Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
…Кулі сипонули по бетонці Донецького аеропорту й хлопці рвучко залягли. Кулеметні черги періодично розривали темінь ночі.
— У 2014 році у російських окупантів «тепловики» ще були за рідкість, тому в нас, оборонців ДАПу, за умови хмарного неба з’являвся шанс у ночі прорватися до своїх і поповнити запаси боєприпасів, продуктів, а найголовніше — води, — згадує «кіборг» Олександр Ушинський з позивним «Росич».
Як командир групи він ніколи не перекладав найважчі завдання на підлеглих — отож завжди намагався проводити вилазки особисто.
Розповів: «Якось друг «Швед» самотужки, без прикриття у пітьмі добрався до наших по взльотці. Я щиро здивувався: «Як тобі це вдалося?» Побратим лише знизав плечима: «А хіба у мене є вибір, адже там друзі?»
«Швед» розповів про кілька хитрощів командиру, і вже наступного разу «Росич» висунувся самостійно. Дійшов до нового термінала та передав побратимам боєприпаси, воду та харчі. Такі героїчні вилазки Ушинський здійснив дві.
Окрім Донецького аеропорту, Олександр Ушинський брав участь в обороні Спартака, Пісків, Водяного та Тоненького Ясинуватського району.
З тексту представлення Олександра Ушинського до присвоєння звання Герой України: 26 травня розвідувальна група, очолювана Ушинським, вступила у бій на вулиці Злітна, при виїзді з Донецького аеропорту, де було знищено понад 30 сепаратистів та 2 автомобілі КАМАЗ, що дало змогу (а на той час це було надважливо – ред) укріпити позиції захисників ДАПу.
Перебуваючи у складі 2-ї штурмової роти ДУК «Правий Сектор», Олександр Ушинський був кулеметником на позиції «Пушка», а згодом — на «Більярдній». У ніч з 31 грудня 2014 року на 1 січня 2015 року, у складі нечисленної групи з трьох бійців, стримував шалену атаку російських окупантів під командуванням розпіареного кремлівським агітпропом терориста арсена павлова з позивним «моторола».
— Новий рік, як відомо, у москалів настає на годину раніше. Тоді вони святкували яскраво. Рівно о 23:00 над нами небо осяяли сотні освітлювальних ракет, які рашисти сп’яну запускали «оптом». А опівночі все згасло і почалася атака ворога, — згадує Олександр. — Тоді на позиції ми були в трьох: я, «Краб» та «Бурячок». Попрощались. Кожен розповів, звідки хто родом. Думали, якщо загинемо, то хоча б знаючи, з ким провели останній день життя. Однак Бог помилував: ми вистояли.
Тоді, у результаті нічного бою в районі «Вольвоцентру», на соняшниковому полі залишилися знищені вороги та броньована техніка. Згодом, ризикуючи своїм життям, Олександр Ушинський на власному автомобілі «Ланос» вивозив поранених побратимів з околиць ДАПу.
У музеї Другої світової війни у столиці його прізвище вказане як одного з останніх захисників Донецького аеропорту.
З тексту представлення Олександра Ушинського до присвоєння звання Герой України: У травні 2015 року Ушинський з добробату перейшов до лав Збройних Сил України. …Як офіцер 131-го окремого розвідувального батальйону виконував спецзавдання у зоні АТО та на окупованій території, здобуваючи розвіддані. У серпні-вересні 2015 року в районах сіл Чермалик та Павлопіль (Рибгосп) Донецької області у складі розвідувальних груп офіцер брав активну участь у виявленні опорних пунктів, шляхів переміщення техніки та живої сили ворога, що дало змогу знищити чималі сили противника.
Після звільнення зі Збройних Сил України, з лютого 2017 року Олександр Ушинський очолив громадську спілку «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО (ООС), членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни». Своїм коштом спорудив в селі Гущинці Калинівського району, що на Вінниччині, пам’ятну стелу та щоглу воїнам-розвідникам 131-го окремого розвідувального батальйону, які загинули у російсько-українській війні, а також відкрив «Музей звитяги та трагедії України», кімнату-музей російсько-української війни, Героїв Небесної Сотні та кімнату-музей «Голоду-Геноциду 1932-1933 років в Україні» у рідному селищі Володарка, що на Київщині.
З початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну, попри вік, Олександр Ушинський знову йде добровольцем до ЗС України та з перших днів бере активну участь в обороні Києва, а згодом забезпечує евакуацію мирного населення з міст Ірпінь та Буча. Пізніше бере активну участь в розвідувальних операціях на Харківщині, зокрема поряд з кордоном російської федерації.
На сьогодні капітан Олександр Ушинський за станом здоров’я — у запасі, однак його зв’язок з передовою безперервний. Спільно з представниками Благодійного фонду «Захистимо та відбудуємо Україну разом» чи не щотижня у волонтерських рейдах у райони Бахмута, Кремінної, Авдіївки, Лимана тощо.
— Востаннє були під Лиманом та на околиці Бахмута на 5-тоннику. Хлопці були вражені, адже не сподівались на такі обсяги допомоги, — каже Ушинський. — Разом з волонтером Григорієм Фастівщуком зібрано та передано чимало…
Довідково. Олександр Ушинський — громадський активіст, дисидент. У 1988 та 1990 роках потайки від комуністичної влади збудував та урочисто відкрив перші в Україні пам’ятники односельцям, що померли страшною голодною смертю у 1932-1933 роках. Особисто зібрав десятки свідчень очевидців геноцидного голоду, які стали основою для створення восьми документальних фільмів українськими, італійськими, французькими, англійськими та іншими телекомпаніями. За це був заарештований органами КДБ та звільнений з посади. У 2013 році Олександр долучився до подій на революційному Майдані та як член Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради здійснював взаємодію із українською діаспорою. У період найгостріших протистоянь (18-20 лютого) виконував обов’язки сотника 40-ї сотні Самооборони. Зазнав контузії і тілесних ушкоджень. Будинок профспілок, що палав, залишив одним з останніх. Нагороджений Грамотами Президента України, Міністра оборони України, відзнакою начальника Генерального штабу ЗСУ, цінним подарунком від голови Верховної Ради України, а також державним орденом «За заслуги».
Фото з архіву Олександра Ушинського.
