Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
80 років тому, 28 березня 1943-го, українські повстанці дали успішний бій нацистським карателям у районі містечка Людвипіль на Рівненщині. Партизани кілька разів відбивали атаки окупантів і завдали їм відчутних втрат.
«Німці засипали обложених гарматними стрільнами та гранатами з гранатометів. Відділ бравурно відбив аж чотири наступи ворога, завдаючи йому важкі втрати. Сюди спровадили німці свої добірні частини СС, які одначе не могли зламати завзяття повстанців, хоч були в значній перевазі». (Вісті з фронту УПА. 1943 рік. Ч. 1. С. 2).
Каральна акція нацистів наприкінці березня 1943 року стала відповіддю німців на суттєву активізацію українського повстанського руху на Волині. Системними стали напади на невеликі німецькі господарські об’єкти, склади, в’язниці, невеликі гарнізони тощо. Повстанцям вдавалося не лише захоплювати великі обсяги зброї, боєприпасів, амуніції, продовольства, але й звільняти сотні захоплених нацистами політичних в’язнів, значна частина з яких вступала до партизанських загонів. Одним із найвідоміших епізодів є звільнення 24 березня 1943 року 176 в’язнів концтабору «Осада Креховецька» (нині село Нова Українка Рівненського району Рівненської області).
— Німецькі донесення з окупованих територій свідчать, що від січня 1943 року діяльність, за вживаною ними термінологією, «українських банд» охопила район Костополя, Людвиполя, Березного, тобто регіон між Сарнами і Рівним, українські ж села в долині річки Случ перетворились на партизанські бази, — зауважує фахівець з історії українського націоналізму, доктор історичних наук, офіцер ЗСУ Іван Патриляк.
Одним з регіонів значного зосередження повстанців став район містечка Людвипіль — нині це село Соснове Рівненської області. Прагнучи поновити контроль над цією територією й убезпечитись від нападів з боку партизанів, наприкінці березня 1943 року нацисти зібрали для проведення каральної акції значні сили — близько 1500 бійців, озброєних, зокрема, гарматами та мінометами. У напрямку Людвиполя вони висунулись з Рівного, Костополя, Межиріччя та Березного.
Загонами повстанців, які дали бій нацистським карателям, командували Адам Рудик (псевдо «Шавула») та Андрій Довгалець (псевдо «Скирда»). Попри значну перевагу ворога в живій силі та озброєнні, партизани змогли завдати ворогу суттєвих втрат — історики наводять цифри від 58 до 70 бійців вояків. Також, за деякими свідченнями, повстанці спалили п’ять машин і навіть знищили ворожу мінометну батарею. Натомість втрати повстанців становили 17 бійців убитими, 20 пораненими і 9 зниклими безвісти.
На жаль, відстояти Людвипіль повстанцям не вдалося, і вони змушені були відступити вглиб лісового масиву. Розлючені втратами карателі помстилися, спаливши містечко і сусіднє село Губків. Незважаючи на це, бій у районі Людвиполя продемонстрував силу українського повстанського руху, спроможного давати відсіч переважаючим силам окупантів.
читайте також:
Увійшовши до виданої Політичним відділом УПА хроніки бойових дій, короткий опис успішного бою в районі Людвиполя сприяв поповненню лав повстанців добровольцями і становленню Української Повстанської Армії як добре організованого потужного партизанського війська.
