Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
З точки зору лінгвістики «русский» — це не іменник, а прикметник. Українець, англієць, американець, француз, німець, китаєць, і, навіть, білорус — іменники, що відповідають на питання «хто?», а «русский» — на питання «чий?». Росіяни — єдиний народ у світі, що називає себе прикметником. Вони безликі, розмазані по карті. Вони — неповноцінні, бо завжди — «чиїсь».
Будь-який мовознавець зауважить, що прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими. В українській мові такими прикметниками є кошовий, хорунжий, ланковий тощо. Але субстантивованого «русского» українська мова «виправляє», називаючи росіянином. Бо українці знають, що Русь — це давня назва України, що русами, русинами, русичами колись називали мешканців Київської Русі. А росіяни, тобто московіти, жили в заліссі, яке було залежною від Русі територією, але не Руссю.
На початку XVIII століття українські інтелектуали із середовища духовенства, які намагалися обґрунтувати анексією московським царством Київської православної митрополії, козацької держави та територіальні претензії до сусідніх країн, а водночас захистити свій статус у державі, вигадали концепцію «триединого русского народа», який став панівним у проголошеній у 1721 році «всеросійській імперії». У імперській доктрині «русский народ» становили жителі Малої Русі (термін «мала» у той час означав «історична», «початкова», тобто власне Русь), Білої Русі (так називали землі, відвойовані московським царством у литвинів, тобто Великого Князівства Литовського) та великоросії (тобто «зовнішньої», завойованої території). Тобто «русские» — це піддані царя, люди залежні від волі керівника імперії, але — православні, слов’яни, а головне — спадкоємці Київської Русі.
читайте також:
Один із найпопулярніших у російській імперії на початку ХХ століття «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона» розповідає, що «термин «Великоруссы» может представлять географическое, антропологическое, этнографическое и историческое значение», адже «в состав великорусского племени вошли многие финские народности, подвергшиеся обрусению».
Коли російська імперія почала розпадатися, то спершу Петро Столипін оголосив українців «інородцями», а потім і радянська влада закріпила за українцями й білорусами статус окремих народів, залишивши «русскими» одних лише великорусів.
Це зараз дуже дошкуляє путіну, гундяєву та іншим творцям «русского мира». Коли імперії в первісному вигляді немає, а термінологія лишилася — це має досить комічний вигляд.
читайте також:
«Русским» став «великорусс», як і раніше — з доволі розмитою етнічною складовою, але вже не православно-слов’янською. «Русскими» тепер є чеченці, башкири, тувинці, буряти, якути — ті, кого в російській імперії вважали «инородческими племенами» і обмежували в правах…
Саме тому в сучасній росії так бояться націоналізму в будь-яких проявах. Бо щойно пошук відповіді на запитання «кто такие русские?» стає предметом генетичного аналізу на етнічну приналежність, «великий русский народ» зразу зводиться до рівня «макака-резусу».
Нині у рф популярне пояснення, що «русский» — не національність, а громадянство. Саме так їх сьогодні й сприймають у світі — не як народ, а як територіально-кримінальне угруповання.
Як бачимо, «русские» — це фейк, такий самий, як і російська імперія, вигаданий українцями, які мріяли олюднити темні північні племена. Тож така наша історична місія: ми москву хрестили, ми її й відспіваємо, разом із дутою величчю їхнього ілюзорного «русского мира».
