Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Він мріяв багато літати, а не 1–2 рази на рік, як це було у ті критично непрості роки. Мріяв, аби українські льотчики були корисними, аби про них не забували, аби бачили їхню майстерність…
«Потрібно інвестувати в авіацію, про які б кошти не йшла мова! Інакше „сусіди“ не забаряться…» — говорив Олексій Коваленко в інтерв’ю понад 15 років тому…
У лютому 2022-го, коли льотчику першого класу майору Олексію Коваленко залишалось кілька років до пенсії, його мрії частково здійснились… Але якою ціною… Він літав у режимі нон-стоп, часто стрибав у бомбардувальник на світанку, а відпочити міг лиш ближче до ночі. Коли по два-три вильоти на день, а коли і п’ять… Кожен — знищена колона техніки й жива сила…
— Їх так багато… Але ти не хвилюйся, ми все зробимо, усіх знищимо, все буде Україна! — ділився пілот із дружиною. — Бережи дітей, а я обіцяю берегти вас усіх… до останнього…
У лютому 2023-го майора Олексія Коваленка нагородили найвищим званням — Героя України. Усі, хто знав чоловіка особисто, ніколи не пробачать ворогу…
— Веселий, люблячий, товариський… Та насправді небо для нього було всім, а ми — лиш доповненням, — розповідає Наталія, вдова Олексія Коваленка. Треба було лиш раз побачити його в роботі, аби зрозуміти, що він, як ніхто інший, заслуговує на звання Героя України. Та, відверто кажучи, шлях до його отримання виявився не надто простим… Але дітки так впевнено казали: «Мам, у нас вийде! Про татка знатимуть усі», що я просто не могла опустити руки…
Наталія розповідає, що ще за 2–3 місяці до широкомасштабного вторгнення практично не бачила чоловіка вдома. Зранку до ночі хлопці готувались.
— Люди, що в цей час заїжджали до Старокостянтинова, дивувались: «У вас завжди так гучно? Вони що завжди літають?». Ми ж розуміли, яку важливу місію виконують наші чоловіки, тому намагались не турбувати їх «земними» проблемами, берегли і піклувались… В повітрі була тривога, та хотілось вірити, що все буде добре… Звісно, Олексій, як багато його колег, пропустив відпустку. Та наприкінці лютого йому дали кілька днів, аби трішки переключитись. 23 лютого ми виїхали в Буковель. Чоловік противився, але все ж погодився подихати гірським повітрям. Переночували в горах, і вже о четвертій Олексій прокричав: «Швидко назад!». 24-го він вже був на аеродромі з усіма… Ось такою короткою виявилась наша остання відпустка… Після того я його кілька днів взагалі не бачила, не чула і навіть не знала, де він… Ми багато часу проводили в укритті, із льотчиками не спілкувались, але бачили, як вони один за одним впевнено злітають. Усі вони віддавались на повну, здавалось, вкладали всі свої знання та досвід, аби не підвести Україну. Насправді кожен льотчик частини достойний найвищих нагород. Кожен. Пам’ятаю, як Олексій заїхав на кілька хвилин додому… Неголений, втомлений… Здавалось, нічого не залишилось від того веселого Льоші, навіть особливо не спілкувався, поцілував дітей, взяв необхідні речі і побіг назад…
Олексій Коваленко загинув 22 березня 2022 року під час виконання бойового завдання із завдавання авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника в районі міста Ізюм, що на Харківщині.
— Наші переписки в ті тижні були дуже стислими — «все добре, люблю…», а розмови — рідкісними… 22 березня ми прощались із його хорошим другом. Напередодні я попросила Олексія, аби набрав діток. Знала, що в цей день їм буде непросто… А потім мені наснився жахливий сон, де якраз цей друг мені посміхався… Коли йшла з поховання і не могла додзвонитись до коханого, то все зрозуміла. Було відчуття, що вони один одного тягнули… Та насправді в них не було вибору. Виконання бойових завдань пов’язане зі страшенним ризиком…
Тривалий час після загибелі сім’я сподівалась, що він у полоні. Але дива не сталося… Російська сторона згодом оприлюднила відеофіксацію того, що вони «збили найкращого льотчика сьомої бригади тактичної авіації».
— Офіційно нам повідомили про загибель чоловіка не одразу, — каже Наталія. — Спочатку сказали куми, які теж служать в підрозділі. За кілька днів прийшов штурман, із яким вони летіли разом, йому вдалося вижити. У нього було обгоріле лице і перев’язані ребра. Він просто плакав, без слів усе зрозуміла. Та почуте «можливо, живий» давало надію…
Минуло понад пів року. Аж поки тіло Олексія змогли забрати додому. Наталія каже, що це був найважчий період у її житті…
— Менший син замкнувся у собі, кілька днів взагалі зі мною не розмовляв, витягали, як могли… Старша донечка твердо вирішила продовжити шлях батька… Жевріла надія, що він живий, та експертиза дала відповідь на запитання. Часто кажуть, що я — сильна жінка. Та ні… Набралась стійкої незламності і жагучої ненависті, злості до всього несправедливого, плачу, якого в мене ніколи не було на обличчі в мирний час, і тоді я зрозуміла, що я стала іншою, я все витримаю, я сильна, вільна, мужня. Мої діти будуть бачити мою усмішку, бо ми разом, ми є сила, так казав мій Олексій! Наталію Коваленко всі побачили в новому образі!
Наталія ділиться, що улюбленою піснею Олексія була: «А я на небі…». У дворі багатоповерхівки дружина облаштувала меморіал льотчику із цими словами, та тепер вони сприймаються зовсім інакше…
Указом Президента України № 109/2023 від 26 лютого 2023 року майору Олексію Коваленку присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
