Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
Про тактику дій штурмових загонів (ШтЗ) росіян ми нещодавно розповідали в низці публікацій на сайті АрміяInform. Командування військ агресора (з певних причин) вдалось до створення таких загонів і застосування їх як головного засобу вирішення завдань на полі бою замість традиційних для армії рф батальйонних тактичних груп (БТГр). У штурмових загонах, зазвичай, менша кількість бронетехніки (замість танкової роти в БТГр — танковий взвод у ШтЗ. — Авт.) і збільшена кількість штурмової піхоти.
Основним елементом бойового порядку ШтЗ став штурмовий взвод у кількості 12-15 осіб, розбитих на штурмові трійки. Це так звана тактика малих груп. На Соледарському та Бахмутському напрямках як штурмову піхоту командування російських військ у переважній більшості використовує представників приватної військової компанії ПВК «вагнер».
Тактика дій таких штурмових загонів має свої особливості, і вона дозволяє противнику на певних ділянках мати успіх. Дії малих груп легкої піхоти «вагнерівців» стали більш-менш ефективним засобом «протискання» та захоплення українських позицій там, де можуть виникнути проблеми в організації нашої оборони.
Узагальнюючи досвід бойових дій штурмових загонів «вагнерівців», можна констатувати, що їхня структура управління та тактика застосування на цей час є єдиною та дієвою для погано навчених мобілізованих військ, які становлять більшість російських наземних сил.
Зокрема варто розглянути тактику дій «вагнерівських» штурмових загонів у деяких конкретних умовах чи ситуаціях, наприклад, вночі, адже чимало атак штурмові груп ворога здійснюють у темний час доби. Для нічного бою створюються штурмові групи піхоти чисельністю 10-20 окупантів з-поміж найбільш підготовлених військовослужбовців, які мають бойовий досвід ведення штурмових дій. Зазначені штурмові групи мають на озброєнні нічні оптичні прилади та тепловізійні приціли.
Нова тактика піхотних атак вночі характеризується:
— веденням цілодобової аеророзвідки, зокрема із застосуванням дронів з тепловізорами;
— проведенням артилерійської підготовки атаки;
— прихованим пересуванням штурмових груп до рубежу атаки;
— безпосередньою вогневою підтримкою атаки (щільний обстріл позицій підрозділів з АГС), що дозволяє штурмовим групам під час обстрілу значно зблизитися з нашими позиціями і намагатися атакувати передній край оборони;
— застосуванням протитанкових ракетних комплексів, зокрема ПТРК «Корнет» з тепловізійним прицілом, для ураження наших позицій.
При цьому броньована техніка не застосовується, що дозволяє забезпечити раптовість штурмових дій. При досягненні успіху, створені групи закріплення чисельністю до 50 бойовиків заходять на захоплені позиції та активно зариваються у землю. У випадку невдалої атаки, штурмові групи відходять і ворог намагається знищити позицію щільним вогнем артилерії.
Певні особливості мають і дії в лісосмугах і посадках. Саме такі умови місцевості на Соледарському і Бахмутському напрямках, і в цілому на Донбасі та півдні України. Там, де поля і невеликі смужки зелених насаджень, «вагнерівці» застосовують власну тактику штурмів. Їх здійснюють групами в кількості 15-25 осіб. До складу групи входять: стрільці, сапер, кулеметники, гранатометники (озброєння — РПГ, реактивні піхотні вогнемети типу «Шмель», АГС тощо).
Група просувається трійками або четвірками з урахуванням прямої видимості в 10-15 метрів (залежно від погодних та природних умов). Першим просувається сапер, який перевіряє маршрут на наявність мінно-вибухових загороджень, за ним 1-2 стрільці й наступним — кулеметник, який в разі відходу прикриває групу.
Коли ця група просунулася далі, відразу на її місце просувається наступна в такому ж складі й за нею ще одна. Таким чином просування відбувається 3-ма хвилями по 15-25 осіб.
До безпосереднього контакту із українськими воїнами група намагається підійти на максимально близьку відстань для забезпечення просування вперед інших груп для підкріплення. Коли розпочинається вогневий контакт з передовими позиціями оборони, перша група веде стрілецький бій, активно застосовує гранати, водночас інші групи підтримують наступ важким озброєнням — вогнеметами та гранатометами. В той час, коли перша група веде бій, до неї просувається друга група на підкріплення і вже згодом третя. Якщо штурмова група не має успіху в просуванні, то група підкріплення займає вигідні позиції і окопується. Щоб окопатися на новому рубежі їй вистачає до 30 хв. Таким чином наступна хвиля підтримки протягом пів години прибуває на готові вогневі позиції.
Інколи штурмовим загонам «вагнерівців» доводиться атакувати населені пункти. Штурмові дії в урбанізованій місцевості мають свої особливості. Їх також здійснюють групами по 15-25 осіб, які розділені на 2 підгрупи — легку та важку. Першою просувається легка підгрупа, до її складу входить дві трійки стрільців та кулеметник. Кулеметник просувається окремо за першою трійкою, в другій трійці повинні бути одноразові гранатомети (РПГ-18 «Муха», РПО-А «Шмель»).
Командир групи знаходиться за другою трійкою, або у складі важкої підгрупи. До складу другої (важкої) підгрупи входять стрільці, озброєні одноразовими гранатометами, які обов’язково мають великий запас гранат. Коли штурмова група підходить до перехрестя, то не займає його, а обходить з флангу дворами та городами, таким чином заходячи в тил противнику, який контролює перехрестя.
