Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Старший солдат Іван Рибалка сьогодні служить у підрозділі охорони одного з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки в місті Харків. Його командири часто доручають воїну керувати стрілецьким відділенням чи виконувати інші важливі завдання. Адже ще донедавна він був навідником-оператором БТР-4Е в окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка та бив ворогів у різних регіонах України.
Поспілкувавшись із цим кремезним чоловіком, з подивом дізнаюся, що до служби у Збройних Силах України він носив погони… майора.
— Мені 47 років, і до армії послужив у міліції та Державній пенітенціарній службі, — говорить Іван. — Починав із рядових посад у патрульному підрозділі міліції. Здобувши вищу освіту, поступово доріс до старшого офіцера. Найвища моя посада була пов’язана з веденням обліку та видачею різної штатної зброї в Головному управлінні МВС в Харківській області. Коли ж звільнився з лав правоохоронних органів, то вирішив стати армійцем, бо війна ж тривала. Тому, щойно знявши майорські погони, став носити солдатські.
У травні 2020-го після проходження курсу спеціальної підготовки Іван прибув до своєї механізованої бригади.
— Бронетранспортер БТР-4Е — це сучасна та доволі грізна зброя. Мені пощастило спрямовувати вогневу міць даного зразка бронетехніки проти окупантів. Бойове хрещення пройшов у складі свого підрозділу під час першої ротації на Луганщині. Там же за мною закріпився позивний «Іванич», — розповідає про себе Іван.
На передовій всі посади однаково важливі
Поступово від більш досвідчених воїнів Іван перейняв усі тонкощі військової справи, навчився прогнозувати дії противника тощо.
— Спочатку ми стояли біля Золотого, а згодом — несли службу на інших гарячих ділянках лінії фронту. Кожен у нашому відділенні знав своє місце та завдання. Адже на передовій всі посади однаково важливі. Тому під час бою ніхто не робив зайвих рухів і не ставив непотрібних запитань. Усі ці бойові навички допомогли мені торік під час оборони Харкова, — зауважив старший солдат Рибалка.
За словами військовослужбовця, 24 лютого 2022-го для нього розпочався черговий етап випробування на міцність.
Боровся з ворожою авіацією та палив бронетехніку
Про свої заслуги «Іванич» розказувати особливо не любить. Мовляв, діяв у складі свого механізованого підрозділу. Але про свою участь у кількох боях на Харківщині таки розповів.
— На початку березня наша позиція була біля автомобільної траси, що неподалік від держкордону. Одного разу без супроводу розвідки в наш бік направилася ворожа колона, де були бронетранспортери і спеціальні автомашини загальною кількістю до 10 одиниць. Перший постріл зі свого БТР-4Е в головну машину зробив я. Секундою пізніше підключилася наша піхота. Потім свій вогонь спрямував на останню машину, а наостанок — вдарив по середині колони. Жоден із росіян тоді до Харкова не доїхав, — пригадує чоловік.
Розповів армієць й про те, як захисники України навчилися боротися з ворожою авіацією за допомогою штатного озброєння.
— Після 24 лютого ми швидко вивчили недолугу тактику окупантів. Коли досить високо пролітав один чи два російські Мі-24, ми знали, що за ним летітимуть ще, і негайно готувалися. Саме так сталося й в середині квітня. Після першого гвинтокрила-розвідника тим же маршрутом дуже низько пішли два «Крокодили». У цей момент ми обрушили на них всю свою вогневу міць. У результаті одного гвинтокрила ми приземлили, а інший — задимився, але втік. Хто з нас тоді збив «пташку» важко сказати, бо стріляли всі. Проте мені хочеться думати, що то був мій кулемет, — повідомив оборонець Харкова.
А ще старший солдат Рибалка пишається тим, що 28 квітня 2022-го в числі перших зайшов у звільнене селище Кутузівка, що неподалік обласного центру. Побачити радість на обличчях місцевих мешканців було для нього найвищою нагородою.
— Вважаю, що мені пощастило захищати своє рідне місто. У лютому-березні ми вели мобільну оборону: виходили до окупантів із різних боків, завдавали ударів їм з тилу, виявляли їхню розвідку та зупиняли передові сили.Тоді в нас народився певний девіз: «Де ми, там — перемога!». Останнє ми повторювали перед кожною бойовою роботою і це добре піднімало козацький дух, — каже «Іванич».
Переведення до РТЦК та СП
Армієць зазначає, що під час війни зовсім не жалів себе та не думав про здоров’я. Для нього ще від травня 2020-го пріоритетом було повне вигнання ворогів з української землі.
На жаль, постійне перебування в холодній броні та сирих окопах поступово дало про себе знати.
— Улітку 2022-го стало зовсім складно бігати в атаки через проблеми з суглобами та гіпертонію. Мій начмед батальйону насильно відправив до харківського госпіталю. Після певного лікування та тривалих курсів реабілітації лікарі перевели мене до категорії «обмежено придатний до військової служби в воєнний час», — із сумом повідомив Іван.
Після повернення до частини старший солдат Рибалка ще встиг повоювати з ворогами в південно-східних районах Харківщини. Також він попрацював із новобранцями та передав хлопцям свої безцінні знання.
Наприкінці грудня минулого року армійця переведено до роти охорони одного з харківських районних ТЦК та СП.
Варто сказати, що іноді Івану доводиться спілкуватися із потенційними воїнами, які приходять по різні документи до військової установи.
— Мій багатий життєвий досвід дозволяє з першого погляду відрізнити патріота від явного ухилянта. І першим, і другим я розказую про свою службу у трьох силових відомствах, пригадую кумедні випадки тощо. Тим, хто вирішив носити погони, даю якісь цінні практичні поради. Натомість у чоловіків із купою довідок про вигадані хвороби запитую, що він розказуватиме своїм дітям про патріотизм, — насамкінець сказав старший солдат Іван Рибалка.
Фото автора
