АрміяInform запитала у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як там фіксують всі ці випадки та порушення прав людини, і, власне, знищення української…
До АрміяInform надійшов лист від учасника Другої світової війни, ветерана праці Івана Івченка. У своєму зверненні 92-річний чоловік попросив передати йому видання «30 війн із Zаклятим сусідом» — проєкту, започаткованого АрміяInform минулого року.
«Тема видання болюча для України і для мене особисто. Я дуже вдячний автору за його працю. Видання здійснено накладом усього 3000 примірників — лише для армії та бібліотек. Тому я прошу Вас як виняток вислати мені один екземпляр», — ішлось у листі.
Не вагаючись, ми вирішили завітати до нашого читача та поговорити про його життя й важливість знань з історії у теперішній час.
Наша розмова розпочалась зі спогадів… Чоловік родом із Шевченківського краю — Черкащини. Пригадуючи свої молоді роки: школу, технікум, виш — він час від часу перепрошує за те, що говорить із росіянізмами.
— Усе українське було зросійщене в ті часи. російську нам прищеплювали ще з дитинства. Я вчився в Кирилівці на батьківщині Тараса Шевченка. І там вчитель з російської мови отримував зарплатню більшу, ніж вчитель з української мови. І от на 93-му році свого життя я вирішив перейти з дочкою на українську мову, — говорить Іван Прохорович.
За чашечкою чаю він розповів нам про любов до книжок. У своєму читацькому арсеналі має багацько історичних збірок різних поколінь. А щочетверга він приходить у кіоск, щоб придбати знайому вже десятки років газету «Україна молода». Саме в ній дізнався про дайджест «30 війн із Zаклятим сусідом».
— Це для мене перша історична пам’ять як для націонал-патріота, — з гордістю каже чоловік. — Відтепер вона буде доповнювати мою колекцію на поличках домашньої бібліотеки.
На запитання «Яка у вас улюблена книга?», йому відповісти важко. Пригодницькі романи та фантастику він прочитав ще в молодому віці. Книги в такому жанрі давав почитати дід Данило. У школі в той час були книжки лише про соціалістичний реалізм та комуністичну ідею. Історію України вони взагалі не вивчали…
— У школі не було історії України, все було про срср. В дитинстві в нас забрали історію нашої рідної країни, тому зараз я надолужую все те, чого не міг дізнатися тоді. Коли путін каже, що немає такої нації, як українці й держави, як Україна, я з упевненістю можу відповісти, що наша нація вже була, коли вони ще там у болоті кумкали разом із жабами в цій московії. Тому зараз для мене саме історія Україні на першому місці, — запевняє Іван Прохорович.
Чоловіку довелося багато пережити за своє життя: два голодомори та війну… Під час Другої світової його селище Тальнівського району Черкаської області звільнили в 1944 році.
— Ще воювати потрібно було… На нашому кутку жодного чоловіка не було, лише одні жінки. Тому ми, 15-річні хлопці, вирощували пшеницю, потім мололи борошно, пекли хліб, а з нього сушили сухарі, які потім відправляли на фронт. Так і годували армію, — згадує дідусь.
Його батько також воював, але загинув в Угорщині, не доживши до перемоги всього місяць. Залишилась лише пам’ять та фотографія братської могили, де викарбувано прізвище та ім’я «Івченко Прохор Кирилович».
Тоді влада не дозволяла перетинати кордон, тому він так і не відвідав могили свого батька. Іван Прохорович ніколи не думав, що побачить ще одну війну…
— Тоді перший тост був на українському застіллі, щоб не було більше війни. А вона знову прийшла, — із сумом промовляє Іван Прохорович.
Зараз чоловік радіє щоразу, коли чує про успіхи нашого українського ППО. Тому що ця професія йому дуже знайома. Сам навчався в Київському вищому інженерному радіотехнічному училищі ППО. Усміхаючись каже, що позбивав би ті кляті ракети, але вік уже не той.
— В армію пішов після технікуму в 1950 році й потрапив в окремий зенітно-артилерійський полк. Потім вступив у київське училище ППО й закінчив його серед 10 найкращих випускників. Був командиром навчальної групи й у душі — націонал-патріотом. Та й узагалі я скажу, що на українцях уся армія трималась. Але в армії я був недовго, до 1961 року, й у званні старшого лейтенанта звільнився за станом здоров’я. Зараз єдине, що прошу в Бога — дожити до перемоги, — каже Іван Прохорович.
P.S. Іван Прохорович — приклад справжнього свідомого українця. Йому пішов 93-й рік, а він і досі вивчає українську історію. Ми різні покоління, але мета в нас одна — перемога, квітуча Україна і щоб московія втопилась у своєму жаб’ячому болоті…
Фото Валентини Вілюри
@armyinformcomua
Документальний фільм «Одного літа в Україні», який зараз з успіхом демонструється в українських кінотеатрах, готується до міжнародного визнання.
У 61-й окремій механізованій Степовій бригаді психологи використовують сучасні методики для психологічної терапії бійців. Однією з таких методик є VR-терапія, яка допомагає військовим знизити рівень стресу та розвантажити психіку після бойових дій.
Міністр оборони України Рустем Умєров прокоментував запуск революційного проєкту «Лінія дронів», який має кардинально посилити українські бригади та масштабувати досвід ефективного знищення противника за допомогою безпілотних систем.
Держави Балтії ― Литва, Латвія та Естонія ― офіційно завершили процес від’єднання від російської енергосистеми, синхронізувавши свої мережі з континентальною Європою. Це історична подія не лише для регіону, а й для всієї Європи, яка ще більше зміцнює енергетичну незалежність від москви.
Українські військові продовжують методично знищувати ворога не лише на землі, а й у повітрі. Бійці 5-ї штурмової бригади провели успішне «полювання» на ворожий безпілотник, який намагався вести розвідку на низькій висоті.
У 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила триває інтенсивна підготовка новобранців до боїв за Часів Яр. Місто, що знаходиться під постійними обстрілами російських військ, потребує від захисників особливої майстерності та витривалості.
від 20000 до 75000 грн
Житомир
4 відділ Чортківського РТЦК ТА СП ( м.Заліщики )
АрміяInform запитала у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як там фіксують всі ці випадки та порушення прав людини, і, власне, знищення української…