У 2014 році вони були школярами та випускниками, а у 2026-му стали досвідченими лідерами, командирами. Вони тримають лінію фронту, контратакують,…
Сучасна ручна граната (від ісп. granada — гранат) веде свій родовід XVII–XVIII століть. Ручні гранати — «гренади» були метальною зброєю тогочасних гренадерів. Ця метальна зброя мала форму маленьких ядер, начинених рушничним порохом і споряджених горючим гнітом, а трохи пізніше — дистанційною трубкою, що захищала гніт від вологи. Діаметр гранат варіювався від 7 до 15 см.
За командою «Гренадери, рушниці за спину!», гренадер перекидав рушницю за спину так, щоби приклад опинявся праворуч внизу. Потім правою рукою доставав із гренадної суми гранату, «прикурював» її від довгого запального ґнота (який запалював перед боєм і тримав у лівій руці), і метав її через голову в противника.
У другій половині XIX століття при обороні фортеці вояки почали використовувати дещо вдосконалені гренади вагою в 1,2 кг. Запальні трубки цих гранат мали тертковий пристрій зі шнурком, петля якого чіплялася за гачок спеціального шкіряного браслета, надітого на руку. При метанні шнурок обривався, приводячи тертку в дію та запалюючи суміш трубки. Поширення на початку XX століття кулеметів і швидкострільних гармат, призвело до майже повного виходу їх з ужитку, позаяк вони вже розглядалися, як безнадійно застарілий боєприпас. У 1902 році британське військове міністерство навіть заявило, що ручним гранатам нема місця на сучасній війні.
Проте, через два роки ці гранати з успіхом почали використовуватися в траншейних сутичках на російсько-японській війні, про що повідомив співвітчизникам британський військовий спостерігач сер Емлер Голдейн. Це вимусило переоцінити роль ручних метальних снарядів і Артилерійська Рада (Board of Ordnance) Великої Британії отримала розпорядження розробити новий, більш практичний зразок ручної гранати.
Англійський винахідник Мартін Гейл представив зразок такої ручної гранати в 1906 році, але зміг добитися прийняття її на озброєння британською армією тільки у 1913-му. Суперником Гейла в цій справі виступив норвежець Нільс Вальтерсен Аасен, що розробив свою модель гранати також у 1906 році в Норвегії, але запатентував її в Англії. Аасен заснував в Данії компанію Aasenske Granatkompani, що перед Першою світовою серійно виробляла ручні гранати і експортувала їх у країни Європи. Гранати Аасена знайшли найбільший попит у Франції, де у 1916 році він отримав за свій винахід Орден Почесного легіону.
У 1908 році свій зразок ручної гранати розробила й Лабораторія при британському Королівському арсеналі. Вона містила вибуховий заряд із залізним розривним пояском, споряджалася ударним запалом і вибухала при ударі верхньої частини об ґрунт. Довга ручка (приблизно 40 см) уможливлювала бійцю метати гранату на достатню відстань, щоб уникнути її осколків.
В Україні перші ручні гранати з‘явилися у XVII столітті. Але справжнім проривом в цій царині стали роботи винахідника Миколи Зініна, який перший у світі запропонував начиняти гранату не порохом, а нітрогліцерином. А у 1884 році на озброєння царського війська стали надходити гранати із займистим капсулем. У 1912 році на озброєння армії був прийнятий перший зразок ручної гранати, розроблений капітаном артилерії В.Н. Рдупловським.
Далі розвиток «кишенькової артилерії» пішов семимильним кроком. У 1933 році конструктор Дьяконов розробив протипіхотну осколкову ручну гранату дистанційної дії подвійного типу РГД-33. Потім, після короткочасних випробувань, була розроблена і поставлена на озброєння граната під індексом РГ-42. Через простоту і надійність ця граната перебувала на озброєнні довгий час. А в 40-х роках в срср на основі французької гранати F-1 моделі 1915 року та англійської гранати системи «Лимон» була створена ручна осколкова граната дистанційної дії Ф-1. Вона була найдосконалішою з усіх гранат того часу, і її модифікації використовуються донині.
