На Одещині суд визнав винною жінку, яка публікувала в чаті месенджера Viber інформацію про місця та час виконання завдань військовими територіальних центрів комплектування…
Учора очільник імперії зла нарешті визнав факт вторгнення в Україну перед усім світом. Так зване «визнання» так званих народних республік лише зафіксувало на папері ситуацію, яка, на жаль, давно вже стала реальністю: Росія відповідальна не лише за анексію Криму, а і за створення маріонеткових утворень на материковій частині України. Тепер усі розмови про «громадянську війну», «зміни в конституцію», «мінські домовленості» набули зовсім іншого сенсу: агресор визнав свою відповідальність за війну на південно-східній околиці нашої країни.
Окрім того, господар кремля вкотре висловив наміри ліквідації української державності, повторивши давно відомі пропагандистські штампи. Ці «історичні» та «геополітичні» химери, намальовані хворою уявою, нібито мають пояснити його електорату логіку того, що відбувається.
На щастя, вони настільки далекі від реальності, наскільки далекий «русский мир» від світового панування. Проте, на жаль, очевидною метою цієї промови-«доктрини» є бажання й надалі захоплювати нові землі. Першим кроком був Крим, другим стало «неминуче» визнання маріонеткових псевдореспублік, далі — буде: агресор уже прямо говорить про це…
Очевидною метою цієї промови-«доктрини» є бажання й надалі захоплювати нові землі.
Як і раніше, успіх чи неуспіх агресивних намірів Путіна залежить від згуртованості українців, їхньої поінформованості та здатності аргументовано відбивати будь-які атаки ворога, зокрема військові й інформаційні.
Звісно ж, нібито «загальновідомі історичні факти», озвучені як обґрунтування анексії окремих районів Донецької і Луганської областей, є абсолютними маніпуляціями, які не мають нічого спільного з реальною історією.
читайте також:
По-перше, у XVII столітті Російської держави не існувало. Було Московське царство, з яким українська козацька держава Військо Запорозьке уклала військовий союз. Православні мешканці старожитньої Русі з центром у Києві не просто називали себе руськими. Вони й були нащадками та спадкоємцями цієї давньої держави, правителі якої поріднилися з усіма монархами Європи, на відміну від московітів, які назвалися «імперією Всеросійською» аж у 1721 році.
По-друге, все, що створив Ленін — маріонеткову «Українську Народну Республіку Рад» в окупованому більшовиками Харкові з метою замінити нею справжню Українську Народну Республіку, що проголосила свою незалежність 22 січня 1918 року і була визнана світовою спільнотою в межах, які включали, зокрема, й нинішню Донеччину та Луганщину.
По-третє, територія України, як держави, сформувалася у 1917–1919 роках. Окрім нинішньої материкової території, до неї входили також суміжні українські етнічні землі, що охоплювали в сучасних межах більшу частину Брестської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров’я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської й Воронезької та південну частину Курської областей РФ, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі. Окрім того, тривали переговори про включення до складу України на правах автономій Криму та Кубані. Тому все, що зробили Сталін і Хрущов — частково повернули втрачені після 1918 року території.
Проте нема чого дискутувати про правомірність ленінських директив: комуністична державно-політична формація, що постала як результат збройної агресії більшовицької Росії з допомогою місцевих більшовиків проти Української Народної Республіки, припинила існування 24 серпня 1991 року. Але реальна історія України, формування її території значно давніші. Не забуває ж агресор згадати Катерину ІІ та Олександра Суворова і приєднання до імперії північного Причорномор’я із назвою «Новоросія». А от про знищення при цьому двох самоврядних територій — Вольностей Війська Запорозького Низового і Кримського Ханства — тихо мовчить.
Варто окремо зауважити, що називаючи Леніна «автором і архітектором» України, до складу якої «буквально втиснули» Донбас, навіжений диктатор погрожує зруйнувати «Украину имени Владимира Ильича Ленина»: «Вы хотите декоммунизацию? Ну что же, нас это вполне устраивает. Но не нужно, что называется, останавливаться на полпути. Мы готовы показать вам, что значит для Украины настоящая декоммунизация». Фактично, це є прямою погрозою суверенітету України. Територіальна цілісність уже навіть не обговорюється!
У промові відчувається образа на радянських вождів за те, що вони допустили можливість розпаду тоталітарної імперії, внісши право на самовизначення республік до Конституції СРСР 1924 року та підтвердивши це право у вересні 1989-го. Як же ж важко йому — «собіратєлю зємєль рускіх» — доводиться тепер!
Україну, звісно, він звинувачує в усіх «смертних гріхах»: обдуренні й пограбуванні Росії, нав’язуванні «безцеремонного утриманства» і відвертих крадіжках енергоносіїв, тотальній корупції, а головне — в культивуванні русофобії, націоналізму і неонацизму. Знову пролунала знайома риторика про «державний переворот», «прірву громадянської війни» та «розправу над церквою Московського патріархату». Чи варто це коментувати? Ворог із 2014 року намагається знайти в Україні прихильників своєї агресії, розхитати ситуацію зсередини, зіграти на почуттях недобитих «гомо совєтікусів»…
Саме місцева «п’ята колона» свого часу допомогла більшовикам захопити Українську Народну Республіку. Про це у кремлі добре знають, хоч і не згадують.
Але 2/3 часу кремлівський ватажок розмірковував не про Україну, а про НАТО. Вочевидь його справді турбує закріплений у нашій Конституції курс на членство в НАТО та ЄС. А ще лякає можливе відновлення ядерного статусу України та дієва підтримка країн-членів Альянсу.
Складається враження, що господар кремля живе в «паралельній реальності», де радянський союз досі існує. Він досі пригадує обіцянки, що давали Сполучені Штати Америки радянському керівництву. Він досі вважає себе особою, здатною вирішувати долі не лише окремих людей, а цілих народів; особою, яку повинні боятися всі навколо; особою, з якою повинні погоджувати абсолютно всі рішення. Знову нагадаємо: СРСР припинив своє існування у 1991 році, незважаючи на те, що сучасна Росія досі використовує його нішу, зокрема в ООН.
Але вчорашні події продемонстрували лише слабкість і безсилля. Вісім років Росія намагалася нав’язати Україні свої умови «вирішення конфлікту», змінити державний устрій, конституційний лад, лякала повномасштабним вторгненням…
А залишилася з тим, з чого починала: дотаційними депресивними, понівеченими війною територіями, мешканці яких навряд чи люблять ще «рускій мір», що не приніс до їхніх домівок нічого, окрім горя.
Також Росія за вісім років гібридної агресії отримала найпотужнішу з часів холодної війни антиросійську міжнародну коаліцію та згуртовану і, як ніколи, готову до опору зовнішній агресії Україну, яка рано чи пізно поверне окуповані території. Незалежно від того, який статус їм надав окупант.
