Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Чи змінилася лінія зіткнення, чи можна постачати захисникам усе необхідне, чи вистачає сил у оборонців Бахмута бити ворога? Щодня мільйони українців прокидаються і першим ділом шукають відповіді на ці запитання у новинних повідомленнях про місто.
Молодший сержант, командир протитанкового відділення одного з підрозділів десантно-штурмової бригади Андрій не читає новини, він — один із тих, хто саме зараз власноруч створює їх. Його бригада веде бої з росіянами, які багато місяців намагаються захопити Бахмут.
— Завдання мого відділення — оборона позиції поблизу дороги, якою постачається все необхідне для військових, — розповідає він. — Як я бачу ситуацію? Вона важка, але я знаю точно — треба битися. Є підсилення, приходять люди і техніка. Відступати можна, коли треба, але не зараз. Наші позиції добре обладнані, маємо зв’язок з командиром підрозділу та корегувальниками вогню. Росіяни на нашій ділянці впродовж тижнів не можуть просунутися ані на метр. Наростити зусилля тут у них також не виходить. Ситуація перебуває під нашим контролем.
На озброєнні у протитанкістів — українські протитанкові ракетні комплекси «Корсар» та європейські ПТРК «Мілан».
— Ці ПТРК добрі для знищення танків і бронетехніки, та нині ми їх практично не застосовуємо, — каже Андрій. — Російські командири зараз майже не відправляють важку техніку, бо піхота йде без підтримки броні. Самі піхотинці. Для них у нас є автоматичні гранатомети АГС-17 та американський МК-19. Кожний з нас — універсальний солдат. Ми однаково добре застосовуємо всю свою зброю.
Пекельні бої не тривають для Андрія та його відділення безкінечно.
— Ми маємо можливість проводити ротацію. Робимо це відповідно до ситуації, — каже десантник. — У години відпочинку хочемо виспатися, помитися. Поїхати в будь-яке містечко в тилу, аби просто з’їсти піцу. Це вражаюча зміна обстановки, коли ти ще зовсім недавно воював, а зараз відвідуєш піцерію. Та ми до цього звикли. Все моє відділення — мої друзі. Ми разом воюємо вже багато місяців. Ми впевнені, що треба битися. Сил у нас на це вистачає.
Фото автора
