Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У розв’язаній проти України війні кремль із властивим йому цинізмом застосовує найбрудніші прийоми, щоб підкорити або знищити нас. Не здолавши українців на полі бою, росіяни знову активували «релігійну» опцію — дестабілізують наше суспільство, використовуючи авторитет упц мп.
Про перспективи православ’я в Україні, загрози національній безпеці через діяльність моспатріархату та як нам протидіяти агресору на релігійному фронті ми розмовляємо зі знаним українським релігієзнавцем, завідувачем відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України, доктором філософських наук, професором Олександром Саганом.
— Події останніх тижнів щодо ситуації навколо Києво-Печерської лаври породили нову хвилю конфліктів у нашому суспільстві. Зокрема, знову активувалися дискусії щодо того, власністю якої церкви їй належить бути. Як би ви відповіли на запитання?
— Різнотрактування ситуації і навіть наявність конфліктів свідчить про те, що державні органи ведуть недостатню інформаційно-роз’яснювальну роботу. Це призводить до того, що ситуацію, що нині складається навколо повернення державного майна (архітектурних комплексів Києво-Печерської лаври), проросійські сили намагаються перевести в емоційну площину. російські політики та московський патріархат намагаються на міжнародній арені подати ситуацію із Києво-Печерською лаврою, а також переходами громад, як наступ на свободу совісті. Їх логіка зрозуміла — хочуть показати Україну не демократичною, щоб зменшити її підтримку у світі. Тому наразі, не без допомоги московських спецслужб, вийшло багато англомовних матеріалів (більше, аніж російсько- чи українськомовних), ініційовані питання «наступу» в Україні на свободу совісті для розгляду в ООН та на інших міжнародних площадках.
Цікаво, що всі ці рухи російська федерація разом зі своїми союзниками роблять на тлі жахливих утисків свободи совісті в самій росії та на окупованих нею територіях. Адже там людей за їхні релігійні переконання саджають на роки в тюрми, переслідують, захоплюють чи знищують культові приміщення тощо.
Але повернімося до Києво-Печерської лаври. Тут вирішення ситуації лежить у юридичній площині і до наступу на свободу совісті не має жодного стосунку. Адже ніхто не забороняє віруючим молитися чи нести чернечий послух. В УПЦ мп є близько 80 чоловічих монастирів. Тому проблема із розміщенням ченців надумана. З іншого боку, є фаховий висновок повноважної комісії, в якому аргументовано показано, чому святиня українського народу, яка ЮНЕСКО внесена в перелік світової культурної спадщини, має бути повернута державі. Головна причина — недобросовісність орендатора, який фактично нищить своєю діяльністю святиню, здає приміщення у суборенду, побудував десятки нових будинків.
Власне, йдеться про виконання норм чинного законодавства, в тому числі й міжнародного, яке Україна ратифікувала.
— Вчинок кліриків хмельницького кафедрального храму московської православної церкви, які побили військовослужбовця, викликав обурення не лише у Хмельницькому. Олександре Назаровичу, на вашу думку, як українська влада має/мала б реагувати на подібні дії?
— Вчинок кліриків собору викликає найперше питання — а чи православні (християни) ці люди, які здіймають руку на когось у храмі? Тим більше на людину, яка забезпечує їм можливість служити у храмі, а не сидіти у підвалі під звуки вибухів. Але цих кліриків так виховали — у нетерпимості до інакомислення і зневазі до Людини. Аґресія — це типовий спосіб поведінки носіїв московитської ментальності, прихильників московського православ’я. Ця ментальність протилежна до української. А тому подібні конфлікти передбачувані, оскільки мають об’єктивну основу.
Аґресія — це типовий спосіб поведінки носіїв московитської ментальності, прихильників московського православ’я. Ця ментальність протилежна до української.
