Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Чи змінилася лінія зіткнення, чи можна постачати захисникам усе необхідне, чи вистачає сил у оборонців Бахмута бити ворога? Щодня мільйони українців прокидаються і першим ділом шукають відповіді на ці запитання у новинних повідомленнях про місто.
Молодший сержант, командир протитанкового відділення одного з підрозділів десантно-штурмової бригади Андрій не читає новини, він — один із тих, хто саме зараз власноруч створює їх. Його бригада веде бої з росіянами, які багато місяців намагаються захопити Бахмут.
— Завдання мого відділення — оборона позиції поблизу дороги, якою постачається все необхідне для військових, — розповідає він. — Як я бачу ситуацію? Вона важка, але я знаю точно — треба битися. Є підсилення, приходять люди і техніка. Відступати можна, коли треба, але не зараз. Наші позиції добре обладнані, маємо зв’язок з командиром підрозділу та корегувальниками вогню. Росіяни на нашій ділянці впродовж тижнів не можуть просунутися ані на метр. Наростити зусилля тут у них також не виходить. Ситуація перебуває під нашим контролем.
На озброєнні у протитанкістів — українські протитанкові ракетні комплекси «Корсар» та європейські ПТРК «Мілан».
— Ці ПТРК добрі для знищення танків і бронетехніки, та нині ми їх практично не застосовуємо, — каже Андрій. — Російські командири зараз майже не відправляють важку техніку, бо піхота йде без підтримки броні. Самі піхотинці. Для них у нас є автоматичні гранатомети АГС-17 та американський МК-19. Кожний з нас — універсальний солдат. Ми однаково добре застосовуємо всю свою зброю.
Пекельні бої не тривають для Андрія та його відділення безкінечно.
— Ми маємо можливість проводити ротацію. Робимо це відповідно до ситуації, — каже десантник. — У години відпочинку хочемо виспатися, помитися. Поїхати в будь-яке містечко в тилу, аби просто з’їсти піцу. Це вражаюча зміна обстановки, коли ти ще зовсім недавно воював, а зараз відвідуєш піцерію. Та ми до цього звикли. Все моє відділення — мої друзі. Ми разом воюємо вже багато місяців. Ми впевнені, що треба битися. Сил у нас на це вистачає.
Фото автора