Нині всі ручні гранати діляться на наступальні та оборонні. А від того, з яким запалом вони використовуються, на дистанційні та ударно — дистанційні. На озброєнні української армії в цей час знаходяться ручні осколкові гранати дистанційної дії РГД-5 і РГ-42 — наступальні, Ф-1 — оборонна. Також ми маємо гранати ударно-дистанційної дії: РГН — наступальні, РГО — оборонна. РГН і РГО, на відміну від всіх інших гранат, відрізняються тим, що мають ударно-дистанційний запал, який спрацьовує не тільки після певного часу, а й під час зіткнення з твердою поверхнею. Ці гранати були прийняті на озброєння в кінці 70-х років.
РГН під час вибуху утворює 220 — 300 уламків середньою вагою 0,42 грама з початковою швидкістю розльоту 700 м/с, площа розльоту уламків складає 95 — 96 м2. Граната РГО після вибуху дає приблизно 670 — 700 уламків вагою 0,46 грама і швидкістю розльоту до 1200 м/с. Площа розльоту уламків складає 213 — 286 м2.
Граната РКГ-3 є протитанковою кумулятивною ручною гранатою. Пробивання броні танка відбувається кумулятивним струменем, який формується під час підриву гранати. Маса гранати 1070 г, довжина 385 мм, діаметр корпусу 76 мм. В сучасній війні вона все ще ефективна, але із певними обмеженнями проти панцирників із активною бронею. Утім, проти інших бронемашин вона залишається грізною зброєю.
Уже під час російсько-української війни на озброєння ЗСУ прийнято нові, термобаричні гранати. Гранати РГТ-27С, РГТ-27С2 (або HTBG-27 — hand thermobaric grenade) виробництва державного підприємства «Спецоборонмаш» призначені для комбінованого ураження живої сили противника в укриттях різного типу, на відкритій місцевості, а також для виведення з ладу автомобільної та легкоброньованої техніки.
Під час вибуху граната на чотири секунди створює вогняну хмару об‘ємом 13 м3, де температура сягає 2500-3000°C, що дозволяє не лише знищувати живу силу, але і виводити з ладу легкоброньовану техніку. «Квадратний» варіант гранати дозволяє, наприклад, встановити її на об’єкті ураження за допомогою магніту чи клейкого елементу.
Окрім сказаного вище, повідомлялось, що одне з наших оборонних підприємств завершує підготовку до серійного виробництва універсальних оборонно-наступальних гранат, аналогічних німецьким DM51A2.
Усі радянські зразки відрізняються між собою характером застосування — оборонні, з розльотом уламків на 100 метрів та наступальні — з розльотом на 25 метрів. Але на допомогу прийшли німецькі гранати DM51A2, які є універсальними — одночасно наступальними та оборонними. Потрібно лише розуміти, з якою ціллю буде використана граната та від’єднати додатковий екран (чохол) з уламками для наступальної дії або приєднати (використати в зборі) екран для оборонної дії.
До вашої уваги список ручних гранат, які знаходяться у топі найкращих в арміях країн-членів НАТО.
Ручна наступально-оборонна граната DM51A2, Німеччина
Про неї йшлося вище, й вона очолює топ-рейтинг. Для перетворення гранати на оборонну служить знімна пластикова бочкоподібна сорочка, в яку залиті 6500 сталевих кульок діаметром 2-2,3 мм (шрот 8-9 номерів). При надяганні сорочки на корпус її кришка повертається на 90 градусів та фіксує сорочку. Граната використовується із запалами DM82 та DM82A1B1. Особливістю запалу DM82 є можливість зберігання гранати зі встановленим запалом за рахунок підвищення безпеки від випадкового підриву детонатора.