Щодо дій представників влади — вони принаймні не повинні бути такими, як це було під час згаданого конфлікту. Адже там спрацював роками напрацьований стереотип — «люди в рясі недоторканні». А тому був арештований військовослужбовець. Вже потім з’ясувалося, що вся його вина в тому, що він поставив присутнім у храмі віруючим одне запитання, яке у своїй суті достатньо справедливе: «Скільки людей ще повинно загинути, щоб ви перестали ходити в московський патріархат?»
На тлі десятків повідомлень про колабораціонізм кліриків УПЦ мп, підтверджених фактів, що десятки ієрархів УПЦ мп мають російське громадянство, або що ці клірики займалися пропагандою «русского міра», жертвами якого стали мільйони українців — таке запитання не є провокативним. Відповіддю на це запитання військового і його побиття стали подальші події, які відбулися не лише у Хмельницькому, але й в багатьох інших містах. А саме — багатотисячні зібрання та вихід громад в кількох великих містах із юрисдикції УПЦ мп.
— Чи є підстави діяльність представників моспатріархату вважати загрозою для національної безпеки України?
— Так. Діяльність московського патріархату в Україні об’єктивно є загрозою національній безпеці нашої країни. Чому об’єктивно? Тому що ще наприкінці 90-х років минулого століття московська патріархія уклала договори співпраці зі всіма силовими структурами російської федерації. Як показала війна росії проти України, ця співпраця лише посилюється. Тому абсолютно справедливо ще у 2014 році було ухвалене рішення не співпрацювати з УПЦ мп у сфері підготовки і діяльності військових капеланів. Адже вже тоді були непоодинокі випадки колабораціонізму і відвертої праці на ворога кліриків саме цієї церкви.
І ще на два аспекти слід також звернути увагу. Перший — доктрина «русского міра» вдосконалювалася і адаптовувалася до нинішніх умов саме московською патріархією. Цим особисто довгий час займався митрополит (нині — патріарх) кірілл гундяєв, який і донині залишається головою «всесвітнього російського народного собору». Можна пошукати інформацію у відкритих джерелах про цю організацію — тоді стане зрозумілою роль московського патріархату у формуванні цієї доктрини. Для донесення до громадян України ідей «русского міра» («Святої Русі», «слов’янської єдності» тощо) канал із назвою «УПЦ МП» виявився найефективнішим і найзручнішим інструментом.
Для донесення до громадян України ідей «русского міра» («Святої Русі», «слов’янської єдності» тощо) канал із назвою «УПЦ МП» виявився найефективнішим і найзручнішим інструментом.
Другий аспект — московська патріархія є важливою ідеологічною складовою пропагандистської машини кремля. Це не може не відобразитися на Україні, де донині залишається понад 8 тисяч громад УПЦ мп. Тому формування громадської думки про війну росії проти України як про «громадянську» чи «братовбивчу» війну, або ідея, що це «Україна спровокувала Росію напасти», чи «Росія і Україна — один народ» і тому подібне — все це наслідки нинішнього статусу УПЦ мп як складової частини московського патріархату. Зрозуміло, що все це становить вагому загрозу нашій національній безпеці.
— Представники моспатріархату в нашій країні від початку відкритого вторгнення зс рф досить часто, але переважно приховано підтримували дії режиму путіна. На території рф рпц робить це цілком відкрито. Чи вплинула така діяльність на їхній імідж в Україні?
— Широкомасштабне вторгнення і ракети, які падають на наші міста й села, а також проповіді московського патріарха кірілла, в яких він не лише підтримує війну, але й фактично закликає знищувати українців (за це він навіть обіцяє «відпущення гріхів» і потрапляння в рай), суттєво змінили ставлення багатьох українських віруючих до московського патріархату. Соціологи стверджують, що рівень підтримки УПЦ мп зменшився з 15% (до широкомасштабного вторгнення) до 4% (станом на квітень 2022 року). Причому ідея розриву зв’язків УПЦ мп із московським патріархатом суттєво збільшила кількість прихильників. Так, у березні 2022-го її підтримувало 63% опитаних, а в квітні цього ж року — вже 74% (соціологічне дослідження групи «Рейтинг»).
