Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Правобережжя Херсонщини постійно страждає від обстрілів, проте підрозділи Сил оборони докладають усіх зусиль, аби відсунути ворога щонайдалі від його прибережних позицій. Великий внесок у те, щоб кількість обстрілів була значно меншою, роблять гармаші окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова.
Тільки за кілька днів роботи захисників вже офіційно підтверджено знищення різних артилерійських систем, зенітно-ракетного комплексу «ОСА-АКМ» та ворожого танка Т-72.
— Для мене і мого розрахунку не важливо, чи побачимо ми результат роботи на власні очі, чи ні, головне знати, що ворог з Д-20, «Мсти» або іншого, вже ніколи не зможе принести горе українцям, — розповів при зустрічі командир гармати М777 Артем.
Артем — старший брат Дмитра, іншого командира гармати, про роботу якого вже днями розповідали кореспонденти АрміяInform. Хлопцям 21 рік, родом з міста Очаків, де і відслужили строкову у підрозділі бригади. Коли у 2020 році Дмитро вирішив підписати контракт, «старший» брат не міг дозволити собі, щоб не бути поряд.
— Він вже казав, що я старший всього на 15 хвилин? Але старший же ж, — усміхаючись додає Артем. — Якщо серйозно, просто хотів бути поруч. Вторгнення наш підрозділ зустрів біля міста Очаків. Сьогодні на Херсонщині полюємо за вбивцями мирного населення.
Очікуючи нові цілі, хлопці з розрахунку дізнались, що ворог знову обстріляв місто Херсон. Знову хаотичний обстріл рашистів забрав життя звичайних українців. Розмови про відпустку, дівчат і «що буду робити після перемоги», якось вже не клеїлись. Координати, де розміщені ворожі системи, надійшли досить швидко і розрахунок почав робити свою справу. Швидко, професійно, влучно.
— За Херсон! Гармата! — віддав команду Артем. — Постріл!
За менш ніж 20 хвилин розрахунок випустив понад 15 снарядів по різних цілях. Гармаші діяли злагоджено, кожен знав своє завдання та місце. Більше ніж рік разом знешкоджують рашистів.
— Цілі дуже часто надходять. Ворогу бажаю якнайскоріше піти додому, бо там, куди прилітають наші «кабани», не завідую їм, протипоказання для здоров’я дуже великі, — усміхаючись поділився після роботи заряджаючий гармати Артем.
Сьогодні проблем з боєприпасами до гармат немає. Про мотивацію воювати – хлопці кажуть, що поки останній клаптик української землі не буде звільнено від російської навали, вони разом із побратимами будуть надсилати «сокири» на голови окупантів.
Фото і відео автора
Монтаж Євген Тристан
