Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
У нещодавній доповіді моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) йшлося про нібито жорстоке поводження з російськими військовополоненими. За словами голови місії Матільди Богнер, представники організації говорили з 229 російськими військовими і майже половина з них розповідала про жорстоке поводження. Своєю чергою омбудсмен України Дмитро Лубінець, коментуючи цю доповідь, заявив, що голова ММПЛУ Матільда Богнер та постійна координаторка системи ООН в Україні Деніз Браун жодного разу не порушували питання з російськими військовополоненими. «До того ж хотілося б почути беззаперечні факти та аргументи, на яких ґрунтуються висновки Місії ООН щодо ймовірних порушень з боку української сторони», — додав Дмитро Лубінець. Міністерство закордонних справ України також жорстко відреагувало на доповідь представників місії ООН. «Ми вдячні моніторинговій місії за її роботу, зокрема документування порушень міжнародного права у сфері прав людини і міжнародного гуманітарного права, вчинених рф. Водночас вважаємо неприйнятним покладання відповідальності на жертву агресії. Відповідно до Статуту ООН, Україна має право на самозахист», — говориться в заяві МЗС.
З цього приводу згадуються численні відео, на яких зафіксовані масові злочини окупантів під час їхнього вторгнення в Україну. Причому, це не відео на замовлення, а безпристрасні кадри з камер відеоспостереження, розташованих на вулицях і будинках, вздовж доріг і проїжджих частин нашої країни. Наприклад, на них можна побачити холоднокровний розстріл з автоматичної гармати БМД-2 літньої пари на старенькому автомобілі десь на Житомирській трасі. Підлий розстріл двох чоловіків у спину після перевірки на блокпосту окупантів у Бучі. Обстріл з артилерії гуманітарних колон з біженцями під Києвом. І це лише невелика частина підтверджених відеозйомкою свідчень про жахливі злочини загарбників. А масштабні наслідки тривалого геноциду українці відчувають на собі щодня, перебуваючи під постійними ракетними і артилерійськими обстрілами, втрачаючи не тільки своє житло і майно, а і своїх рідних і близьких.
Дивно, що питання дотримання гуманності, представники місії ООН порушили саме до тих, кого країна-агресор намагається знищити. До речі, твердження про жорстоке поводження з військовополоненими рф виглядає ще більш абсурдним і незрозумілим на тлі кадрів знятих окупантами під час розстрілу українського військовослужбовця Олександра Мацієвського. Мільйони людей у всьому світі побачили, як після слів воїна «Слава Україні!» рашисти жорстоко вбивають беззбройного українського захисника, випускаючи по ньому декілька черг з автомата. За свідченнями українських військовослужбовців, такі випадки трапляються доволі часто і про них розповідають ті, кому вдалося повернутися з полону окупантів. На жаль, досі не дана офіційна оцінка злочинним діям військово-політичного керівництва рф за вбивство захисників «Азовсталі», які перебували в полоні в населеному пункті Оленівка. Тоді загинуло декілька десятків полонених бійців полку «Азов» і морських піхотинців. Українська сторона досі не отримала жодної інформації від ООН щодо вбивства українських військовополонених. «У нас є комунікація з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, щодо ООН у нас гірша ситуація. Листи, запити я надсилаю. Зробив це в перший день одразу після трагедії. Якогось сигналу, навіть неофіційного, я особисто не отримав. Можу це публічно підтвердити», — повідомив Дмитро Лубінець.
До речі, Україна, попри жахливе ставлення до своїх військовополонених з боку країни-агресора, дотримується міжнародної Женевської конвенції щодо правил поводження з військовополоненими. Нещодавно журналісти каналу 1+1 зняли сюжет про умови утримання російських військовополонених в Україні. В місці, де вони перебувають, створені всі належні побутові умови, які відповідають нормам цивілізованого міжнародного права. З розповіді персоналу табору, найперші полонені, які сюди потрапили на початку вторгнення, були впевнені, що їх очікують знущання, катування, деякі навіть вважали — їм відріжуть все, що відрізається.
