Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
У цивільному житті Андрій Михальчук займався улюбленою справою — він пов’язав своє життя зі спортом, активними тренуваннями з футболу та хортингу. Щодня він відточував рухи та вдосконалював свою майстерність, здобував спортивні звання та нагороди.
Згодом Андрій став начальником національної збірної команди України з боксу та викладачем кафедри теорії і методики фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України.
Як у справжнього спортсмена, у нього з року в рік загартовувався характер бійця. Тоді хлопець ще не знав, як йому це згодиться в реальному житті вже у 2022 році…
Деяким спортсменам не було куди повертатися, в їхніх містах точилися бої
24 лютого війна застала спортсмена в Луцьку під час чергового чемпіонату України з боксу серед молоді.
— Прокинувся зранку від обстрілу Луцького військового аеродрому, в перші години був шок. Але потім ми спільно з організаторами та суддівською колегією почали евакуйовувати спортсменів та тренерів до безпечних місць. Деяким із них уже не було куди повертатися, тому що в їхніх рідних містах уже точилися бої, — розповідає Андрій.
Уже тоді спортсмен усвідомив, що для того, аби в майбутньому мати змогу продовжувати працювати на благо українського спорту та фізичної культури, він має стати на захист держави.
— Багато моїх знайомих зараз беруть участь у бойових діях, і я не міг сидіти вдома, просто склавши руки. З перших днів приєднався до місцевої тероборони, а згодом до добровольчого формування Ірпінської міської територіальної громади, потім перейшов у добровольче формування територіальної громади «Воля» 241-ї бригади ТрО міста Києва, — каже чоловік.
У спортивній залі лежав розстріляний рашистами тренер з боксу
Уже у військовому однострої Андрій їздив по різних містах, виконуючи бойові завдання. Він пригадує до жаху болючу картину: розстріляного рашистами дитячого тренера з боксу Олексія Джунківського в місті Ірпінь.
— Олексій загинув у боксерській залі під час «спілкування» з російськими військовими. Тренера розстріляли на місці… Тоді я відчув біль і усвідомлення, що на його місці міг лежати я. І зараз з кожним днем моя ненависть до росіян зростає. Я розумію, що нашу країну потрібно звільняти, а окупантів нищити, — запевняє спортсмен.
росія та білорусь використовує своїх спортсменів як ідеологічну зброю
На думку Андрія, росіянам не місце в цивілізованому світі, зокрема на олімпійських змаганнях.
— За період широкомасштабного вторгнення жоден російський чи білоруський спортсмен не висловився на підтримку України. Вони, навпаки, беруть участь у так званих z-парадах, підтримують путінський режим. Пригадую випадок, як їхні гімнасти виходили із зетками на міжнародних змаганнях. росія та білорусь використовують своїх спортсменів як ідеологічну зброю, — підкреслює чоловік. — Після всього, що вони зробили на нашій території, допуск їхніх представників до міжнародних змагань стане підтримкою війни в Україні.
Спортсмен переконаний, що перед тим, як допускати російських та білоруських спортсменів до участі в Олімпійських іграх – 2024, президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах повинен приїхати до України та на власні очі побачити наслідки російського тероризму.
— Я б хотів запропонувати йому зустрітися з українськими спортсменами, які внаслідок війни стали інвалідами. Щоб представники МОК поспілкувалися з рідними загиблих спортсменів — героїв, які поклали життя за нашу незалежність і свободу. Щоб вони відвідали об’єкти спортивної інфраструктури, які були знищені, та побачили, як відбувається тренувальний процес під час тривог та ракетних обстрілів в Україні, — каже Андрій.
Чоловік розповів про свою найзаповітнішу мрію на сьогодні.
— Перемога ЗСУ, звільнення наших територій та вдалий виступ українських атлетів на Олімпійських іграх. Щоб вони якомога більше завоювали золотих медалей і на цих іграх майорів наш прапор та лунав український гімн.
Фото автора
