Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
80 років тому, 24 березня 1943 року, бійці Української Повстанської Армії визволили в’язнів нацистського концтабору «Осада Креховецька» на Рівненщині. Бій став одним із найперших значних боїв УПА з нацистами під час Другої світової війни.
Березень 1943 року став часом відчутної активізації українського повстанського руху на окупованій нацистами Волині. У цей час підрозділи Української Повстанської Армії, що перебувала у процесі становлення, набули ознак дієвої бойової сили, спроможної завдавати значних втрат нацистським окупантам.
— Від початку березня почалось суттєве розширення географії українського повстанського руху, системними стали напади на німецькі господарські об’єкти й склади між Рівним та Новоград-Волинським. Це, на думку німецьких аналітиків, свідчило про створення повстанцями великих запасів. Активізація повстанських підрозділів від лютого 1943 року створювала передумови для розгортання цих відділів у великі повстанські з’єднання з настанням весни, — зазначає фахівець з історії українського націоналізму, доктор історичних наук, офіцер ЗСУ Іван Патриляк.
Дії українських повстанців неабияк непокоїли нацистську окупаційну адміністрацію. Уже у березні окупанти почали усвідомлювати, що напади здійснюють якісь не поодинокі банди з метою грабунку, а загони єдиного повстанського руху, які ретельно планують та координують свої акції і мають політичну мету. Хоча нацисти і продовжували називати повстанців «бандитами», вони буди змушені визнавати, що ті «бандити» контролюють цілі райони в межах окупованої території.
Глава цивільної нацистської окупаційної адміністрації райхскомісаріату України кріх кох визнавав, що повністю поновити контроль над районами дій повстанців майже неможливо навіть із залученням сил регулярної армії: «Варто відзначити, що на Волині тільки два райони вільні від банд. Особливо небезпечними є виступи національно-українських банд у районах Кременець — Дубно — Костопіль — Рівне. Українські національні банди одночасно атакували в ніч з 20 на 21 березня всі окружні економічні об’єкти округи Кременець і один із них повністю знищили. При цьому загинуло 12 німців — господарників, лісників, солдатів і поліцейських. Хоча сили поліції і вермахту були негайно надані в розпорядження, дотепер відвойовано лише два райони».
Один із найперших значних боїв українських повстанців з нацистами відбувся 24 березня 1943 року під час нападу на нацистський концентраційний табір «Осада Креховецька», розташований в однойменному селі польських поселенців-осадників. Нині це село Нова Українка Рівненського району Рівненської області. Головною метою нападу на табір було звільнення в’язнів, додатковою — захоплення зброї, боєприпасів та амуніції табірної охорони.
Напад на концтабір можна вважати також відплатною акцією повстанців за каральну акцію нацистів у селі Ремель, проведену 17 березня 1943 року. Саме з Осади Креховецької до Ремеля підійшов загін карателів, який знищив понад 400 мешканців села.
У нападі на концтабір взяли участь одразу чотири повстанські загони, що свідчить про попереднє узгодження і планування дій. Це були сотні під командуванням Степана Трохимчука (псевдо «Недоля»), Йосипа Бричка («Жук»), Дмитра Шевчука («Очмани») та Григорія Новака («Клен» або «Гаєнко»). Загальна кількість повстанців об’єднаних чотирьох загонів становила близько 200 бійців.
Охорона табору — німці та колаборанти з числа поляків — не очікувала нападу і, найімовірніше, поступалась повстанцям чисельністю та мотивацією. Охоронці не змогли організувати ефективну оборону й у швидкоплинному бою, який тривав близько двох годин, зазнали суттєвих втрат.
Дослідники називають різні цифри — від кільканадцяти (13) до кількох десятків (52) знищених окупантів на чолі з комендантом табору. З огляду на те, що втрати самих повстанців були незначними (двоє загиблих і один поранений), більш імовірною видається також менша кількість убитих охоронців.
Натомість щодо кількості звільнених в’язнів історики є одностайними — вона становить 176 осіб. Частина з визволених одразу долучились до повстанців. Вдалось також захопити близько 180 одиниць вогнепальної зброї, що суттєво збільшило арсенал повстанських загонів.
Успішний напад українських повстанців на концтабір «Осада Креховецька» засвідчив подальше посилення повстанського руху і перетворення окремих боївок і загонів на потужні партизанські з’єднання. Повстанський рух дедалі виразніше рухався в напрямку створення повноцінного війська зі стрункою вертикаллю управління — Української Повстанської Армії.