«У них був страх. Коли їх привезли, надали можливість помитися, одягнутися, коли нагодували — страх розвіявся, але вони не могли спочатку звикнути до цього», — розповів один з працівників табору для полонених. Після того, як черговий солдат «другої армії» світу переступає поріг цього табору, він проходить низку обов’язкових процедур. Серед них: здавання на зберігання особистих речей, форми, медогляд, отримання білизни та одягу. Після цього полонені відправляються на 14-денний карантин. Простіше кажучи, проходять адаптацію.
У кожного з них є ліжко, постільна білизна та невеличка тумбочка для особистих речей. Як і вимагає міжнародне законодавство, полонені в таборі мають право на сон протягом 8 годин. Будять їх о 6-й ранку, дають час на ранкові процедури. Після сніданку полонені працюють. Далі за розкладом — обід. Після завершення робочого часу в них — дозвілля. За бажанням та після узгодження вони можуть навіть грати в футбол на тюремному стадіоні. Після вечері також надається вільний час. Після вечірніх процедур, о 22:00, полонені мають право на сон. У вихідні до них приїжджає священник, але в таборі не пригадують, щоб хтось із росіян прохав його вислухати сповідь. Полонених годують тричі на добу. Перші страви — це борщ або суп, другі — каші або картопля. Обов’язково — риба або м’ясо, салати, хліб. Дійсно, таке ставлення до вбивць, ґвалтівників та мародерів, які намагаються захопити твою країну, залишають двояке відчуття. Але ми тим і відрізняємося від дикунської країни, що за будь-яких умов зберігаємо людське обличчя і намагаємося залишатися цивілізованими людьми.
Але згадується й інша розповідь, вже українського полоненого. На цей раз про умови перебування в російському полоні. Причому це розповідає навіть не комбатант, а представник духовенства, настоятель Свято-Троїцького храму Одеси отець Василь Вирозуб. Його захопили в полон 26 лютого 2022 на острові Зміїний разом з іншими духовниками, коли вони приїхали, щоб забрати тіла загиблих захисників острова. Майже 70 днів його утримували у полоні в жахливих умовах, піддаючи тортурам та знущанню.
— 31 березня мене перевели в одинарну камеру СІЗО № 2 міста старий оскіл білгородської області за те, що під час гімну рф читав молитви, — розповідає священник. — Найбільш жахливими були чотири дні, які провів у карцері, так званій рєзінці − це камера, оббита гумою. Там нічого не було, ніяких вікон, ліжок, просто пусте маленьке приміщення. Воно не опалювалось, тому температура була 8-10 градусів. Мене роздягли до гола і зачинили в цьому морозильнику. Підлога дуже холодна, ходити по ній було неможливо, тому весь час стояв на одному місці, намагаючись його зігріти. Через 10-15 годин такого стояння на одному місті, стопи та п’яти починали так боліти, ніби їх побили. Коли вибивався з сил, опускався на підлогу, спираючись на коліна і лікті, і дихав на тіло, що замерзало. А як починав засинати, падав на холодну підлогу і прокидався. Це була нестерпна мука, яка тривала нескінченно довго. Під час цих тортур проводили допити. На них ставили обличчям до стіни, розводили ноги у шпагат до нестерпного болю, руки виламували назад і розтягували в різні боки. Та починали бити гумовою дубиною по нирках і ногах, а рукою, вдягнутою в тактичну рукавичку з пластиковими накладками, били по потилиці. Також застосовували електричний струм — електрошокер.
Після цієї розповіді можна тільки уявити, як ставляться загарбники до полонених українських військових. Більшість з тих, хто повертається з полону, розповідають про масові знущання, фізичні тортури, катування і приниження людської гідності. Найбільш розповсюдженою мірою впливу на полонених українців є ненадання медичної допомоги пораненим і хворим, а також покарання голодом. Морити голодом — це так по-руськи. До речі, представники місії ООН чомусь не згадують, що їм постійно відмовляють у відвіданні міст утримання українських полонених на території рф та тимчасово окупованих територіях України. Хоча саме цей фактор вже свідчить про те, що загарбникам є що приховувати від світового суспільства. Звісно, що таке ставлення до норм міжнародного права не залишиться без уваги і також стане додатковим обвинуваченням під час винесення остаточного вироку рашистам.