Керівництво УПЦ мп намагається компенсувати таке катастрофічне падіння рейтингу Церкви своєю аґресивною поведінкою та звинуваченням держави Україна в нібито «рейдерських захопленнях» храмів. Робиться багато заяв, особливо для іноземних ЗМІ, в яких перекручують очевидні факти чи маніпулюють ними. До речі, одна з достатньо успішних маніпулятивних спроб відповісти на запит своїх вірних щодо розриву з московським центром — це проведення 27 травня 2022 року Собору УПЦ мп. Собор, з одного боку, познімав у Статуті всі згадки про московський центр, з іншого — виставив низку запобіжників, які фактично унеможливлюють налагодження конструктивного діалогу між УПЦ мп та ПЦУ.
— Яка, на вашу думку, перспектива очікує на православ’я в Україні? Чи буде і чи можливе об’єднання двох найбільших гілок православ’я в Україні — УПЦ МП та ПЦУ?
— Перспектива православ’я в Україні значною мірою буде залежати від способу об’єднання чи співіснування УПЦ мп та ПЦУ. Так, нині багато уваги приділяється цьому питанню — об’єднання УПЦ мп та ПЦУ. Вибудовуються різні конструкції та схеми — від повного розчинення УПЦ мп в ПЦУ до нового об’єднавчого Собору і нових виборів предстоятеля ПЦУ, або ж навіть окремого Томосу для УПЦ мп. Одразу скажу, я достатньо скептично ставлюся до всіх цих ініціатив. Адже об’єднання — це рух на зближення з обох сторін. Для того, щоб такий рух почав відбуватися, необхідні певні умови. Найголовнішими з яких я б назвав декілька.
Передусім — суголосне витрактування своєї історії (Київської митрополії, розвитку православ’я в Україні загалом), що дозволить об’єктивно оцінити вчинки тих чи інших осіб. Наприклад, історія життя Київського митрополита Іова Борецького для когось є героїчною ілюстрацією «оборонця православ’я», який навіть за це канонізований. А для інших — типова історія ієрарха-колаборанта, який не лише підтримував претензії московії на Україну, але й часто сам їх формував і намагався втілювати.
Важливим є також спільне бачення майбутнього, що формується на основі спільних цінностей.
Наразі ми не бачимо рухів представників УПЦ мп у цих напрямах. Є лише окремі ініціативи священників та вірян, які намагаються або перекласти відповідальність особисто на патріарха кірілла (звернення кліриків до Вселенського патріарха із вимогою засудити моспатріарха як єретика та «розпалювача війни»), або ж містять вимогу до керівництва УПЦ мп роз’яснити їх канонічний стан. А запропоновані проєкти «об’єднання» — це, за фактом, лише пошук варіантів, при яких можна буде не відповідати названим умовам (не змінювати своїх світоглядних установок), а зберегти чи законсервувати свій нинішній (ментально промосковський) рівень.
Я вважаю, що якщо УПЦ мп не дасть чесну оцінку своєї роботи проти нашої країни (національної безпеки, мови, культури, богослів’я), якщо не будуть зроблені висновки і покарані винні, то механічне об’єднання цих структур (УПЦ мп та ПЦУ) призведе лише до дискредитації православ’я в Україні та його занепаду.
Чи є вихід з описаної ситуації? Звичайно, є. А це:
— Активна державна інформаційна політика та надання віруючим об’єктивної інформації про реальний стан справ у сфері державно-конфесійних відносин, а також про юрисдикційну належність громади, про політику Церкви щодо української історії, культури тощо.
— Чітке дотримання державними органами норм чинного законодавства, навіть якщо такі норми не додадуть рейтингу.
— Притягнення до відповідальності державних службовців за лобізм тих чи інших церковних структур.
Колаж Євгена Короля
