Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
7 січня 2022 року Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній провів Богослужіння з нагоди Різдва Христового в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Ця подія стала надзвичайно надихаючим фактом для більшості свідомих громадян України незалежно від національності чи віросповідання. Наші ж вороги сприйняли його з не меншою ненавистю, ніж вікопомне знищення їхнього крейсера «москва» в Чорному морі.
Про історичну значущість першого богослужіння предстоятеля автокефальної ПЦУ в Києво-Печерській лаврі, моральне піднесення українців спричинене цією подією, її довгострокові політичні й духовні наслідки читачам АрміяInform розповідає знаний український релігієзнавець, завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, доктор філософських наук, професор Олександр Саган.
Богослужіння ПЦУ в Києво-Печерській лаврі викликало моральне піднесення у християн різних конфесій
— Перша в сучасній історії літургія предстоятеля автокефальної ПЦУ в Києво-Печерській лаврі, головній святині України, викликала, що очевидно, надзвичайний резонанс у суспільстві. Яке значення має ця подія для вірян Православної церкви України з точки зору православного канону? Чи можемо ми говорити про неї як важливу реперну точку в історії країни?
—Так, подія дійсно непересічна. Чи не вперше з часу рейдерського захоплення московським патріархатом Київської митрополії Константинопольського патріархату у 1686 році відбулася подібна служба. Поки що це одноразова акція. Але будемо сподіватися, що такі служби відбуватимуться на постійній основі. Адже ПЦУ має зареєстрований 1 грудня 2022 р. статут «Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря) Української Православної Церкви (Православної Церкви України)». Буде логічним і справедливим, коли б держава виділила б цьому монастирю певні приміщення для проживання ченців та надала б храми для служіння. Чинне законодавство України надає можливість навіть почергового використання храмів. Тому будемо сподіватися, що уже цього року подібні богослужіння відбуватимуться постійно.
Цікаво було спостерігати за тим моральним піднесенням, яке викликав у суспільстві сам факт богослужіння ПЦУ в Києво-Печерській Лаврі. Я бачив захоплені коментарі не лише православних, але й протестантів, греко- і римо-католиків. Це й закономірно, адже Київська лавра — національна святиня, яка є не лише релігійним, але й історичним, культурним, етнографічним центром. Вона, як і Софія Київська, «вшита» у нашу ментальність, культурний код. Тому так важко було спостерігати всі ці роки, як у Лаврі панує дух «русского міра», московська ментальність у сприйнятті важливих і переломних подій, які переживали українці всі роки Незалежності. На жаль, «обличчям» лаври став митрополит Павло Лебідь, інтелект та поведінка якого призвела до появи його ідентифікації як «Паша-мерседес». Уже навіть за кордоном знають цього padre-mersedesa. Подібні особистості не додають авторитету ні Церкві, ні країні загалом.
Широкомасштабне вторгнення рф в Україну прискорило зміни у православному середовищі в Україні
—Ще декілька років тому вважалося, насамперед у політичних колах, що повернення ПЦУ до стародавніх православних святинь — справа років, якщо не десятиліть. Що, на Вашу думку, пришвидшило хід подій?
— Я б назвав тут два фактори — війна росії проти України та отримання українськими православними Томосу про автокефалію. З 2014 року відбувається процес поступового прозрівання українців щодо того, хто наші північні сусіди та наскільки насправді це ті люди, за яких вони себе видають. Проте цей процес прозріння до отримання Томосу розвивався дуже повільно. На перешкоді стояли і релігійно-пропагандистські московські штампи про «неканонічність», «неблагодатність» Українського православ’я, і антиукраїнська пропаганда, яка мала певний успіх на Сході України.
Отримання Томосу кардинально змінило релігійну ситуацію в Україні. І не лише у православ’ї. Фактично з січня 2019 року упц московського патріархату перетворилося на «об’єднання єпархій Московського патріархату на території України» (так їх характеризує нині Вселенський патріарх — офіційне роз’яснення Вселенського патріарха Варфоломія — лист «редакторам Церкваріуму» від 06.10.2020 року).
З часу широкомасштабного вторгнення росії в Україну зміни у православному середовищі в Україні значно прискорилися. На осінь 2022 року кількість громад у ПЦУ та упц мп фактично вирівнялася (десь по 8 тисяч), а соціологи взагалі подають рівень підтримки вірянами упц мп на рівні 4%. Тому, відповідаючи на Ваше запитання щодо повернення в Українське православ’я православних святинь — ці процеси об’єктивно будуть наростати.
Спрацьовує генетичний код, українці повертаються у свою, рідномовну та рідноментальну церкву
—Якими можуть бути довгострокові наслідки повернення української церкви до Києво-Печерської лаври як для самої ПЦУ, так і для України як незалежної держави?
