Це формує історичну тяглість та власну військову традицію. 23 серпня 2025 року Президент України присвоїв 108 окремій бригаді територіальної оборони Сил…
«Газда» та «Горобець» — морські піхотинці з багатим бойовим досвідом. Ці хлопці з перших днів широкомасштабного вторгнення росіян стали на захист своїх домівок. За плечима кожного не один десяток успішно виконаних бойових завдань. Нещодавно вони вкотре провели складну операцію, врятувавши з-під носа окупантів своїх поранених побратимів.
— Того дня група аеророзвідників виконувала бойове завдання поруч села, де були присутні ворожі підрозділи. Група налічувала трьох наших побратимів-морпіхів, з якими ми дуже добре товаришували. Так сталося, що вони потрапили під обстріл та дістали поранення. Їхній водій, який перебував за кілька кілометрів від них, передав нашому командуванню цю інформацію та запросив допомогу, — розповідає морський піхотинець на псевдо «Газда».
Було кілька спроб евакуювати поранених воїнів, проте поруч села відбувався щільний обстріл, який не давав евакуаційній групі підійти хоч би на кілометр до аеророзвідників.
У цей час поранені хлопці змогли дістатися до очерету, що був поруч села. Вони встигли передати орієнтири свого місця перебування, а далі зв’язок з ними був втрачений. Було відомо, що серед них є важкопоранений, він швидко втрачав кров, решта військових мали стабільний стан.
— Коли ми взнали, що їх не можуть забрати, попросили командування дати нам спробу зайти до села та знайти хлопців. Командир дав згоду, — продовжує морпіх. — Діяти треба було швидко. Ми знали приблизне місце перебування поранених. До точки — майже три кілометри. Через артобстріл під’їхати близько машиною було неможливо. Тож шукали альтернативні шляхи, як непомітно зайти і безпечно вийти з пораненими. Також з собою взяли водія аеророзвідників, який і викликав допомогу. Втрьох ми висунулися на поміч побратимам.
Тактична ситуація постійно змінювалася. Морським піхотинцям необхідно було пройти через околиці окупованого села. Маршрут пролягав через двори приватних будинків, які були за кількасот метрів від позицій рашистів.
— Під час нашого просування ворожий танк почав обстрілювати будівлю, де ми зупинилися на перепочинок. Поруч також почався стрілецький бій, було чутно двигуни важкої бронетехніки. Вступати у вогневий контакт ми не могли, аби не викрити себе. Тож продовжили рух дворами, — зазначає «Газда».
За словами морського піхотинця, страху тоді не відчували, усі думали лише, як найшвидше врятувати побратимів. Була інформація, що вони втрачають кров та час від часу свідомість.
— Коли ми дісталися до місця, почали шукати поранених. Робити це було досить важко: очеретяне поле велике, а конкретних орієнтирів немає. Єдиний відомий орієнтир — дерево, а їх у полі було з кілька десятків. До того ж переміщатися треба було тихо та не помітно, — продовжує інший морпіх на позивний «Горобець». — По залишених слідах крові та покинутому обмундируванні спочатку знайшли першого, через кілька десятків метрів лежав інший аеророзвідник, третій поранений був прихований у траві. Хлопці були при свідомості та раді нас бачити. Запам’ятав, як один з них вставив у гранату чеку. Стало зрозуміло, що в полон здаватися вони не планували.
Морпіхи відразу перевірили джгути та час їхнього накладання. У хлопців були поранення черевної порожнини, шиї та інших частин тіла. Один з них не міг самостійно рухатися.
— Один був у досить важкому стані. Його довелося по черзі нести на собі. Також ми забрали їхнє обладнання з важливою інформацією, яке не мало потрапити до рук ворога. Лише цей рюкзак важив близько 40 кілограмів. Тож дорога назад видалася у прямому сенсі важкою, — пригадує військовий.
Назад хлопці повертались новим маршрутом, який був менш небезпечний, але довший. Під час виходу з очеретяного поля група неодноразово піддавалася обстрілу. Ворог з автоматів періодично прострілював місцевість.
— Найімовірніше, вони щось запідозрили і навмання стріляли по очерету. Проте хащі були досить густими, і окупанти не могли нас візуально бачити. Тож ми без втрат змогли покинути цю місцевість, а вже через кілометр зробили перший привал. Це була більш-менш безпечна відстань, і ми змогли перевести подих, — говорить «Горобець». — Ще через три кілометри нас чекав автомобіль, який забрав нашу групу та доправив до медзакладу.
Усім пораненим аеророзвідникам була надана кваліфікована медична допомога. Наразі хлопці проходять лікування у військових шпиталях. Здобута ними інформація допомогла розвідці взнати місця скупчення техніки та живої сили противника. Відзнятий відеоматеріал відіграв важливу роль під час планування штурму ворожих позицій.
— Найголовніше, що наші побратими врятовані. Також ми успішно доставили у штаб відзняту ними інформацію, — зазначають морпіхи. — Якби довелося знову йти на таке завдання, то без роздумів погодилися б. Ми ніколи не покидаємо своїх у біді, ми як одна велика сім’я, яку об’єднує справжнє військове братерство.
Фото автора
