Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Дістатися позицій захисників Красногорівки досить складно. Розкислий ґрунт не дозволяє швидко переміщуватися стежкою. Також наш провідник застерігає, що сходити на траву досить небезпечно: повсюди розкидані протипіхотні міні, так звані пелюстки. Сама ж стежка постійно прострілюється ворожими кулеметниками, тож темп збавляти небезпечно. За кілька кілометрів дістаємося однієї з позицій, де оборону тримають воїни-десантники.
— Ворог від нас досить близько. На деяких ділянках відстань до їхніх позицій може досягати менше ніж 400 метрів. Тож переважно росіяни відкривають вогонь з АГС, кулеметів, мінометів, інколи працюють їхні танки, — розповідає оборонець Красногорівки на псевдо «Голлівуд».
Ці позиції українські десантники тримають майже пів року. За цей час ворог неодноразово намагався штурмувати українських оборонців. Усі спроби були невдалими, а ворог із втратами відступав.
— Пам’ятаю, що перші рази вони намагалися штурмувати у відкриту великими групами. Як гарматне м’ясо йшли через поле чи посадками. Ясна річ, що наші кулеметники їх швидко розвертали назад. Пізніше вже почала прослідковуватися певна тактика штурму, але і це їм не допомогло. Вони нариваються на наші вогневі точки чи заміновану місцевість, — каже десантник.
Військовий говорить, що чи не щодня над позиціями з’являються ворожі «пташки». За допомогою дронів рашисти намагаються відзняти розташування позицій, чисельність оборони та вогневі засоби українських захисників. Також часто провокують стрілецьким вогнем, аби вирахувати кулеметні точки.
— У нас дуже добре укріплені та підготовлені позиції. Усі підступи інженерно обладнані. Зайти ворог сюди не зможе. Крім того, маємо вдосталь вогневих засобів ураження. Чого тільки вартий мій трофейний «Корд», — продовжує інший військовий на ім’я Дмитро.
Дмитро за посадою кулеметник. Він уже пів року боронить Україну. Раніше ніколи не мав справи з такою зброєю, але зміг її швидко опанувати. Тепер його російський кулемет ефективно нищить самих же росіян.
— Мої побратими затрофеїли цей великокаліберний кулемет на ворожих позиціях. Так звані «велікіє асвабадітелі» його покинули, коли відступали. Залишили ще й вдосталь БК до нього. Тут калібр 12,7, і він легко прошиває броню БТР. Наразі цей «Корд» став моїм надійним помічником. З нього я створюю «веселу атмосферу» на позиціях противника, — зазначає Дмитро.
На цьому напрямку українські десантники впевнено тримають оборону та не дають окупантам жодного шансу просунутися до міста. Їхні фортифікаційні укріплення вже тривалий час витримують безуспішний натиск противника, а бойовий настрій марунових беретів говорить лише про одне — що росіянам треба якнайшвидше опановувати звичну їм тактику відступу.
— У будь-якому разі цей напрямок для російських окупантів недосяжний. Вони нічого не можуть зробити з нашою обороною, а тому вдаються до своєї улюбленої справи — обстрілу цивільного населення Красногорівки. Наш противник навіть вважає для себе це певним «успіхом», коли є можливість «покошмарити» цивільне населення артударами. Впевнений, що невдовзі зможемо відкинути росіян назад. Це лише справа часу, — наголошує Дмитро.
Фото автора
