Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
В одному з військово-медичних закладів Збройних Сил України, що розташований на Харківщині, до трійки найважчих за складністю роботи медпідрозділів входить відділення анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії та детоксикації. Пацієнти туди направляються з важкими пораненнями чи бойовими травмами. Тому всі армійці, постраждалі на фронті, прикуті там до госпітальних ліжок, і здебільшого перебувають у непритомному стані.
Цілодобову роботу лікарів даного медичного колективу важко й оцінити та передати словами. Вони буквально щодня витягують з того світу захисників та захисниць України. У цій важливій роботі офіцерам медслужби допомагають сестринський персонал, який є невід’ємною частиною реанімаційної команди харківського госпіталю.
Уже тривалий час вірними помічниками лікарів керує там старша медсестра-анестезист відділення сержант Юлія.
—Для когось стороннього наша робота може здатися надзвичайно важкою у плані роботи з пацієнтами, — каже сержант Юлія. — Проте ми ще від 2014-го увійшли в цей напружений ритм і звикли до чималого фронту завдань. Окрім роботи біля госпітальних ліжок, наші сестри-анестезисти ще забезпечують проведення операцій за різними напрямками. Незважаючи на таке велике коло робіт, ми все встигаємо зробити та нічого не пропускаємо…
Варто сказати, що останніми роками відділення зазнало радикальних змін. Там було встановлено сучасне обладнання. У результаті колектив вийшов на новий рівень надання кваліфікованої медичної допомоги з елементами спеціалізованої.
Гіпоалергійне антибактеріальне покриття підлоги та стін, сучасна рециркулярна вентиляційна система, бактерицидні опромінювачі закритого типу, багатофункціональні госпітальні ліжка — так сьогодні виглядають основні приміщення відділення. За всім цим великим господарством уважно стежить сержант Юлія.
—Своїх підлеглих я завжди вчу бережно ставитися до медприладів, перебувати біля лікарів та розуміти, що від їхніх маленьких дій залежить життя людей. Знаєте, навантаження можна й не помічати, коли ми працюємо як один точний механізм.Я пишаються тим дружнім колективом, що в нас є. Іноді й казати нічого не треба нашим хлопцям і дівчатам. Адже з першого погляду здогадуються, що та де їм треба робити, — розповіла старша медсестра-анестезист відділення.
Варто сказати, що в перші місяці від моменту широкомасштабного вторгнення росії в Україну кількість пацієнтів там значно збільшилася. Окрім постраждалих військових, до армійських лікарів ще часто доправляли цивільних осіб із пораненнями різної складності.
Окупанти цілеспрямовано били по машинах із червоними хрестами
Через службову необхідність навесні та влітку 2022-го лікарів і медсестер даного госпіталю стали направляти в бойові відрядження. У польових медпідрозділах вони допомагали пораненим воїнам. Опинитися тоді в самому пеклі війни довелося й сестрі-анестезисту відділення сержанту Ірині.
—У відділенні я служу від 2016-го. До цього працювала тут цивільною. Минулої весни на півночі Харківщини точилися важкі бої. Наші хлопці та дівчата билися, як леви, але й поранених було чимало. Тому мене й направили на фронт для посилення потенціалу медиків бойових частин ЗСУ, — пригадала Ірина.
Вона додала, що її головне завдання на передовій полягало в наданні першої меддопомоги пораненим та супроводі їх до місць подальшого лікування.
—Якщо двома словами описати той період війни, то це, мабуть, «суцільна темрява». Умови роботи були надскладними, бо ворог нас сильно обстрілював. При цьому окупанти цілеспрямовано били по машинах із червоними хрестами. Тому доводилося часто міняти розташування, щоб розвідка противника нас не помітила. Найважчим для мене було зустрічати під час евакуації зовсім молодих хлопців без кінцівок чи просто у важкому стані. Проте я зосереджувалася на роботі та робила те, що мала, — зазначила вона.
Чималий досвід роботи за медичним профілем має й інша сестра-анестезист сержант Наталія. Загальний стаж роботи цієї жінки в системі охорони здоров’я становить понад 30 років.
—У 2018-му прийшла до нашого госпіталю вже підготовленою. Адже до того часу значний час працювала в реанімації та рентгенкабінеті Харківської обласної клінічної лікарні. До кожного пацієнта намагаюся ставитися, як до рідної людини. В мене є діти та онука, які вимушені були виїхати з нашого східного регіону. Тому на цьому своєму маленькому місці роблю так, щоб вони скоріше повернулися до Харкова, де не лунатимуть сирени тривоги, — зазначила вона.
До речі, під час загальної мобілізації до даного відділення прийшли кілька новачків на посади медичних сестер-анесезистів чи молодших медсестер.
Так, молода харків’янка Олена приєдналася до реанімаційної команди у травні 2022-го.
— Анестезисти є доволі рідкою спеціальністю. Наприклад, у Харкові завжди відчувався певний дефіцит із цими фахівцями. Знаючи все це, торік прийшла до госпіталю та запропонувала свої руки. Чоловіки нині воюють, не жаліючи власного життя та здоров’я. Жінки теж захищають свою країну, або вносять посильну лепту в загальну перемогу, як я зараз, — вважає медична сестра-анесезист солдат Олена.
Зі схожою мотивацією торік до даного медичного підрозділу на посаду молодшої медичної сестри прийшов й солдат Данило. 24 лютого 2022-го юнакові було лише 19 років і він із родичами евакуювався до Львівщини. Та довго всидіти в телій квартирі не зміг. Тому наприкінці весни прийшов до тамтешнього РТЦК та СП із проханням призвати до армії. Поки збирав необхідні документи, встиг з’їздити до Харкова та узяти письмову згоду про службу в даному госпіталі. Нині він наймолодший за віком у відділенні.
Молодший медбрат відділення солдат Данило
—Я закінчив торговельно-економічний коледж, але давно хотів піти служити до армії. Широкий наступ росіян лише підштовхнув мене до правильного вибору. Військовим став у травні, а мій давній друг Іван тоді уже два місяці воював із окупантами у складі харківської бригади тероборони. На жаль, не всі мої однокласники чи одногрупники нині захищають Україну. Проте я зараз там, де треба бути кожному здоровому чоловікові, — таку життєву позицію має військовослужбовець ЗСУ Данило.
Одна команда-моноліт
Медсестри відділення анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії та детоксикації зізнаються, що багато із чим їм довелося тимчасово розстатися, полишити, так би мовити, за військовим парканом. Адже нині доводиться в режимі 24/7 віддавати всі сили важкопораненим.
—Усім зараз важко, але ми вистоїмо та обов’язково виженемо із української землі російську навалу. Скільки треба, стільки й будемо чергувати біля госпітальних ліжок чи стояти за операційними столами. Повторюся, що ми — одна команда, один міцний моноліт. Разом витримаємо всі навантаження та здолаємо тимчасові труднощі, — насамкінець пообіцяла старша медсестра-анестезист відділення сержант Юлія.
Фото автора
