Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
785 років тому, у березні 1238 року, під Дорогичином відбулась битва, в якій князь Данило Романович, якого незрідка називають також Данилом Галицьким, здобув перемогу над військом хрестоносців Добжинського ордену. За усталеною в підручниках та популярній літературі версією, ця подія нібито зупинила просування хрестоносців на Русь і посприяла зміцненню влади князя Данила.
Коли ж настала весна, рушили вони удвох на Ятвягів. І прийшли вони до Берестія, [але] ріки наводнилися, і не змогли вони йти на Ятвягів. Данило сказав: «Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони на них із великою силою, узяли город [Дорогичин] місяця березня, і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир. (Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Леоніда Махновця)).
Про значення Дорогичинського конфлікту в широкому контексті історії Європи говоримо з доктором історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної Академії Наук України Олександром Головком.
— З історії західноєвропейського Середньовіччя, особливо Хрестових походів, ми добре знаємо ордени госпітальєрів (іоаннітів) і тамплієрів. З історії Східної Європи — Тевтонський орден та Лівонський орден рицарів-мечоносців. А що таке Добжинський орден?
— Питання про Добжинський орден дуже цікаве і його слід розглядати в загальному контексті подій, що відбувались у Польщі, починаючи з 20-х років ХІІІ століття. У цей час відбулась активізація конфліктів між Польщею та сусідніми балтійськими племенами прусів і близькими до них балтійськими племенами литовців. Ці племена були язичниками і перебували на стадії переходу від вищого рівня первісного ладу до виникнення держави. Вони були доволі активними й агресивними. З другого боку, польські феодали також зазіхали на землі цих племен. З огляду на це конфлікт можна назвати двогострим.
Оскільки в конфліктах із прусами польські феодали далеко не завжди здобували перемоги, то від початку 1220-х років вони почали залучати до цієї боротьби проти язичників представників так званих духовно-рицарських орденів, які виникли під час Хрестових походів до Святої землі. Найвідомішим із них є Тевтонський орден, однак він був не найпершим і не єдиним. Одним із орденів на службі польських володарів був Добжинський орден.
Рицарі, які створили цей орден, з’явились на території Польщі приблизно у 1223–1224 роках. Вони були вихідцями зі східнонімецьких земель, як-от Мекленбург або Бранденбург, і брали участь у боротьбі проти прусів. 1228 року польський князь Конрад Мазовецький виступив ініціатором об’єднання цих рицарів у спеціальний орден. Він передав їм місто Добжин та місцевість довкола нього, є установчі грамоти про передачу цим рицарям володінь. Тому саме на честь назви міста Добжин цей рицарський орден отримав назву Добжинського.
— Що таке Добжинська земля, де вона розташована?
— Добжин — це місто в Мазовецькій землі Польщі, центром якої зараз є Варшава. Утім, в той час Варшава не була головним містом Мазовії, вона виникла пізніше, головну ж роль відігравав Плоцьк. А Добжин був прикордонним містом, форпостом у боротьбі проти прусів. Тому цілком зрозуміло, що саме Добжин було обрано за штаб-квартиру рицарського ордену, створено як з метою оборони польських рубежів, так і експансії на сусідні землі.
— Тобто Добжинський орден діяв доволі далеко від кордонів держави Данила Романовича. Як рицарі-хрестоносці опинились на межі володінь волинського князя?
— Подальша історія складалась вибагливо. Конрад і його прихильники згодом відчули, що створений ними орден не має достатньої потуги. Кількість добжинців справді була не надто значною — згадується, що, крім магістра Бруно, ще було всього лише 14 рицарів. Часом це збиває істориків з пантелику. Однак для Середньовіччя це доволі типова військова сила — у боях брали участь десятки, щонайбільше сотні рицарів. Бій, в якому брали участь кількасот рицарів, вважався величезною битвою.
Річ у тім, що за кожним рицарем стояв загін зі щонайменше 10–15, а то й кількох десятків бійців. Тому реальна військова потуга Добжинського ордену становила щонайменше понад сотню вояків. Теж не надто багато, але все ж це вже доволі значний загін. Для порівняння можна згадати, що після заснування 1202 року в Ризі рицарського Ордену мечоносців близько 10 років їхня кількість налічувала всього кільканадцять осіб. Однак довкола них були зброєносці та озброєні слуги, тому їхній загін був більшим і потужнішим, його силу не можна обраховувати кількістю самих лише рицарів.
