Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
В інтерв’ю АрміяInform колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко розповів про радянський «спадок» української системи ППО. Сьогодні ми продовжуємо розмову, але говоритимемо про реалії сьогодення.
— Як ви оцінюєте ефективність спільного застосування старого радянського озброєння й техніки, яка надходить до нас сьогодні від партнерів-союзників?
— Попри таке різноманіття засобів, вони можуть ефективно працювати разом. Засоби, які ми сьогодні отримуємо, — це ЗРК максимум середньої дальності дії. Тобто ті ж NASAMS, IRIS-T — їхня дальність становить до сорока кілометрів. На жаль, поки що нам не передають ракети, які працюють на більшу дальність. Тільки наприкінці минулого року було ухвалене рішення щодо систем дальньої дії з можливостями протиракетної оборони. Це Patriot PAC3, по одній батареї яких мають передати США та Німеччина. Також Нідерланди пропонують допомогти ракетами та певними елементами цих комплексів. Ну і французи з італійцями — по одній батареї SAMP/T або Mamba, які теж мають дальність десь до 150 км і можливості боротьби з балістичними ракетами типу «Іскандер».
читайте також:
На жаль, навіть чотири батареї цих передових комплексів не зможуть прикрити всі важливі об’єкти такої територіально великої держави, як Україна. Звичайно, це тільки початок розбудови нашої нової системи протиракетної оборони, сподіваюся, надалі ми наростимо кількість засобів та їхню ефективність, підвищимо наші спроможності.
— Як ми можемо підвищити наші спроможності ППО?
— Через те, що серйозною проблемою є саме нарощування кількості засобів, які беруть участь у протиповітряній обороні, інший шлях — формувати автоматизовану систему управління. Такі системи давно працюють у країнах НАТО, чим збільшують ефективність застосування зенітних комплексів. На жаль, про надання нам засобів автоматизованої системи управління поки не йдеться, а наша власна АСУ непоєднувана із західними комплексами. Наразі ми лише обмінюємося інформацією, розвідувальними даними тощо. У перспективі це має відбутися обов’язково — або перехід на натовську систему, або кардинальне перероблення, вдосконалення нашої. На мою думку, це питання буде розглянуто одразу після завершення війни, коли відбудеться вступ нашої країни до НАТО.
— Що нині найбільш актуальне й що саме ми маємо просити в партнерів уже «на вчора»?
— Якщо дивитися на ситуацію реально, то зараз нагальне питання — постачання більшої кількості зенітних ракетних засобів для протиповітряної оборони. І надзвичайно важливим є питання, над яким ми вже стільки б’ємося, це питання надання нам західних винищувачів хоча б покоління «чотири плюс». Це F-16, F-18, Gripen та подібна їм авіаційна техніка з можливостями сучасних базових літаків НАТО.
Тому що поки ми витискаємо останні можливості із застарілих радянських зразків, у росіян — і більша кількість пілотованих та безпілотних авіаційних засобів, і вони більш сучасні. Для вирішення цієї серйозної проблеми в боротьбі із засобами повітряного нападу нам потрібна якомога більша кількість техніки, а також її якість. І це стосується не лише зенітних ракетних комплексів — ближньої, середньої, великої дальності, але нам потрібні й винищувачі з можливостями літаків покоління 4+.
— Якою ви бачите перспективу нашої протиповітряної оборони? На що варто звернути увагу, які напрямки потрібно розвивати, зважаючи на досвід цієї війни?
— Безумовно, нам потрібно озброюватися сучасними зенітними ракетними комплексами, але максимально ефективно інтегрувати й старшу, перевірену часом техніку, яку надають союзники. Наприклад, багато можливостей має пересувний ЗРК MIM-23 Hawk, хоча він теж — із шістдесятих, та інші системи західного озброєння.
Але основну увагу потрібно звертати на багатоканальні комплекси, які здатні одночасно працювати по кількох цілях — від шести й більше. Крім того, ця війна показала, що перевагу мають мобільні ЗРК, які після виконання стрільби можуть швидко виходити з-під ударів авіаційних та інших засобів противника. І ці зенітно-ракетні комплекси, хоча би середньої та великої дальності, повинні мати спроможності боротися проти балістичних ракет класу «Іскандер-М», «Кинджал», «Циркон»…
— А винищувальна авіація? Якою ви бачите її роль у майбутній системі ППО України?
— По-перше, це повинні бути сучасні літаки, літаки п’ятого покоління, як-от F-35 Lightning II чи F-22 Raptor, що в країнах НАТО прийшли на заміну базового багатоцільового винищувача F-16. Зрозуміло, що вони дуже дорогі, але безпека нашої країни дорожча.
Загалом, після закінчення війни наша армія буде однією з найпотужніших у Європі, і, думаю, західні партнери зацікавлені будуть підтримувати її в такій кондиції, щоб використовувати в загальній системі безпеки. Впевнений, що ми отримаємо ще багато сучасних зразків авіаційних, зенітно-ракетних, локаційних комплексів, оснащених автоматизованими системами управління. І це стосується всіх родів військ — зенітно-ракетних частин, винищувальної авіації, радіотехнічних військ, підрозділів радіоелектронної боротьби. І важливо, що це все в комплексі має бути інтегрованим у загальну систему НАТО.
