Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
У столиці відбувся презентаційний показ документального фільму «Капелани. Віра на війні» про трьох капеланів різного віросповідання та етнічного походження, які 26 лютого 2022-го вирушили з рятувальною місією на пошуково-рятувальному судні «Сапфір» до острова Зміїний, аби допомогти забрати загиблих прикордонників.
Через погрози росіян атакувати корабель екіпаж українського судна разом із капеланами Василем Вирозубом, Леонідом Болгаровим та Олександром Чоковим потрапив до полону.
Як віра у Бога не давала зламатися під російськими тортурами, а віра в Україну не полишала друзів ані на мить, розповів пастор з Одеси Леонід Болгаров, який служить Християнській Реформаторській церкві «Прославління» 15 років. З 2014 року він зрозумів, що його покликання бути військовим капеланом на фронті.
— Коли на початку широкомасштабного вторгнення рф зателефонував Олександр Чоков і сказав, що потрібна допомога, я не роздумуючи погодився їхати на Зміїний. Втратив, мабуть, страх перед цими рашистами. Я думаю, що ми дуже відрізняємось від росіян, тому що ми дійсно любимо свою країну, — розповів Леонід Болгаров.
Після звільнення з полону Василь, Леонід та Олександр продовжили роботу, створюючи культурний місток між різними віросповіданнями та надаючи духовну підтримку в тилу й на фронті — як капелани вони служать у Збройних силах України. Чоловіки зізнаються, що окупанти постійно дивувалися їхньому духу та спільній молитві один за одного, і весь час намагалися це придушити та заборонити. Замість імен їм дали номери, тримали у карцері, морили голодом і цькували собаками.
Настоятель Одеського Свято-Троїцького храму Православної церкви України, капелан Василь Вирозуб, якого рашисти не хотіли випускати з полону та тримали довше за інших його побратимів, через слова: «Слава Україні», розповів про те, що вважає найважчим у своїй роботі та про роль капелана у війську.
— Найважче в капеланській роботі — привозити тіло загиблого бійця до рідних та ховати солдатів, з якими ще вчора був разом на передовій. Капелан — це тато, брат, друг, товариш. Це волонтер, це той, хто повинен нагодувати, одягнути, витягнути з поля бою, знати, як накласти джгут. Війна прийшла до кожного. В Україні нині немає цивільних, бо ми всі на війні, — розповів Василь Вирозуб.
На презентацію фільму завітала Віцепрем’єр-міністр України Ірина Верещук, яка доклала колосальних зусиль, щоби звільнити капеланів з російського полону.
— Я особисто пам’ятаю історію наших трьох капеланів. «Сапфір» — це було дійсно щось незвичайне, адже це було єдине судно, яке було офіційно рятувальним, і за Женевськими конвенціями вони не мають права бути затриманими. Після того, як надійшла інформація, що його затримали, а людей взяли в полон, ми одразу заявили російській стороні про вимогу віддати нам людей, тому що за Женевськими конвенціями вони є захищеними. Але для росії немає нічого святого, і вони не слідують жодним конвенціям чи нормам міжнародного гуманітарного права, — розповіла Ірина Верещук.
Капелани подякували Ірині Верщук за вагомий внесок у перемогу над агресором, за звільнення військовополонених, допомогу переселенцям та від імені Народу України вручили символ козацької влади — почесну булаву.
Фільм створила команда Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного на чолі з режисеркою фільму Оленою Кривенко.
Як капелани пережили полон, а також про їхню роль у зміні законодавства про військове капеланство в Україні — можна переглянути на власні очі, адже з 25 березня стрічка буде доступна на Youtube.
Фото автора