— І кільканадцяти десятків чи навіть кількох сотень бійців було, зрозуміло, недостатньо, щоб ефективно діяти на кордоні.
— Після того, як рицарі Добжинського ордену почали брати участь у бойових діях, у польської еліти виникла думка, що вони є недостатньо великою силою. І тоді водночас вирішили запросити на територію Балтії Тевтонський орден. У цьому вони повторювали дії угорської верхівки на чолі з королем Ендре ІІ, який ще раніше запросив тевтонців для охорони східних земель від половців. На території Угорщини Тевтонський орден з’явився 1211 року, однак протримався там недовго — лише до 1225 року.
— Угорці відмовились від їхніх послуг?
— Передусім відмова від допомоги тевтонців пов’язана з тим, що половці перестали бути суттєвою загрозою після битви 1223 року на Калці. Але ще важливішим стало те, що рицарі Тевтонського ордену прагнули перетворити територію свого перебування в Угорщині на незалежну державу. Внаслідок цього між тевтонцями та угорським королем виникає конфлікт, який завершився вигнанням рицарів. Саме в цей час вони отримують пропозицію перебазуватися на північно-східні кордони Польщі, щоб захищати її від прусів. Близько 1230 року тевтонці з’являються в Балтійському регіоні.
— Де вже діяв Добжинський орден. Як склалася його історія з огляду на появу тевтонців?
— Оскільки Добжинський орден не досяг жодних суттєвих успіхів у боротьбі з прусами, то 1235 року під впливом римської курії та германського імператора частину з його рицарів приєднали до Тевтонського ордену. У володіння тевтонців перейшло і саме місто Добжин. Інша ж частина добжинців, яка не була приєднана до тевтонців, звернулась до князя Конрада Мазовецького по допомогу. У відповідь на початку 1237 року Конрад видав грамоту про надання Бруно та колишнім рицарям Добжинського ордену у володіння міста Дорогичин на півночі Волині.
— Хіба Дорогичин належав у той час Конраду Мазовецькому?
— Більшість істориків вважає, що на момент видання жалуваної грамоти для Бруно та його рицарів Дорогичин Конраду не належав. Це, фактично, було захоплення території Волинського князівства, що його польський князь намагався здійснити руками рицарів-хрестоносців, які поселились у місті й певний час у ньому перебували.
У грамоті від 8 березня 1237 року було написано: «Магістру Бруно та його браттям ордену рицарів Хреста колишнього Добжинського дому замок Дорогичин разом з територією, що до цього замку прилягає і обмежена річками Буг та Нур аж до кордону з рутенами, передається з метою боротьби з прусами та єретиками». Рицарі мали визнати право патронату мазовецького володаря, а також пообіцяти не переходити під владу інших володарів.
Єретиками, ясна річ, у грамоті названо православних християн. У цей час Конрад Мазовецький вів боротьбу проти Данила Романовича, і вирішив використати хрестоносців для того, щоб завдати волинському князю чергового удару.
— Тобто це була така собі спроба рейдерського захоплення, і реакція Данила Романовича на неї цілком зрозуміла. А наскільки цінним був актив, на який претендували хрестоносці, що можна сказати про значення міста Дорогичин?
— Дорогичин — це одне з відомих волинських міст, розташоване в басейні Західного Бугу за декілька десятків кілометрів від місця впадіння цієї річки у Віслу. Це був регіон, через який з давніх-давен пролягав трансконтинентальний шлях з Балтики в Чорне море. Він ішов через Віслу, Західний Буг, потім через перевали у Дністер і далі Дністром. Це була потужна торговельна артерія.
Також саме через Дорогичин пролягав шлях із Центральної у Східну Європу. Не випадково в середині ХІІ століття у цьому місті виникла митниця — археологи знайшли тут велику кількість свинцевих пломб, що свідчить про інтенсивність торгівлі.
Нарешті, Дорогичин був форпостом у боротьбі з балтійськими племенами ятвягів, які нападали на волинські землі. Коли місто захопили хрестоносці, то вони знайшли саме те, що їм було потрібно — потужну фортецю, яку міг захищати невеликий кількісно гарнізон. Отже, місто мало велике значення для Волинського князівства.
