Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Цей гаубичний підрозділ — один з тих, на кого надіються оборонці Бахмута, запрошуючи артилерійський вогонь. На позиціях за декілька кілометрів від міста артилеристи перебувають у постійній готовності швидко, точно й ефективно відпрацювати по цілях.
— Ми зараз прикриваємо наші піхотні підрозділи, які перебувають довкола Бахмута. Стараємося зробити так, аби ворог до них не наближався на відстань стрілецьких боїв, — розповідає командир артилерійського підрозділу Роман. — Також знищуємо все, що працює проти нашої піхоти, аби максимально допомогти нашим у Бахмуті та довкола.
Діяти артилеристам треба блискавично швидко.
— Зазвичай нам треба до хвилини часу, аби навестися на ціль і виконати перший постріл. Інколи встигаємо зробити це й за 40 секунд, — розповідає командир бойового розрахунку Максим. — Завдяки спеціальній електронній системі отримуємо в режимі реального часу інформацію про цілі та їхні координати. Намагаємося полегшити ситуацію для наших піхотинців у Бахмуті. Знаємо, що від артилерії залежить життя нашої піхоти.
Артилеристи кажуть, що добре розуміють, як важливо вчасно знищити ціль на запит піхотинців.
— Кожна секунда очікування на снаряд, який має знищити ворожу ціль, тягнеться для нашого піхотинця неймовірно довго. А для нас пролітає швидко, — каже артилерист Антон. — Вони надіються на нас, а ми не можемо підвести. І прагнемо, аби після прильоту нашого снаряда піхотинець сказав: «Оце точно арта відпрацювала, молодці»! А не думав розчаровано: «Оце косі вони»! Ми працюємо так, що ворожа піхота лягає. Ворог знищується. Якщо навіть не «двохсотиться», то «трьохсотиться». Все одно вже окупант стає небоєздатним.
На озброєнні підрозділу американська гаубиця М119.
— Наш підрозділ прийшов у Збройні Сили України з Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» у квітні 2022 року, — розповідає командир Максим. — До широкомасштабного вторгнення ми були добровольчим формуванням. Зараз ми військовослужбовці другого батальйону імені Тараса Бобанича окремої механізованої бригади ЗС України. Служу разом з людьми, яких знаю вже багато років. Ми мали на озброєнні міномети, реактивні системи залпового вогню БМ-21. Зараз застосовуємо американські 105-міліметрові гаубиці М119. Вони дуже мобільні. Це невеликий калібр, але велика швидкострільність і відмінна влучність. Гаубиця добре підходить для прикриття піхоти. Роботу ведемо щодня з різною інтенсивністю. Деколи ситуація спокійніша, деколи буває дуже напружено. Тоді приходять артилеристи з інших бойових розрахунків, аби допомогти і забезпечити необхідну інтенсивність вогню. Люди можуть бути на ногах по шістдесят годин. Останнім часом виконуємо різні завдання. Це й загороджувальний вогонь, і точкові удари по певних цілях і позиціях. Підрозділи на лінії зіткнення самі визначають цілі для нас. Мене тішить, що вони залишаються задоволеними нашою роботою. І якщо в нас зараз менше роботи, то це значить, що вчора ми добре попрацювали. Ворога знищуємо, його стає менше. Їм потрібний час, аби знову підтягнути людей, яких ми також знищимо.
Свою роботу дехто з артилеристів описує іронічно.
— Чим я займаюся? Я б назвав себе посильним. Посильним смерті, який пакує оці пакуночки, стежить за їхньою справністю й відправляє їх прямо до кацапських покидьків, — каже артилерист Андрій і показує на снаряди.
Артилеристи говорять, що снарядів для роботи в них вистачає.
— Боєприпаси є і будуть. Сили є і будуть. Бажання є. Ми працювали, працюємо й будемо працювати далі. Допоки не вичистимо цю всю нечисть, — запевняє командир бойового розрахунку Олексій.
Фото і відео автора