Снайпери працюють окремо від штурмових груп. Вони озброєні безшумними гвинтівками «Вихлоп» або «Винторез». Працюють на дистанціях 400-600 м.
Щодо облаштування розміщених у посадках власних позицій «вагнерівських» підрозділів, то підходи до укріплень мінують «розтяжками», а також використовують протипіхотні міни типу «Лепесток» (ПФМ-1). Основний шлях підходу до позиції завалюють деревами чи гілками. В широких посадках по краях насаджень облаштовуються спостережні пости по 2 особи в кожному. Глибше в обороні й трохи далі від країв посадки облаштовуються ще 2 позиції, відстань між ними не перевищує 3-4 м. На них розташовується кулеметний розрахунок (2 особи) та командир групи чи загону. Ще глибше на відстані 15-20 метрів знаходиться позиція гранатометників. Штурмуючи такі позиції, варто зважати на бойовий порядок «вагнерівської» групи в обороні.
В більш вузьких посадках з одного боку до краю насаджень облаштовується спостережний пост з кулеметником та стрільцем. Глибше до тилу на протилежному боці посадки облаштовується ще дві позиції, одна ближче до краю з двома стрільцями, інша поруч — ближче до центру з командиром групи. Варто враховувати, що ворог уникає розташування позицій по центру посадок. Також особливістю ведення оборони є те, що кулеметник ворога вступає в бій максимально близько підпустивши до себе штурмові сили.
Має деякі особливості порядок облаштування бліндажа, поряд з яким робиться бруствер в напрямку ворога та по боках, але з тилу бруствер не облаштовують для швидкого і непомітного проникнення в бліндаж. В бліндажі знаходиться піддон, від піддона під прямим кутом в стіну викопують так звану лисячу нору для укриття. Подібних «нор» може бути декілька.
Щодо організації управління «вагнерівськими» штурмовими загонами, то ключовим елементом штурмових дій є дрони, через які відбувається весь цикл бойового управління. ПВК «вагнера» приділяє велику увагу застосуванню безпілотників, передусім найдоступніших — «DJI Mavic 3» та «Matrice 300 RTK».
Безпілотники контролюють рух штурмових груп та обстановку на об’єкті атаки. Штаб штурмового загону намагається мати безперервну інформацію про рух бойових груп та обстановку на нашій позиції, на яку йде атака. Тобто оцінку обстановки, необхідність рухатись вперед визначає командир штурмового загону, який перебуває не на позиції, а у штабі. Штурмовики діють чітко за командами, суворо дотримуючись наказів «з верху», причому навіть потрапивши під прицільний вогонь, штурмові групи без команди не відходять. Самостійний відхід дозволяється тільки для поранених. Самовільний відхід без команди або без поранення караються розстрілом на місці.
У «вагнерівців», на відміну від зс рф, основним засобом зв’язку є американські радіостанції та ретранслятори «Моторола», також широко застосовуються прості аналогові рації «Баофенг».
Узагальнюючи тактику дій штурмових загонів від «вагнера» можна зробити певні висновки, що ПВК може без будь-яких наслідків дозволити собі будь-які втрати перемінного складу штурмових груп. І ці втрати не знижують боєздатність загонів, оскільки командири та штаби загонів, оператори озброєння, розвідки та управління залишаються постійним складом, який не витрачають у штурмових діях та зберігають спеціалізацію.
Штурмовики «вагнера» намагаються чинити тиск на обраних напрямках постійно, тому атаки фактично мають характер постійних розвідок боєм малих груп легкої піхоти. Мета цих атак — виявляти для дронів наші вогневі засоби, проводити дорозвідку, тому часто обстріл наших позицій після відбитої атаки проводиться більш масовано, ніж артилерійська підготовка. А потім готується нова атака. Це дозволяє концентрувати сили там, де українські війська мають слабкішу розвідку, і менше засобів ураження, тобто меншу стійкість. Це дозволяє буквально «прогризати» нашу оборону на деяких ділянках крок за кроком.
У порівнянні з іншими підрозділами російської армії «вагнерівці» мають перевагу в тому, що командування ПВК планує бойові дії виходячи з реальних можливостей свого особового складу. Завдання ставляться максимально примітивні.
Для досягнення мети концентрується багато штурмових груп, атаки можуть проводити попри втрати тривалий період. Велика увага приділяється аеророзвідці та точному вогневому ураженню, під час атаки вони організовують спостереження за нашими позиціями з дронів. Тому знищення БПЛА означає втрату ефективного управління цими штурмовими групами.
В разі досягнення мети та захоплення об’єкта, на який була атака, «вагнерівці» швидко підтягують сили для закріплення, розгортають розвідку, піднімають власні дрони. Якщо наша контратака проводиться через тривалий час, то противник завдає вогневого ураження вже значною кількістю вогневих засобів з корегуванням за результатами розвідки.
Нам варто пам’ятати, що подібний тиск «вагнерівців» можуть зупинити тільки значні втрати та якісна організація вогню, добре замаскована та ешелонована оборона. Штурмовики діють достатньо передбачувано — маршрути просування можливо прорахувати, прикрити мінуванням або пристріляти заздалегідь, розгорнути засоби спостереження, підготувати групи для контратаки з застосуванням бронетехніки.
Активні та рішучі, несподівані для противника рішення наших командирів тактичної ланки є запорукою оперативного, а згодом й стратегічного успіху Сил оборони України.
