Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Військовослужбовиця бригади тероборони Київщини на псевдо «Мія» мріяла служити в армії зі школи. І хоч здобула цивільну освіту, та одного дня все ж таки прийшла до військкомату. Це було одинадцять років тому. З того часу вона зв’язківиця. А після початку широкомасштабного вторгнення жінка опанувала ще й спеціальність оператора керування безпілотниками.
Жінка згадує, як вперше потрапила на вузол зв’язку:
— Я побачила всю ту апаратуру… і зрозуміла: так, я потрапила туди, куди хотіла. Це моє.
Весна 2014-го, коли почалася війна на Донбасі, багато змінила у житті військової. А широкомасштабне вторгнення ще раз перегорнуло її життя.
ЇЇ 24 лютого 2022 року почалось вдома, з вибухів. Жінка розбудила доньку-школярку, включила їй мультики, приготувала сніданок, пояснила, що треба бігти на службу і пішла. За донькою «Мії» приїхали бабуся і дідусь. Відтоді дівчинка живе з ними. Згодом за власним бажанням жінка поїхала служити у район виконання бойових завдань.
— Ми починали з Донеччини, потім потрапили на Харківщину, брали участь у стабілізаційних діях.
Завданням «Мії» разом з напарником було забезпечити зв’язок у власному підрозділі, а також з тими, яким підпорядковувались. Одного разу налаштовували зв’язок дві доби, майже без перерв.
Найскладніше в ті часи було те, що в тилу залишалася восьмирічна донька, згадує «Мія». Під звуки обстрілів, телефоном вона навіть допомагала доньці з домашнім завданням.
А повернувшись на Київщину, насамперед жінка поїхала додому. Її донька, побачивши маму, спочатку застигла: подумала, що це їй примарилось.
Нині «Мія» інструкторка з керування безпілотниками. Почала опановувати цю спеціальність торік, у березні. Згадує, дивилася, як літають інші, й захотіла також навчитися. Командир підтримав бажання жінки та відправив її на курси. Як виявилося згодом, там вона мала не просто навчитися керувати дроном, а і навчати після цього побратимів і посестер у частині.
— Коли я приїхала на навчання, було страшно. Але страшно не керувати, а розбити або пошкодити. Бо безпілотник навчальний, після мене приїдуть також навчатися… Тим паче тоді тільки починався цей напрямок і дронів було не так багато. А коли взяла пульт у руки, безпілотник злетів, інструктор сказав: у тебе вийшло, для першого разу дуже добре!
Після повернення з навчання «Мії» у її батальйоні запропонували бути інструкторкою. Відтоді вона навчила керувати безпілотниками близько сотні людей.
— Для мене головне, що коли люди випускаються, кажуть: це було цікаво і корисно, я зміг. Потім ще кидають відео, як літають, пишуть, що хочуть ще поглибити ці свої знання, просять записати на ще якісь курси. Буває таке, що до мене на навчання потрапляють люди з досвідом, і це, на мою думку, дуже круто, бо ми обмінюємося знаннями.
Донька «Мії» теж захоплюється військовою справою і вже казала, що хоче стати військовою. Одного разу навіть хотіла піти замість матері в наряд. А поки школярка росте, її мати долучена до оборони країни.
Фото — Віктор Дехтяр, з особистого архіву «Мії»