—Свого часу я досліджував питання щодо того, чому упц мп так категорично не погоджується на почергові богослужіння. Одна із причин — поступове «перетікання» віруючих із промосковських в українські громади. У людей з часом спрацьовує генетичний код, і вони повертаються у свою, рідномовну та рідноментальну церкву. Тому я бачу одну перспективу щодо Київської лаври — вона стає українською не лише за місцем розташування, але й за духом. Ця ж доля чекатиме й інші українські лаври та монастирі. А лаври та крупні монастирі для віруючих віддавна були духовними орієнтирами. Тому українізація монастирів стане початком відродження Українського православ’я і в масштабах всієї країни.
—Що можна і потрібно зробити (кому зробити?), щоб ПЦУ й надалі служила в соборах Києво-Печерської лаври?
—Для цього потрібна лише політична воля держави. Адже свого часу Лавра була фактично відібрана в УЦП Київського патріархату — за допомогою українських силовиків у Лавру завезли нове керівництво упц мп. Нині склалася ситуація, коли договори оренди упц мп храмів верхньої Лаври закінчився. Тому немає жодних перешкод укласти інші договори уже з ПЦУ.
З часом, дуже очевидно, буде змінюватися ситуація і щодо нижньої Лаври. На якомусь етапі, думаю, ми можемо отримати новину і про зібрання ченців, які нині проживають у нижній Лаврі та ухвалення ними рішення про свою юрисдикційну належність. Але для цього потрібно забезпечити їм можливість вільного волевиявлення. Нині це неможливо, бо існує свавілля й диктат настоятеля і його наближених осіб. За будь-яке вільнодумство (наприклад, оцінка дій росії проти України і критика позиції московського патріарха Кірілла) ченці отримують покарання і навіть виселення із Лаври.
За інших політичних реалій богослужіння ПЦУ, яке відбулося у Лаврі 7 січня, взагалі було б неможливим
—Прихильники московської православної церкви влаштували справжню інформаційно-пропагандистську війну проти одного єдиного факту — повернення справжньої української церкви до національної святині. Чи могла б бути агресивна реакція російської влади та духівництва рпц щодо нього більш врівноваженою чи то пак — більш цивілізованою, за інших політичних реалій?
—За інших політичних реалій, думаю, богослужіння ПЦУ, яке відбулося у Лаврі 7 січня, взагалі було б неможливим. Я пам’ятаю, як у часи Революції Гідності на Майдані була ініціатива зайти у Лавру та виселити звідти «руссміровських» діячів у рясах, які активно підтримували «антимайдан». Багато політиків тоді вважали, що це може стати приводом для початку війни росії проти України. Тому Лавру приїхали захищати передовсім проукраїнські політики та релігійні діячі. Але, як відомо, це не врятувало Україну від аґресії, але з того часу стало своєрідним кодом захисту — «не чіпайте нас, бо путін нападе». І багато політиків через це воліли не помічати кліриків упц мп.
Це призвело до появи своєрідного прошарку суспільства, якому можна було дещо більше, аніж усім іншим. Закривалися очі на антиукраїнську діяльність та агітацію, яку проводив клір цієї Церкви, пропагандистські заходи тощо. Лише нині Служба безпеки України починає поступово приводити діяльність упц мп до норм чинного законодавства. Фактично йдеться про те, щоб ця Церква позбавилася своєї політично-пропагандистської складової і виконувала свої прямі функції — служіння Богу і людям.
Агресивна оцінка промосковських кліриків і політиків богослужіння ПЦУ у Лаврі очікувана та закономірна. Надто символічним є цей акт. Адже Києво-Печерську лавру московський патріархат вважає своєю витоковою історією, духовною святинею. У Лаврі кілька років тому навіть облаштували резиденцію московського патріарха (для цього виселили фактично на вулицю інфекційну лікарню, яка ніколи не була складовою частиною лаври). А входження у лавру ПЦУ фактично перекреслює всі ці плани.
Ми повинні розуміти, що втрата України для московського патріархату — це не лише втрата території та певної кількості громад. Насправді для втрата значно суттєвіша. Адже вони втрачають свою придуману ними історію, яку вони намагаються висновувати із часів хрещення Руси-України. Їхня Церква одразу «молодшає» на 500 років (відлік часу стартує не з 988, а з 1448 року). Тому не варто сподіватися, що московський патріархат легко відмовиться від своєї присутності на території України. Нас ще чекають десятки провокацій та інформаційно-пропагандистських акцій. Але за українцями історична правда та об’єктивний порядок розвитку подій, який вже не спинити політичним свавіллям імперського чиновника в погонах чи в рясі. Тому я з оптимізмом дивлюся на перспективи розвитку Українського православ’я, яке нині репрезентує Православна Церква України.
Фото пресслужби Київської Митрополії Української Православної Церкви та автора
