Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
На Донеччині підрозділи протиповітряної оборони ефективно використовують ЗСУ-23-4 «Шилка». Хлопці кажуть, що в цій війні радянська «Шилка» зарекомендувала себе непогано, тож досі може впевнено залишатись у строю.
— З усього нашого наявного протиповітряного озброєння ми найчастіше використовуємо саме «Шилку». Вона дуже добре знищує повітряні цілі. Проте часто з неї працюємо по наземних цілях: легкоброньована техніка, піхота тощо. Один бойовий виїзд на ній додає в нашу скарбничку не менше ніж 10 знищених рашистів, — говорить командир протиповітряного дивізійну однієї з окремих бригад морської піхоти на псевдо «Філін».
Варто відмітити, що конструкція озброєння «Шилки» дуже схожа на ЗУ-23-2, але вона в рази ефективніше. По-перше, на «Шилці» застосовується рідинне охолодження стволів, що підвищує її швидкострільність. По-друге, вона має 4 стволи, які можуть працювати кожен окремо чи одночасно. Під час роботи всіх стволів за неповні 4 хв вивантажується один БК, а це 2000 снарядів.
— За рахунок створення великої щільності вогню «Шилка» вважається потужною установкою. Вона легко може нищити легкоброньовані наземні цілі. Також є випадки, коли мої підопічні вражали танк. Тоді вона досить спокійно зняла з панцерника його захист, а далі бронебійні снаряди зробили свою справу, — продовжує командир.
За словами військових, по наземних цілях екіпаж працює у складі трьох осіб. Цього цілком достатньо. Оператору необхідно навестися по сліду трасуючого боєприпаса. У таких випадках перша черга завжди пристрілочна, а далі оператор працює точно по цілі. Ба більше, разом із приладом нічного бачення «Шилку» можна використовуати вночі.
До того ж для роботи по повітряних цілях на машині встановлений радіолокаційний комплекс. Він виявляє цілі, супроводжує їх, і через команди на розрахунковий пристрій бойова машина може працювати автоматично. Тобто оператор тільки відкриває вогонь, а розрахунковий пристрій сам визначає дистанцію упередження, відстань, кут наведення по азимуту тощо.
— «Шилку» опанував за два місяці. Далі наш екіпаж відразу направили в район виконання бойових дій. Моє завдання — керувати баштою та вести вогонь по ворожих цілях, — зазначає старший оператор ЗСУ-23-4 «Шилка» на ім’я Дмитро. — За рік служби дуже звик до цієї машини. Ми переважно здійснюємо вогневу підтримку нашої піхоти. Тобто нею дуже ефективно можна працювати по неназемних цілях. Якщо треба прочесати посадку чи спалити ворогу техніку — це до нас.
Дмитро неодноразово виконував бойові завдання в районі Опитного, Водяного та Авдіївки. Раніше його екіпаж визволяв південь України. Бойовий досвід цього екіпажу вражає: десятки одиниць спаленої російської техніки та БПЛА, а кількість скошених ворогів важко і порахувати.
— Нещодавно ми виїхали на вогневу позицію неподалік одного з населених пунктів на Донеччині. Працювали по їхніх позиціях у посадці. Тоді дуже багато їх поклали, адже рашисти ще не встигли добре закріпитися на цій позиції, — пригадує Дмитро. — Проте за кілька хвилин відчув сильний удар в башту. Як виявилося, прилетів ПТУР. Нам дуже пощастило, що ракета пройшла по дотичній і не зайшла всередину башти. Витримав перший шар броні. Також машина не заглухла, і ми змогли швидко покинути сектор обстрілу та відійти до розташування наших побратимів.
Тоді найбільше постраждав Дмитро, адже він перебував у самій башті, поруч із влучанням ракети. Він зазнав контузії та опіків обличчя.
— Десть днів проходив лікування в медичному закладі. Опіки були не дуже сильними. Тож попросився назад до свого екіпажу. Ми разом понад рік воюємо. Дуже звик до хлопців, до командира. Ба більше, наша машина не зазнала значних пошкоджень, і її за кілька днів повернули до строю. Тож, ми знову працюємо разом і продовжуємо всім екіпажем нищити ворога, — підсумував морпіх.
Фото автора
