Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Останні понад чотири роки перед призовом до війська Сергій працював далекобійником. Його завдання було достатньо зрозуміле: з Німеччини до Іспанії чоловік віз пошту, а звідти до Італії та Німеччини — продукти харчування. І так по колу, розглядаючи через лобове скло водія мерехтіння вогників і неповторні пейзажі Мадрида, Гамбургу, Верони та інших найкрасивіших міст Старого континенту.
З чергового рейсу на місячний відпочинок до Одещини 44-річний чоловік повернувся торік у середині січня. Завчасно на 27 лютого придбав квиток до Катовіце. З Польщі мав вирушити до Німеччини та вкотре сісти за кермо надійного «Вольво» або «Мерседеса», натиснути на «газ» й вирушити у черговий рейс, що простягається сотнями кілометрів автомобільного шляху.
На жаль, не судилося… Та й передчуття напередодні виїзду за кордон було погане. Виходячи з войовничої риторики путіна, у повітрі запахло війною. Саме через те ще 22 лютого Сергій завчасно набрав номер знайомого офіцера з територіального центру комплектування і соцпідтримки та повідомив, що в разі потреби готовий стати до лав захисників України.
До війни працював далекобійником
Шкода, але його передчуття не були марними. Найгірший та найстрашніший прогноз справдився — за два дні, 24 лютого, російські війська широкомасштабно вторглися на територію України, порушуючи всі норми міжнародного права та прирікаючи тисячі мирних українців на страждання й загибель.
Так розпочалася війна в житті матроса Сергія на псевдо «Грузин». Він прокинувся від звуків вибухів, природно занервував, включив телевізор, звідки вже на повний голос повідомлялося про початок російського нападу. Подальший алгоритм дій йому був зрозумілий. Залишалося лише відремонтувати брату «Ниву» — обіцяв це зробити, а свого слова він намагався дотримуватися. Лише кілька годин йому знадобилося для цього, і вже о 8-й ранку Сергій телефонував другу з проханням, щоб він відвіз його до військкомату.
— Я до того дня у війську взагалі не служив через травму, що дістав у юні роки. Волів цього, але, як кажуть, не брали. Свого часу, закінчивши професійно-технічне училище за спеціальністю «водія» та «слюсаря з ремонту автомобілів», я все своє свідоме життя працював з технікою й на техніці. Ремонтував не лише автівки, а й комбайни, був директором станції технічного обслуговування, обіймав посаду водія високопосадовців, зокрема тривалий час возив і голову Одеської облдержадміністрації. А останні понад чотири роки працював далекобійником. Я жив своєю улюбленою професією й по-іншому не міг, — розповів про свій професійний шлях матрос на псевдо «Грузин».
Чинив спротив «руському миру» в Одесі
Перелом в його свідомості відбувся ще у 2014 році, коли росіяни окупували Крим, розв’язали війну на сході України та намагалися розхитати ситуацію в Одесі, через що трапилася трагедія у місцевому Будинку профспілок, внаслідок якої 2 травня 2014 року загинуло близько 50 осіб.
— Не хотів я, щоб мій рідний регіон палав, як Донеччина та Луганщина, щоб у мій дім увірвався «руський мир», що несе із собою розруху, страждання й смерть. Відтак, після 2 травня я вступив до складу добровольчого формування з охорони громадського порядку в Одесі. Попри те, що я у війську не служив, свого часу самостійно добре навчився стріляти. Тож на чергування заступав не без зброї, а з 7,62-мм карабіном через плече. Спробував піти служити до війська, але знов не взяли за станом здоров’я. Виходить, що ще вісім років довелося чекати, щоб все-таки стати солдатом, або вірніше сказати, матросом, — згадав про сторінки минулого Сергій.
Ні, 24 лютого прискіпливо ставитися до його стану здоров’я у військкоматі вже не стали. Тоді, на початку війни, кожна людина була на вагу золота. Адже рідна країна опинилася у смертельній небезпеці. Руки, ноги є, голова, як кажуть, теж на місці. А головне у людини було велике бажання захистити України. Тож шлях до війська було відкрито.
Сів за кермо американського позашляховика «Хамві»
Спочатку його зарахували стрільцем до складу роти охорони місцевого територіального центру комплектування. Для того першого періоду широкомасштабної війни служба у підрозділах подібного призначення була відповідальною й зрозумілою. Ворог все не втрачав надії захопити всю Україну, якщо і не за кілька днів або тижнів, то принаймні впродовж двох-трьох місяців, використовуючи як регулярне військо, так і всілякі диверсійно-розвідувальні групи, намагаючись долучити до них і місцевих жителів з-поміж колаборантів, які мали вести підривну діяльність зсередини України. Саме таких підозрілих і злочинних елементів і мав виявляти та знешкоджувати Сергій, а також нести службу на блокпостах й охороняти важливі державні та військові об’єкти. А коли не озброєним оком вже стало зрозуміло, що всі плани російських загарбників на так званий бліцкриг провалилися, і стало очевидно, що ту ж Одесу їм не взяти, Сергій серйозно замислився над тим, аби знайти собі більш корисну військову спеціальність.
