на Харківщині. На новому місці служби молодший командир керує стрілецьким відділенням підрозділу охорони, часто залучається для проведення сповіщення військовозобов’язаних, розказує про переваги служби за контрактом чи виконує інші завдання.
— У 2022-му окупанти кардинально поміняли мої службові плани, — каже Віталій. — Після навчання в цивільному виші, тривалий час працював на залізниці. Паралельно був тренером із спортивних бальних танців. У 2021-му в моєму особистому житті відбулися певні зміни. Тому вирішив розстатися з минулим і піти служити за контрактом до окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Перший постріл по окупантах зробив вже 24 лютого 2022-го
Варто сказати, що свого часу Віталій відслужив строкову службу в лавах прикордонного відомства. Тому військовий досвід уже мав. Після проходження спеціальної підготовки, прийшов до бойової частини Збройних Сил України на посаду навідника-оператора бронетранспортера БТР-4Е. Згодом йому довірили командувати механізованим відділенням і тоді ж за ним закріпився позивний «Танцюрист».
— Торік, 24 лютого я вже зробив перший постріл по окупантах зі свого БТР. Це було на Куп’янському напрямку. Колони рашистів ми зустрічали шквальним вогнем та нещадно палили. Денні обстріли з артилерії вороги розбавляли авіанальотами. Було важко, але нам допомагала українська земля. Під кінець першого дня від моменту навали росіян ми ще й «гостинно» зустріли ворожий десант. Серед ночі ми трошки перевели дух і зрозуміли, що «друга армія» не така вже й сильна, — пригадує армієць.
За його словами, в лютому-квітні його частина тримав маневрену оборону від держкордону і аж до околиць Харкова.
— Дуже важко було в середині березня, коли ми не дозволяли окупантам обійти з різних боків велике Печенізьке водосховище, щоб далі рухатися на Чугуїв. Хоча артилерії в росіян було забагато, але влучність була на нашому боці. — Каже армієць.
Кожна перемога додавала нових сил
Як би важко нашим армійцям не було, але поступово вони почали відтісняли розрізнені підрозділи окупантів подалі від обласного центру.
Він уточнив, що наприкінці літа 2022-го його підрозділ пішов у бік селища Шевченкове і далі в напрямку адмінмежі з Луганщиною. Відділення Віталія часто включали до складу штурмових груп, які звільняли населені пункти. Іноді в повному споряджені доводилося пішки долати до 20 кілометрів, аби підступитися до ворогів із різних напрямків. Проте кожна перемога додавала захисникам України нових сил, і вони рухалися вперед…
— На початку вересня ми тихо підійшли до росіян у окупованому Куп’янську з їхнього тилу. Навіть без біноклів бачили тоді здивовані очі рашистів. Під час мого бойового чергування наше ПЗРК «Ігла» приземлив Су-27, і ми ще довго не чули гуркоту літаків із зірками. Коли ж нам вдалося перекрити всі шляхи підвозу боєприпасів, то вцілілі окупанти стали тікати в напрямку брудної московії, — зауважує воїн Збройних Сил України.
Доволі кумедним для нього стало коротке спілкування з одним полоненим росіянином.
Так, коли наші армійці відбили в непрошених гостей чергову позицію, то цей горе-артист невдало зіграв роль вбитого, навіть чужу кров наніс на обличчя. Після перших же запитань, Віталій дізнався, що цього мешканця Тамбова було мобілізовано в числі першої хвилі. Виявилося, що він постійно ухилявся від сплати аліментів. Коли ж його зловила путніська поліція, то там запропонували замість колонії піти до армії. Із такою мотивацію він на чужій землі робив вигляд, що воює, бо хотів жити.
Воював поки вже не зміг ходити
На момент кінця вересня — початку жовтня відділення молодшого сержанта Бойка наполовину складалося з патріотів, які після 24 лютого добровільно прийшли до своїх РТЦК та СП.
— Середній вік моїх підлеглих тоді був 30-50 років. Всі з різних соціальних прошарків, зі своїми поглядами на життя тощо. Ми швидко обмінялися досвідом, щоб працювати на загальну перемогу. В бою воїни-контрактники мало чим відрізнялися від мобілізованих піхотинців. Вважаю, що нашою зброєю виступає залізобетонна мотивація захищати свою землю та право називатися українцем, — таку думку має «Танцюрист».
Під час одного зі збройних протистоянь у жовтні 2022-го Віталій сильно пошкодив хребет та дістав акубаротравми. Та він не хотів їхати до госпіталю, а продовжував бігати в важкому бронежилеті, переносити чималі фізичні навантаження тощо. Місяцем пізніше він якось упав і певний час не зміг ходити. Начмед механізованого батальйону негайно направив його до госпіталю. Після лікування та тривалої реабілітації, військово-лікарська комісія зробила невтішний висновок про те, що він не зможе знаходитися в бойових колективах через певні обмеження до служби в воєнний час.
На початку лютого поточного року 35-річному воїну доручили командувати стрілецьким відділенням у одному з районних ТЦК та СП.
— Усі мої підлеглі є представниками бойових бригад, яких переведено до обласного центру через незадовільний стан здоров’я. Окрім несення служби, часто спілкуюсь із потенційними військовими. Знаєте, на підле запитання якогось недолугого призовника про причини мого перебування в тилу, мені є що розповісти про себе та рідну піхоту. Це гарно працює, — іронізує молодший сержант.
Фото автора
