У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
У кабінеті голови Дніпропетровської обласної ради Миколи Лукашука зберігається чимало відзнак і нагород від військових частин та установ. Микола Васильович зустрів журналістів АрміяInform у військовій флісовій куртці зі символікою десятої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», яку йому на знак подяки за допомогу подарували воїни цього прославленого з’єднання. Саме про те, як минув для Дніпропетровської області рік після початку широкомасштабного вторгнення росії, та про те, як складаються справи зараз у прифронтовій області нашої держави, і була наша коротка, але дуже змістовна розмова.
У перші дні війни у місті було розгорнуто один із найбільших в Україні Центрів допомоги ЗСУ
— Миколо Васильовичу, з огляду на виклики та загрози, пов’язані із початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну, як Вам вдається оперативно вирішити більшість складних завдань?
— Насамперед хочу подякувати воїнам Збройних Сил України та інших силових структур за героїзм і самопожертву, що дозволило зупинити ворожу навалу і відкинути агресора назад. Наш регіон складається з вісімдесяти шести громад, із них двадцять — це міста, всі інші — це об’єднані територіальні громади.
На початок війни в області проживало понад три мільйони двісті тисяч населення. З перших днів широкомасштабної російської агресії до нас почали рухатись люди з Харківської, Донецької, Луганської та Запорізької областей. Зокрема і з таких великих міст, як Маріуполь. Люди їхали до нас, або рухалися далі через нашу область. Ми добре пам’ятаємо, як розгорнули блокпости, щоб не допустити ворожі диверсійні розвідувальні групи вглиб нашої держави.
Однак вже на третій день на спільному засіданні штабу оборони Дніпра було ухвалено рішення про безперешкодний проїзд автомобілів із біженцями, у яких є літні люди та діти. Таким чином ми змогли оперативно провести евакуацію великої кількості людей. Одночасно ми отримали шалене навантаження на Укрзалізницю в нашому регіоні. За перші декілька місяців залізницею з Дніпропетровщини виїхало приблизно п’ятсот тисяч людей. Зараз у нашому регіоні кількість внутрішньо переміщених осіб складає приблизно чотириста тисяч людей. Це ті люди, які стали у нас на облік.
Найбільша кількість осіб знаходиться в Дніпрі. Трішки менше у Кривому Розі, Кам’янському і так далі. Також у перші дні війни на центральній площі міста, між адміністративними спорудами, було розгорнуто один із найбільших в Україні Центрів допомоги Збройним Силам України. Люди масово йшли до військкоматів, а хто не міг тримати в руках зброю, шукали можливості підтримати військових. Однак після варварських російських ракетних ударів по житлових масивах було ухвалено рішення розосередити цей волонтерський пункт по різних частинах Дніпра.
— Крім біженців, на Дніпропетровщину у медзаклади доправлялися чимало поранених…
— Область перетворилася на великий хаб цієї війни. І я добре пам’ятаю, як ми з головами громад вирішували питання з прийому та розквартирування військовослужбовців. Дніпряни радо йшли назустріч і допомагали, чим могли: їжею, прихистком, ночівлею, ремонтом техніки тощо. Одним словом, всім, що було доступно.
В області є потужні військові та цивільні медичні заклади. Наприклад, лікарня імені Мечникова, де виживаність пацієнтів як військових, так і цивільних, складає понад дев`яносто відсотків. Це досвід наших медиків, які лікують бойові поранення і травми ще з 2014 року.
У нашу дитячу лікарню привозили поранених дітей із Волновахи, Вугледара, Краматорська. А поранені військовослужбовці евакуювались до нас із багатьох напрямків. На початку війни, щоб доправити пораненого військового, скажімо, із району Гуляйполя, було необхідно близько двох-трьох годин, адже в цьому регіоні лікувальні заклади були побиті обстрілами. Три години, коли лік боротьби за життя нашого захисника ведеться на хвилини, це дуже довго! Тому ми вирішили із місцевою владою, що з Дніпра там будуть чергувати реанімаційні автомобілі. А керівники на місцях вже підшукали та підготували для цього належні та безпечні приміщення для техніки та людей.
Це дозволило врятувати не одну сотню життів українців. З початку вторгнення за тиждень до нас в регіон додавалось від тридцяти до сорока тисяч осіб. Тому ми стали таким своєрідним велетенським шелтером для біженців, а також забезпечували медичну, гуманітарну, логістичну комунікацію в обороні нашої держави.