— Допоміг випадок. Десь у травні нас якось вишикували й перепитують, чи є охочі приєднатися до лав однієї із бригад морської піхоти ВМС? Я одразу зробив крок уперед і разом зі мною це саме зробили мої товариші по службі — Андрій і Геннадій. Відтоді я і почав писати нову сторінку у своїй біографії та військовій службі, — каже мій співрозмовник.
На новому місці командири намагалися призначати новоприбулих воїнів на посади за спорідненими у цивільному житті спеціальностями. Тож Сергій став водієм позашляховика американського виробництва «Хамві». Цей автомобіль є високомобільним і багатоцільовим. Спочатку матрос з позивним «Грузин» мав підвозити на позиції пальне та боєприпаси. Але згодом, коли один із транспортних засобів подібної модифікації вийшов із ладу, його «Хамві» додатково оснастили ракетною установкою і, крім водія, він також став виконувати обов’язки номера обслуги.
Втрати друзів викликають велику лють до ненависного ворога
Уже наприкінці липня підрозділ, в якому ніс службу Сергій, вирушив на виконання завдань на південному напрямку, де тривали запеклі бої за визволення правобережжя Херсонщини.
До кінця листопада пробув і провоював там матрос на псевдо «Грузин», годинами полюючи за черговою ціллю противника та у найвідповідальніший момент впевнено натискаючи на кнопку відповідного пульту для запуску ракети, що уражала живу силу та бронетехніку противника.
— Що запам’яталося особливо на війні? А чим війна, що несе смерть й страждання, взагалі може запам’ятатися? Я намагаюся не думати про неї. Ось нещодавно дружина зателефонувала й повідомила, що ще один мій односелець загинув під Бахмутом. За цей рік я поховав вже п’ять своїх друзів. Не можу сказати, що у морально-психологічному сенсі такі сумні звістки мене повністю деморалізують, але тяжкий осад на серці залишають. А ще викликають велику лють до ненависного ворога, — каже, пропускаючи через себе кожне слово, наш герой.
А згодом він відганяє погані думки від себе, потрохи змінюється в обличчі та з якимось натхненням починає розповідати про власні бойові будні та розмірковувати з приводу того, які б, на його думку, чинники вплинули на покращення ефективності ведення вогню з їхньої пускової установки.
— Шкода, що нині не має на озброєнні більш потужних осколково-фугасних снарядів, що здатні пробивати броню танка, завдаючи йому максимальної шкоди. Так, по легкоброньованій техніці — тих же БМП або бронетранспортерах, ми здатні гатити своєю зброєю максимально ефективно, як і по живій силі противника. Але, як кажуть, хотілося б, щоб ефект був ще більшим. Тож сподіваємося, що невдовзі на нашому озброєнні з’являться й більш потужні боєприпаси, — поділився своїми думками водій — номер обслуги.
Звільняв правобережжя Херсонщини та воював на Донеччині
На превеликий жаль, у лютому минулому року йому не судилося знов розвозити цінний вантаж акуратними дорогами Європи. Своїм віроломним нападом російські загарбники зіпсували всі плани на мирне й безпечне життя. І Сергій, зціпивши зуби, впродовж понад пів року вимушений був керувати своїм позашляховиком важкопрохідними степовими дорогами Півдня та Сходу. З липня до листопада він воював на Херсонщині та звільняв від ворога її правобережжя. А потім його одразу передислокували на Донеччину, де ще впродовж трьох місяців матрос нищив ворога в районі Авдіївки та Пісків.
Будь-якої миті його обслуга вирушала на бойове завдання рано-вранці, а поверталася пізно ввечері. Там, у полях і лісосмугах, воїни маскували свою техніку залежно від рельєфу місцевості та пори року, годинами чекали на підступного ворога, робили черговий залп по цілях противника та з відчуттям виконаного обов’язку поверталися до місця базування, «відмінусувавши» черговий БТР або іншу одиницю ворожої техніки разом із окупантами.
Наприкінці лютого матрос на псевдо «Грузин» повернувся з Донеччини на Одещину. Зараз в складі свого підрозділу він долає етапи бойового злагодження та відновлює й ремонтує техніку, до чого його мозолисті та працелюбні руки звикли найбільше. Головна його мета — це назавжди вигнати рашистів з рідної землі й жити у вільній, цивілізованій державі за принципом багатьох європейських країн, де панує верховенство права та сила закону, а не закон сили, як в росії. Він більше навіть не для себе старається, захищаючи Україну у надважкі й найтрагічніші в її історії часи, а для нашого майбутнього, зокрема і для своїх дітей: дорослої Юлії, восьмирічного Святослава та маленької Софійки, якій виповнилося лише чотири місяці та яка, на жаль, є дитиною війни. Колись вона подорослішає та з гордістю розповідатиме, що її щастю та мирному небу над головою вона зобов’язана нинішнім захисникам України, зокрема і своєму батькові — матросу Сергію на псевдо «Грузин»!
Фото автора
