Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
Воїни групи К2 днями опублікували на своєму Ютуб-каналі низку відео, які незабаром стануть частиною класичної кінохроніки, на документальні кадри якої будуть спиратися військові історики й теоретики, описуючи та досліджуючи важкий і кривавий шлях українців до перемоги над російськими загарбниками.
рашисти не хочуть забирати своїх загиблих з поля бою
Зафільмовані з БПЛА епізоди «Бій за Т-образку» у мініатюрі демонструють увесь жах сучасної масштабної війни, імовірність виникнення якої ще 10 років тому вважалася у світі абсурдом. Тоді ніхто всерйоз не розглядав можливості виникнення в Європі навіть «прикордонних інцидентів», а тим паче «регіональних військових конфліктів низької інтенсивності» — як це намагалися до останнього представити ті, хто не побачив у 2014 році початку несправедливої і злочинної війни рф проти України.
Своєю чергою війна теж не питає, чи бажає хтось її бачити, і для чого її кликали — вона просто приходить без дозволу і до всіх, як до рівних. Руйнує що є, щогодини редагує порядок денний реальності, формує перелік імовірних варіантів існування дня завтрашнього. Українське сьогодення визначає, яким саме буде повоєнний світ — на яких базових цінностях він буде відбудований, і завдяки яким принципам і гарантіям стане надійним та безпечним. І скільки триватиме.
За декілька днів відео групи К2 вже переглянули мільйони людей з усього світу — упевнений, що десятки мільйонів побачать його у майбутньому. І майже наживо будуть спостерігати за тим, як за один із сотень подібних опорних пунктів тисячокілометрової лінії фронту героїчно б’ються українці. Вони стоять на смерть, захищаючи від ворога не просто край поля, де зустрічаються дві посадки зі старих акацій та дубів. Вони боронять власну свободу і майбутнє своїх дітей. Відстоюють право жити й працювати на своїй землі за власними звичаями та законами. Виховувати дітей у любові й достатку. Самим вирішувати, що сіяти, з ким товаришувати та у якого бога вірити.
Імена тих, хто загинув у нерівному бою, але не віддав ворогу рідної землі, назавжди закарбуються у національній пам’яті, а їхня звитяга буде гідно наслідуватися наступними поколіннями.
Ким були і як звали тих загарбників, чиї рештки й досі розкидані на полі бою, їхню точну кількість — навряд чи комусь вдасться встановити це достеменно. За понад сотнею трупів ніхто не прийшов — не запросив «годину перемир’я» для збирання тіл, не попросив посередництва у організацій чи структур, які уповноважені на подібні заходи, нічого подібного — вони там лежать і досі. Лише на невеликій ділянці, де сходяться дві посадки, автор бачив десятки тіл у одностроях російського зразка.
Відомо лише те, що це «вагнерівці» — ще один неологізм та феномен часів гібридної війни.
Війна, коли знову з’являється посеред людей, то завжди, хоч і у свій спосіб, але змушує їх на деякий час припинити вогонь — для короткої конструктивної розмови, суть якої зазвичай зводиться до необхідності забрати з поля бою загиблих та поранених.
І якщо згадати істориків та теоретиків війн минулого, то подібні контакти та неухильне слідування досягненим домовленостям сформували кодекс честі воїнів та їхні неписані правила війни. Зазвичай, після великих потрясінь, військові еліти перетворювалися на військово-політичні та брали на себе відповідальність за подальший розвиток своєї країни та визначали форму її державності. Вже маючи воєнний досвід, під час здійснення своєї внутрішньої та зовнішньої політики, вони надавали перевагу дипломатичному вирішенню суперечок.
З часом, коли наставав період відновлення, розвитку і прогресу, а укладені договори та сформульовані правила, встановлені після кривавих воєн, начебто втрачали актуальність і зазвичай порушувалися наступниками тих, хто війни не бачив. Але, напрацювання попередніх воєн щоразу удосконалювали не лише методи і способи їхнього ведення, а й формували міжнародне право.
Розпалювачі російської агресії порушили підписані договори й взяті на себе зобов’язання та відмовились від визнання не лише Міжнародного права, а й національного законодавства.
З точки зору законів рф та Міжнародного права, поява сотні трупів у Т-образці є неможливою. Якщо це громадяни рф, які відбувають покарання — вони мають перебувати на території рф та відбувати покарання. Якщо це військовослужбовці армії рф — то їхні трупи мають повернутися до їхніх родин і бути ними поховані. Наразі це ніхто, які загинули невідомо за що, і їхні тіла їдять дикі звірі у короткі години затишшя між жорстокими боями, які вирують навколо. Вони виконали відведену їм безособову масову роль і більше нікому не потрібні.
