Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Успішна робота льотчика в повітрі залежить від тих, хто готує літаки до вильоту — інженерно-авіаційної служби. Серед обов’язків авіаційних техніків та авіамеханіків (фахівців з планера, двигунів і різноманітних систем та обладнання літака) — огляд, ремонт та технічне обслуговування літаків. Завдання фахівця — виявити та виправити будь-які неполадки від електричних проблем до збоїв у механіці літака, включаючи двигун, гальма чи шасі. Вони першими прибувають на аеродром та останніми з нього їдуть.
… Ми приїжджаємо на один з оперативних аеродромів, з яких працюють льотчики-штурмовики бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, ще в сутінках. Ранок холодний, на траві ще сріблиться іній.
Неподалік стоять літаки — штурмовики Су-25. Все здається якимось сонним та спокійним.
Аж раптом чуємо гул автомобільних моторів — це на стоянки літаків під’їжджають аеродромні пускові агрегати (АПА) та інші автомобілі. Механіки, як правило, спокійні, усміхнені люди з обвітреними обличчями в куртках із хутряними комірами. Вони, тихо перемовляючись, відкривають гондоли двигунів, розчохлюють кабіни, щось підкручують, вимірюють, роздивляються.
Як пояснює майор Сергій з інженерної авіаційної служби, «робота в авіаційних техніків є завжди — якщо навіть усе гаразд, перевірка зайвою не буває».
Про те, як починалася велика війна, Сергій згадує спокійно: «Вранці 24 лютого минулого року замість будильників пролунали перші вибухи. Я приїхав на аеродром, і ми одразу почали діяти за схемою виведення техніки з-під удару. Ми швидко підготували літаки, і до того, як росіяни почали масований ракетний обстріл безпосередньо стоянок, всі борти встигли злетіти в повітря. Наша частина не втратила від ракетного обстрілу жодного літака. Самі техніки після відправки літаків почали готуватися до перебазування на інший аеродром, і того ж дня ми вже працювали з нього. Спочатку було важко, не вся потрібна нам техніка з обладнанням змогла швидко доїхати до нової точки, люди кілька ночей взагалі не спали, поїсти змогли через добу. Потім було ще одне перебазування, і вже рік тут працюємо».
У розмову вступає ще один офіцер інженерної авіаційної служби — майор Максим:
«Про те, як виводити техніку з-під удару, ми знали добре, бо готувались до цього під час багатьох навчань. Із завданням впоралися, всі борти пішли, а ми під обстрілом почали вантажити все необхідне обладнання на два КАМАЗи. Загалом ми все досить швидко змогли завантажити і вивезти. З облаштуванням на новому місці було, щиро кажучи, важко. Спочатку ночували в якихось ямах, але з часом все наладилося, нині живемо в комфортних модулях».
Коли заходить мова про бойові пошкодження літаків, Сергій і Максим ненадовго замислюються, потім переглядаються і кажуть, що як таких бойових пошкоджень від уламків, куль, снарядів було не дуже багато. Усували або прямо на аеродромах, або в ремонтних підрозділах.
Потім згадують, що на початку великих боїв було багато ударів літаків об гілки дерев — льотчики-штурмовики працювали на гранично малих висотах, і ці мітки привозили часто, особливо у перші місяці. Нині таких проблем немає. Літаки стоять цілодобово готові до вильотів, заправлені, заряджені.
А потім розмова переривається — чутно, як хтось невидимий кидає в рацію кілька кодованих слів.
І все миттєво змінюється — зовні майже невловимо, але незворотньо.
Льотчики в сіро-зелених комбінезонах, перекреслених білими ременями системи, біжать до літаків, поправляючи на ходу шоломи. Скрегочуть по бетону металеві драбини. Відкидаються і майже одразу ж закриваються ліхтарі кабін.
Свистячий гул, полум’я із сопел, механіки висмикують стоянкові колодки з-під коліс, і штурмовики повільно рушають з місця.
Викочуються на злітну смугу. Короткий розбіг, швидкість відриву, і пара пішла.
На бетоні стоянки залишилася випалена, закопчена чорна пляма.
Тиша в ефірі.
Безвітря — сачок висить смугастою ганчіркою.
10 хвилин…
Тиша.
20…
Зараз, ось у ці хвилини вони мають виходити на ціль.
Пів години…
Сорок хвилин…
У такі хвилини розумієш справедливість фрази з відомого фільму «В бій ідуть лише старі» з українцем Леонідом Биковим у головній ролі, що найважче в роботі техніка — чекати.
Дивитися на годинник. До різі в очах вдивлятись у небо.
Чекати на повернення з польоту…
Фото автора