Ручна граната оборонна M-DN, Німеччина
ЇЇ модифікації M-DN серій 11, 21, 31 і 61 виробництва компанії «Діль» становлять єдину серію і відрізняються практично лише кількістю готових уламків. Всі гранати мають товстостінний пластиковий корпус з опуклими стінками (бочкоподібний), поздовжніми та поперечними ребрами жорсткості на зовнішній поверхні. У стінках корпусу залиті сталеві кульки: M-DN11 — 3800 кульок діаметром 2,5-3 мм, M-DN21 — 2200 діаметром 2-2,3 мм, M-DN-31 — 3000 та M-DN61 — 4300 таких же кульок по 2-2,3 мм. Радіус зони ураження досягає 20 м. Розривний заряд із флегматизованого тену і поміщений у корпусі так, що виявляється оточений шаром уламків з усіх боків.
Ручна оборонна граната L2A2, Велика Британія
Ця штатна граната британської армії є фактичною копією американської М26. Яйцеподібний корпус складається з двох половин, відштампованих із листової сталі, знизу закритий пробкою, зверху має гніздо з різьбленням для встановлення запалу. По внутрішній поверхні корпусу укладена спіраль з 27 витків сталевої проволоки діаметром 2,4 мм із насічкою через 3,2 мм. При вибуху утворюється 1200 уламків вагою 0,1-0,5 г. Розривний заряд включає 170 г суміші тротилу та гексогену.
Ручна граната E105, Велика Британія
Вона майже аналогічна й схожа зовні на британську ручну оборонну гранату L2A2. Фірма «Хелей енд Віллер» випускає серію ручних гранат Е100 з електромеханічним запалом. Осколкова Е105 має циліндричний корпус з легкого сплаву та шар готових осколків у вигляді 2000 сталевих кульок. Запал має запобіжну чеку з кільцем, запобіжний важіль, що не відокремлюється. Після спрацьовування ударника спалах сповільненого складу проводиться електрозапалом від мініатюрної батареї.
Ручна уламкова граната Hg78, Австрія
Фірма «Армашурен ГмбХ» випускає серію ручних уламкових гранат «Аргез» (ARGES) HG для збройних сил Австрії. Оборонна модель HG78 має кулястий пластиковий корпус з поздовжніми та поперечними ребрами жорсткості на зовнішній поверхні. Корпус вміщує розривний заряд вагою 75 г і 5500 готових уламків у вигляді сталевих кульок (дробин). Це забезпечує так звану контрольовану уламковість, при якій підвищується щільність уламків у зоні ураження, і водночас небезпечна зона, в якій уламки мають забійну силу, зводиться майже до розмірів зони суцільного ураження. Невеликі та порівняно легкі сталеві кульки при вибуху отримують значну швидкість розльоту, що робить забійним практично кожен «уламок».
Ручна осколкова граната Hg84, Австрія
Граната «Аргез» HG моделі 84 — модернізована HG78 — випускається в оборонному та наступальному варіантах. Оборонна граната має пластиковий яйцеподібний корпус, усередині якого вміщений шар із 5300 готових уламків у вигляді кульок діаметром 2-2,3 мм. Це дозволяє досягти високої щільності уламків у зоні ураження. Так, при вибуху на землі в горизонтальному положенні на відстані 5 м від вертикальної мішені, встановленої на висоті 1 м, на мішені виходив осип із щільністю 14,3 осколка на 1 кв. м. Наступальний варіант не має осколкового елемента і відрізняється, відповідно, меншою вагою і «м’якою» поверхнею корпусу, що прогинається. Вражаюча дія наступальної гранати заснована на фугасному ефекті та обмежена невеликим радіусом.
Ручна осколкова граната М-67, США
Наступальні ручні гранати М-67 за своєю дією майже аналогічні нашій РГН. Суттєва відмінність від останньої у тому, що кожна з них має запобіжну та бойову чеку, що не дає їй вибухнути випадково. Відомо, що ЗС України отримали їх більш ніж 100 000. Минулої осені автору на фронті пощастило поспілкуватися з командиром роти вогневої підтримки на позивний «Барс». Якось він із підлеглими 65 днів поспіль відбивав осатанілі штурми росіян в районі великого села Кримське, що на Луганщині. Втрати українців склали одного загиблого солдата й сімнадцять пораненими. Але рота встояла. Зокрема й через те, що вони мали у своєму розпорядженні чимало саме цих гранат.
Фото з відкритих джерел