— Наскільки швидко Данило Романович відреагував на захоплення Дорогичина?
— Реакція князя Данила Романовича не могла бути миттєвою. У цей час він був змушений боротись з іншими викликами — з боку галицьких бояр та болохівських володарів. Для того, щоб боротись за відвоювання Дорогичина, слід було підготуватись. Тому виправа з метою звільнення Дорогичина відбулась тільки за рік після появи хрестоносців у місті.
У літописі сказано, що настала весна і Данило збирався у похід проти ятвягів. Прийшовши до міста Берестя на південь від Дорогичина, князь зібрав певні сили і заявив, що не можна, щоб його отчина, тобто батьківська земля, належала хрестоносцям, тому слід її відвоювати.
— Однак у літописному повідомленні рицарів, які претендували на Дорогочин, названо не добжинцями, а «темпличами» — себто тамплієрами, і «соломоничами» — тобто рицарями Храму Соломонового в Єрусалимі. Внаслідок цього в історичній літературі, особливо в узагальнюючих працях, часто стверджують, що Данило Романович воював саме з тамплієрами. Чому виникла плутанина між рицарями Тевтонського і Добжинського орденів?
— На мою думку, рицарі Добжинського ордену за вбранням та статутом були схожі на рицарів Ордену тамплієрів, який офіційно називався Орден бідних рицарів Христа і храму Соломона. Ця схожість і призвела до того, що в літописі їх називають «темпличами», тобто тамплієрами, рицарями Храму Соломонового. Швидше за все, тамплієри у той час були присутні на території Польщі, і літописець міг сплутати їх із рицарями колишнього Добжинського ордену.
Може бути наступна версія появи назви тамплієрів у літописному тексті: князь Данило, довідавшись про перебування якихось хрестоносців у Дорогичині, вирішив, що північноволинське місто захопили тамплієри, яких він міг спостерігати під час свого походу до Польщі 1229 року. На користь цього припущення, перш за все, свідчить схожість вбрання братів цих орденів.
— Що відомо про перебіг Дорогичинської битви? Літописне повідомлення про неї вкрай лапідарне й не містить жодних подробиць…
— З літопису та інших джерел у нас немає інформації про якісь жорсткі бої. В принципі, навіть говорити про якусь значну битву за Дорогичин неможливо. Однак водночас у літописі є цікава фраза про те, що Данило Романович рушив на Дорогичин «в силі тяжцій» — «із великою силою». Зазвичай, коли використовується така фраза, це свідчить, що у війську була велика кількість воїнів. Утім, на мій погляд, вона може свідчити також про використання Данилом Романовичем важких облогових машин. На Русі ця техніка була досить поширена і відома. Прибувши до Берестя і готуючись до походу на добре укріплений Дорогичин, князь, імовірно, підготував облогові машини, з якими «в силі тяжцій» і рушив у похід. Тобто Дорогичинський конфлікт — це, швидше за все, облога та, можливо, штурм, завдяки яким і було здобуто місто.
— Дехто з дослідників вважає Дорогичинський конфлікт дрібною сутичкою, якій надають надмірної ваги. Інші, навпаки, вважають його неймовірно важливою подією. Яким, на ваш погляд, було реальне значення цього конфлікту?
— Сама наявність повідомлення про подію в літописі свідчить про те, що вона мала значення. Бо якби вона жодної суттєвої ваги не мала, то не було б сенсу про неї розповідати. Також слід мати на увазі, що саме з таких дрібних захоплень справді могло початись повзуче проникнення хрестоносців на землі Волині. Якби відповідної реакції не було, то це могло би продовжуватись і мати в перспективі відчутні негативні наслідки. Подібно до цього, наприклад, починалась історія зі створенням держави Тевтонського ордену. Спочатку тевтонці заснували одну фортецю, потім другу і так далі. І зрештою утвердились настільки, що полякам аж у XV столітті довелось докласти дуже значних зусиль, щоб тевтонської загрози позбутись. Тому швидка реакція Данила Романовича на загрозу з боку рицарів і перемога в Дорогичинському конфлікті убезпечила його володіння від імовірної експансії хрестоносців. З другого боку, не слід перебільшувати її значення. Це цікавий, навіть унікальний епізод історії Волині, однак не варто робити з Данила Романовича аналог Алєксандра Нєвського.
