Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 23 травня 2025 року Президент України присвоїв 38 окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних…
Нещодавно «міноркосвіти та науки» затвердило нову концепцію викладання історії для неісторичних спеціальностей — тобто для всіх мешканців боліт і загарбаних ними територій, які не дуже петрають у подіях минулого й охоче вірять у будь-яку ахінею, яку їм вливають у голови — чи з телевізора, чи з пропагандистського чтива.
Директор служби зовнішньої розвідки оркостану і за сумісництвом голова «російського історичного товариства» сєргєй наришкін охрестив цей документ на 100 сторінок «початком докорінного перелому в підходах до історичної освіти в цілому». Що ж, пробіжімося коротко по ключових історичних подіях, які нова російська концепція історії «ламає через коліно». Хоча, будьмо відвертими, там виникають запитання майже до кожного речення.
Починається «історія росії» очікувано — з держави Русь із центром у Києві. Але в інтерпретації нащадків мешканців колись приєднаних до Києва територій її основу становили східнослов’янські, «фіномовні» й балтські народи, які очолила варязька князівська династія. Саме Русь ІХ століття є нижньою хронологічною межею існування рф. А географічно невіддільною частиною російської історії автори концепції вважають «історію країн, народів, регіонів, що входили до складу росії на різних етапах її існування». Тобто й історію України також. Точніше — особливо історію України, зважаючи на те, скільки уваги трактуванню подій нашого минулого присвятили ті, хто розробляв цей документ.
Так, Велике князівство Литовське, яке визволило Русь з-під влади Золотої Орди та успадкувало основні засади її державності — правову систему, мову, віру, — москалі назвали «іноетнічним державним утворенням». А от московські князі в XV столітті (ще не позбавившись ординської залежності) створили «єдіноє русскоє государство» і отримали право називатися «великими князями всієї Русі». І саме в контексті «об’єднання русскіх земель» трактуються всі наступні події — від Переяславської ради до «Просування російських кордонів на схід до берегів Амуру та Тихого океану».
Відповідно, всі, хто мешкав на теренах, що неминуче мали «об’єднатися», — Іван Федоров, Мелетій Смотрицький, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Казимир Малевич та багато інших українців — це представники російського народу і «великої російської культури».
Чимало в концепції є тлумачень путінських програмних наративів, які постійно ялозить бункерний недоімператор упродовж останніх років. Так, «епоха перетворень петра I» — один із найважливіших періодів в історії, що «дав потужний імпульс розвитку на цілі століття». Як наслідок його реформ — «приєднання Північного Причорномор’я та початку освоєння новоросії, включення до складу Росії Правобережної України, білорусії та Литви, внаслідок поділів Речі Посполитої, просування у східному та північно-східному напрямках, придбання територій у Північно-Західній Америці… пошук шляхів в Індію». Одразу відчувається неприхована ностальгія за «неухильним зростанням міжнародного авторитету російської імперії як однієї з провідних держав на світовій арені». Як же ж цього уявного «авторитету» нині так не вистачає кремлівському фюреру!
Особливо «поплавило» російських істориків в інтерпретаціях подій ХХ століття. Період 1917–1922 років названий «великою російською революцією». УНР та Українська держава — це всього лиш урядові структури «білих», що воювали з «червоними», а «червоні» на противагу «білим» створили «Українську, Білоруську, Азербайджанську, Вірменську та Грузинську радянські соціалістичні республіки». Завершилася «громадянська війна» (звісно, жодної згадки про визвольні змагання народів російської імперії немає) створенням срср, для якого «саме російська федерація була становим хребтом». А як же рівноправ’я республік, народів, яким замилювали очі впродовж 70 років існування радянської влади? Не було. Забудьте. Бо, виявляється, це саме ррфср, реалізовуючи політику коренізації, «цілеспрямовано формувала національні ідентичності та національні еліти». Тобто лєнін не тільки Україну створив, а цілий ряд інших народів!
Друга світова війна, виявляється, розпочалася з «агресії Японії у Китаї» в 1937 році (насправді це не російський, а китайський концепт. Можливо, він був спеціально вписаний до концепції перед візитом Сі Цзіньпіна). А от радянсько-німецький договір 1939 року, після якого срср де-факто вступив у Другу світову війну і здійснив «приєднання Західної України та Західної Білорусії, а також Бессарабії та прибалтійських республік», взагалі не має стосунку до війни. Усі звинувачення срср у рівній відповідальності з Німеччиною — безпідставні.
Опис радянського повоєнного часу переповнений епітетами на кшталт «радянська система освіти вважалася найкращою у світі», «срср — друга економіка світу», «найважливіші здобутки срср — лідируючі позиції у дослідженнях космосу та комп’ютерних технологіях» тощо. Цікаво, невже хтось ще й досі здатен вірити в ці нісенітниці?
читайте також:
І от всі ці здобутки «нової історичної спільноти — радянського народу» були знівельовані наростанням націоналістичних настроїв у республіках у першій половині 1980-х років. Це призвело до того, що «в грудні 1991 року у Біловезькій пущі потай від горбачова головами ррфср, Української та білоруської рср було ухвалено рішення про розпуск срср». Овва! А як же війна в Афганістані, Чорнобильська катастрофа та проголошення незалежності колишніх республік, що відбулися явно до подій у Біловезькій пущі?
Чорнобиль у «концепції викладання історії» не згадується взагалі, «міжнародна реакція на введення радянських військ до Афганістану» — це «зовнішньополітичний виклик для срср», а події 1989–1991 рр. — «парад суверенітетів, що супроводжувався війною законів». І винен у всьому «захід», бо «у ході переговорів про об’єднання Німеччини 1990 році президенту срср м. с. горбачову було обіцяно, що НАТО не розширюватиметься на схід від кордонів єдиної Німеччини. Однак ці усні обіцянки не були зодягнені у форму міжнародних угод, що дало підставу західним лідерам вдати, що цих обіцянок не існувало».
Тому все, що відбувається сьогодні в Україні — це помста за недотримання обіцянок! І ми самі винні, що у 2008 році подали заявку на вступ до НАТО. Бо «неодноразові пропозиції росії щодо проведення переговорів, у ході яких мають бути враховані її національні інтереси, а також попередження про наявність „червоних ліній“, порушення яких змусить росію вжити у відповідь заходів, були проігноровані»…
Словом, у цьому документі, відповідно до якого тепер вивчатимуть історію на росії, дуже багато традиційних для росіян фейків, маніпуляцій, дезінформацій, пересмикувань, пропагандистських штампів і наративів, тверджень, які взагалі не мають нічого спільного з реальністю або походять з якогось викривленого її відображення.
Втішає лише те, що українці можуть сміливо ігнорувати цю так звану концепцію російської історії. Бо ми маємо свій визвольний шлях, на якому скоро росія залишиться лише історичним непорозумінням з неадекватними амбіціями, яке буде вивчатися студентами неісторичних спеціальностей як приклад антигуманної терористичної організації.
