Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
5 квітня 2022 року Генеральний штаб Збройних Сил України повідомив, що на південь від Ізюма росіяни намагаються посилити свої наступальні дії. Станом на 4 квітня вони захопили Протопопівку, Петровське та Бражківку. У Сулигівку, що поряд із Бражківкою, окупанти намагалися прорватися силами батальйонної тактичної групи зі складу 1-ї танкової армії рф. Ворог, отримавши відсіч, успіху не досяг.
Але мало хто знає, що наступ рашистської танкової батальйонної тактичної групи фактично зірвали відчайдушні дії… усього-на-всього трьох українських «ведмедиків» — танків Т-80! Й це при тому, що танкова батальйонна тактична група армії рф зазвичай нараховує один танковий батальйон з більш ніж 30 панцирниками, мотострілецьку роту на 12 БМП, артилерійський дивізіонз 18 САУ, підрозділи розвідки та бойового й тилового забезпечення.
Кореспонденту АрміяInform пощастило зустрітися з безпосереднім учасником тодішніх подій — молодшим сержантом Сергієм Братчиком.
Знайомить нас із трохи сором’язливим Сергієм начальник відділу Білоцерківського Територіального центру комплектування і соціальної підтримки підполковник Максим Чаплінський.
— Це молодший сержант Сергій Братчик, командир відділення нашої роти охорони, — говорить Максим Анатолійович. — Після того, як він горів у своєму підбитому танку й дістав важкі поранення, його визнали обмежено придатним до служби у військовий час. Після лікування та реабілітації ми з великою радістю забрали його до себе. Сергій місцевий, зі Ставищ, ми його мобілізовували, та й добре знали як людину раніше…
…На початку бесіди Сергій почувається вочевидь сковано. Намагаючись не звертати уваги на рясні шрами на посічених уламками обличчі та руках, пробую розворушити хлопця найпростішими запитаннями.
— Скажи, будь ласка, друже, до початку великої навали росіян ти десь воював, служив?
— В АТО й ООС не був — так сталося. Але свого часу відслужив строкову в навчальному центрі в Десні, у танковому підрозділі. До кінця служби гарно опанував Т-64. Служити й вчитися військовій справі подобається й досі. Мабуть, через те ще в Десні мене призначили на посаду командира танка та присвоїли сержантське звання.
— А воювати пішов на якому панцирнику?
— Уже 7 березня 2022 року мене призначили на посаду командира танка Т-80. Чесно кажучи, мене спочатку дещо бентежили вагомі відмінності між ним і Т-64. Утім, освоїли ми з побратимами свого «ведмедика» напрочуд швидко. Усім цього хотілося, бо треба було бити окупанта зі знанням та вміючи.
— Розкажеш про той бій, коли тебе так посікло?
— Коли орків витурили з Київщини, нас перекинули на Харківщину, під Ізюм. Бої там у березні-квітні були серйозні. Одного дня командири між іншим нам сказали, що на Ізюмському напрямку росіяни ввели у бої ще близько 200 танків. Й одна з їхніх танкових батальйонних тактичних груп прорвала нашу оборону побіля села Бражківка й готує атаку на наші позиції…
Довідково. 6 квітня 2022 року авторитетний австрійський військовий аналітик Том Купер опублікував аналіз бойових дій в Україні за 4-5 квітня на південному сході Харківщини. Зокрема, в ньому йдеться, що за передуючі цим датам чотири дні росіяни перекинули майже всі БТГр 1-ї танкової армії та 20-ї загальновійськової армії в район Ізюма. Загалом там було додатково зосереджено близько 15 їхніх батальйонно-тактичних груп.
… Далі Сергій розповідає, що його танковій роті вранці 4 квітня віддали наказ окремо трьома взводами провести розвідку боєм на підступах до їхнього рубежу оборони. Дані розвідки були недостатніми. Тому рота мала виявити розташування ворожих сил та засобів у місцях його прориву біля Бражківки й Сулигівки та за нагоди зупинити рух їхнього авангарду…
…Відомо, що бої в тих краях тоді точилися страшенні. Уже биті українцями регулярні російські частини почали вести бойові дії більш грамотно. Й так вийшло, що взвод Братчика вийшов прямісінько у квадрат, де рашисти почали зосереджувати для атаки частину своєї бойової техніки. «Ведмедики» Сергія натрапили на вісім вкопаних у землю та гарно замаскованих від аеророзвідки російські танки. Не дивлячись на майже потрійну перевагу росіян у кількості та власні невигідні позиції, три танки взводу з ходу вступили в бій.
Шанси уціліти в такій дуелі з точки зору тактики були мізерними, бо вкопані російські танки одразу почали розстрілювати українців, що маневрували на відкритій місцевості, зосередженим вогнем прямою наводкою. Одначе це не було недоречним героїзмом. У діях взводу був свій тактичний розрахунок: приймаючи дуель, він відволікав увагу рашистів на себе й давав змогу двом іншим взводам своєї роти зайти ворогу у фланги й знищити. Що, власне кажучи, і сталося — позаяк ця тактика українцями вже була відпрацьована раніше.
Побратими стрімко обійшли орків з боків й спалили всі їхні вісім панцирників. У наступ росіяни потім не пішли, тому що розташування їхніх основних сил були виявлені й пізніше розгромлені. Але ціна цієї перемоги для взводу Братчика була зависокою. Його танк підбили: перший ворожий снаряд поцілив у ходову частину машини, другий — у башту. Ворог спалив і другий танк взводу, навідника якого витягти з палаючої броні не вдалося. Третій танк залишився неушкодженим. На ньому всі вісім поранених й вцілілих танкістів вийшли з бою, коли противника вже почали громити побратими.
— Мій механік-водій Вячеслав зазнав важкої контузії, навідник Геннадій також дістав контузію й множинні уламкові поранення. Були поранені й дістали опіків інші побратими. Самим «важким» виявився я, — продовжує розповідь Сергій. — Потім мені довгі місяці довелося лікуватися, перенести численні операції на голові, кінцівках, легенях. Хотіли мені видалити одне пошкоджене око, але в Черкасах один із військових хірургів, дяка йому, сам відвіз мене в обласну лікарню до жінки-офтальмолога, яка мені це око якимось дивом врятувала. Просто чаклунка якась…
Після чергової військово-лікарської комісії, яку Братчику призначили пройти через нові ускладнення після поранень, він подаватиме документи на оформлення інвалідності.Але каже, що службу продовжить. Ще у Черкасах він просився перевести його на якусь інструкторську посаду за фахом. Але медики йому категорично відмовили. Сказали, що із характером його поранень вже через тиждень роботи на танку його муситимуть знову повернути на лікарняне ліжко. Тому принаймні до кінця війни Братчик служитиме в роті охорони ТЦК і СП у рідних Ставищах.Тим більш, що поряд з ним дружина та дві доньки.
P.S. Цей бій став причиною того, що наступ російської танкової батальйонної тактичної групи так і не відбувся. Ворог ув’язнув на попередніх позиціях, а пізніше українськ івійськові знищили всю наступальну бронетехніку рф у селі Сулигівка й під Бражківкою, зокрема, під удари потрапили танки типу Т-72, різних типів ББМ та безліч піхоти. Й контрнаступ ЗСУ був уже не за горами.
Фото автора, з архіву Сергія Братчика й відкритих джерел