1,3 мільярда гривень виділила Дніпропетровська область на захист держави
— Але ж вирішення цих складних завдань потребує величезних ресурсів…
— Так. Ми чітко розуміли і розуміємо всю складність і важливість ситуації. Тому, до прикладу, на територіальну оборону виділили понад сто вісімдесят мільйонів гривень. Ще приблизно двісті мільйонів гривень ми виділили на підтримку Національної Гвардії України. Також ми підтримали нашу Державну службу з надзвичайних ситуацій, адже від самого початку широкомасштабного вторгнення Синельниківський та Криворізький райони опинилися під ворожими ударами артилерії. росіяни почали дистанційне мінування певних ділянок житлових масивів і комунікацій, аби ускладнити рух та роботу наших військових. Для оперативного реагування потрібні були не лише сучасні пристрої розмінувань, але й навіть елементарна піна для гасіння пожеж у житлових будинках, куди прилетіли російські снаряди.
Ми закупали навіть спеціальну вибухівку, аби знищувати протипіхотні міни, так звані пелюстки, які росіяни дуже щедро розкидають за допомогою систем залпового вогню. Загалом, з початку російського вторгнення було виділено на потреби оборони, біженців, лікування поранених та інші потреби — 1,3 мільярда гривень. Це спільна робота нашого депутатського корпусу та військово-цивільної адміністрації. А ще до того, наші громади додатково виділяли кошти на підтримку Збройних Сил України.
— Перебоїв із харчами чи ліками не було в області?
— Навесні минулого року ми провели велику роботу з аналізу ситуації в регіоні. Скільки в нас продуктів? Який дефіцит певних ліків? Річ у тім, що великі логістичні центри Київщини та в Харківській області опинилися під ударом і часто-густо були просто пограбовані російськими силами. В останні дні лютого минулого року в нас закрилась низка крамниць та аптек. Однак вже за кілька днів нам вдалося відновити постачання — і торговельні мережі відновили свою роботу. Потім ми проаналізували, а які запаси солі є в нашій області? А скільки в нас залишилося борошна та зерна? А які запаси палива на заправках? Особливо ж, коли росіяни розпочали масований терор проти цивільної критичної інфраструктури. Кожного дня подавалась оперативна інформація до обласної адміністрації, обласна рада займалась питаннями комунікації та вирішенням проблем людей.
Одне з ключових завдань було і залишається — постійне інформування наших громадян
— Що робили в області в перші дні вторгнення, аби не допустити так званого інформаційного вакууму, як протидіяли російській дезінформації, різним чуткам, що могло розхитати ситуацію в такому важливому для всієї України регіоні?
— Це було одним із ключових завдань. З перших днів війни всі наші телерадіокомпанії регулярно транслювали виступи речників військових угруповань. Керівники нашої області що три години виходили в ефір з інформаційними повідомленнями. У такий спосіб ми демонстрували людям, що влада на місці, виконує свої обов’язки, ніхто не втік і не збирається тікати. Все працює, ситуація контрольована. Люди оперативно отримували інформацію про стан справ на фронті. Військові розповідали про основи дотримання таємниць та конспірації щодо руху колон, ворожих ракетних і артилерійських ударів. Також ми показали, що всі гілки влади об’єднались заради захисту Батьківщини.
— Наша єдність це надважливо, адже перед вторгненням росія проводила потужну інформаційну кампанію, аби роз’єднати політичний і депутатський істеблішменти нашої держави…
— Так, це була їхня ставка і їхній прорахунок. Ніякого розколу в нас не відбулось! Дніпровські депутати показали своє державницьке ставлення до опору російській навалі. Ми об’єдналися заради перемоги. Всі питання, щодо фінансування та підтримки оборонців нашої держави були проголосовані безперешкодно і без будь-яких зазирань у бік партійної приналежності. Ми всі об’єднані, і маємо лише одну мету — перемогу над ворогом!
— Насамкінець традиційне питання. Ваше побажання воїнам ЗСУ, які зараз на передових позиціях стримують ворога.
— Вірте в себе, бережіть себе і знайте, що тут, у тилу, на вас чекають і вами пишаються! Коли нам давали два-три дні, потім тиждень і місяць — ми вистояли! Ми вистояли рік. Звільнили Херсон, Харківщину… Розуміємо, що будуть звільнені й інші наші території. Вірте в Україну! Слава Українському народові!
— Дякую Вам за цікаву та змістовну розмову.
Більш детально розмову дивіться на нашому ютуб-каналі.
Фото і відео автора