Ніби не існувало в історії воєн нічого, окрім відомої і показової відповіді часів Другої Світової одного з совєтських воєнних начальників своєму підлеглому. На прохання відійти із займаних рубежів, які утримувати надалі було безперспективно, оскільки підрозділ зазнав значних втрат, боєкомплект закінчився, а поповнення боєприпасами визнано неможливим — начальник пішов назустріч офіцерові. Й видам наказав: «дорасходовать личный состав и отходить». Історичний регрес, що межує з дееволюцією…
Бої на околицях Сіверська
Безпосередні учасники боїв на околицях Сіверська «Крєст» та «Качан» ведуть нас до Т-образки, показують їхні жахливі наслідки та розповідають подробиці. До ворожих позицій менше ніж кілометр, тож працюємо швидко, а коли вже залишаємо це місце — розпочинається мінометний обстріл.
У війську «Крєст» з 2018 року, спочатку служив в артилерії, потім перевівся до піхотного підрозділу.
— Скажу, як є — в артилерії мені було скучно, вирішив спробувати себе у піхоті. Все добре, подобається екшен, тож придбав собі ГоуПро, став знімати.
У нас тут був бій — ми зайняли дві позиції: одну зайняли Діди, іншу — ми. Ворог про це не знав і вночі рушив на нас з двох напрямків. Поки окопувалися, ворог вирішив атакувати з правого флангу, потім обійшов і став наступати з лівого. Ми зустріли його із засідки і завдали ураження — так вони там всі й померли.
Ми воювали з зеками, в них не було достатнього військового досвіду, вони йшли прямо — і все. Близько сотні, а може й більше… Ви ж бачили, там на тридцять метрів посадки їх лежить 30-40, а посадка — он, яка довга, і усюди лежить вагнер.
Декого взяли в полон, декого викопали живим після того, як їх наш танк закопав. Щоб щось таке вони розповідали — так нічого. Вони думали, що їх тут бити будуть, а їм тут каву, колу дають, цигарки — вони у шоці. Їм там показували відео — начебто ми їхні голови тут варимо. Це жах — вони в таке вірять, а як потрапляють в полон, то бачать, що ми нормальні люди.
Що ними рухає — вважаю, що вони там наробили кримінальних діл і сидіти років по п’ятнадцять… Тож думає: краще пів року відслужу, а як і ким він буде тут служити — я собі навіть не уявляю. Він приїхав сюди вбивати людей, щоб не відповідати за те, що він накоїв у себе на росії.
Ми бачили, як їхня артилерія б’є по них, якщо вони починають відступати. Їм заборонено відступати, тому вони або ночують у «сірій зоні», або тільки вперед. Полонені казали, що за відступ їх анулюють — показово розстрілюють перед строєм», — розповідає чоловік дорогою.
Його побратим на псевдо «Качан» під час штурму йшов слідом за атакуючими — шукав тіла військовослужбовців, які прийняли той перший нерівний бій. Загиблі відстрілювалися до останнього, але їх закидали гранатами у траншеї, яку вони не залишили. Серед тих, кого довелося евакуйовувати, були його знайомі. Говорить — «Дуже хороші люди…»
На жаль, і як нагадування, технічний прогрес приніс людям не тільки комфорт, зручність і можливості сучасного сьогодення, а й стрім-трансляцію з коптерів, які зафільмували коротку мить довгої війни.
Як у коротку мить хороші люди, які вимушено покинули своїх близьких і коханих, теплі й затишні будинки, роботу і хобі — прийняли смерть у земляній траншеї, де акації зустрічаються з дубами на краю зимового поля.
Завдяки їхній звитязі та самопожертві у тому нерівному бою ворог був зупинений і позбавлений можливості атакувати такі самі опорні пункти ліворуч та праворуч, проламувати оборону і сунути далі — аж до далеких від Т-образки затишних будинків.
За кожен злочин є кара. Хтось може назвати це «передбаченою Законом відповідальністю», хтось — стратою, хтось — справедливістю.
Невдовзі на Т-образку приїхали екіпажі двох українських танків та однієї бойової машини піхоти і у чесному бою зробили те, що завжди робили в Україні захисники рідної землі із загарбниками — перетворювали на родючий чорнозем.
Фото автора
