Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
— Уявіть, ще тиждень тому я продавав автомобілі у Хмельницькому, а сьогодні — на передових рубежах на Запоріжжі стримую ворога в артилерії, який наступає зі всіх сторін і гатить по нас зі всього, чого тільки можна. Нам буквально доводилось працювати на 360°, хоча зазвичай гармата має стояти в основному напрямку. Звісно, перші пару діб був шок. Але нічого, швидко адаптувався, добре, що і досвід мав, і морально до великої війни був готовий, — командир гармати «Матрос» розповідає про перші дні широкомасштабного вторгнення спокійно.
У цивільному житті Дмитро — менеджер-економіст. У 2014-му був мобілізований під час третьої хвилі. Потрапив служити до артилерійського дивізіону однієї із окремих гірсько-штурмових бригад. У штабі чоловіка розподілили на посаду заряджаючого.
— Взагалі-то строкову службу я проходив на морському тральщику «Чернігів», звідси в мене, до речі, і позивний — «Матрос». Тож до бригади я прийшов гідроакустиком. Але ж що робити із таким фахом у піхоті, — усміхається Дмитро. — Мене поставили на посаду заряджаючого і відправили на полігон. Після якогось часу тренувань до мене підійшов командир гармати і запропонував стати навідником. Я погодився.
Під час навчальних стрільб та злагодження Дмитро показав гарні результати. Добра підготовка дала змогу «Матросу» вже в районі проведення АТО освоїти роботу і заряджаючого, і навідника, і навіть командира САУ «Гвоздика».
Після демобілізації Дмитро уклав контракт на службу в резерві та брав участь у польових зборах, де і пройшов навчання на командира гармати. Тож телефонний дзвінок із рідної бригади 24 лютого минулого року не заскочив чоловіка зненацька. Наступного дня зранку він уже отримував амуніцію та зброю у ППД бригади. Кілька днів розконсервовули техніку, приводили максимально швидко її до ладу. У перших числах березня «Матрос» вирушив отримувати нову техніку і вже з нею поїхав на Запоріжжя.
— 4 березня були вже на позиціях. Ворог працював дуже щільно. Навіть ті хлопці, що приїхали десь на тиждень пізніше, не застали такої інтенсивності. Перший тиждень-два було таке, що по одному й тому ж перехресті проходили наші САУ, а за 5 хвилин — російські танки. Величезну проблему для нас тоді становили і ворожі «Орлани». Бували дні, коли ми не могли взагалі вилізти з-під обстрілів.
Згодом українські гармаші змінили тактику: швидко та ретельно ховають свої «Саушки», часто змінюють позиції. «Матрос» каже, що окупанти дуже рідко влучають із першого пострілу. Тому наші воїни мають запас часу, аби переміститись. Або краще заховатись. Продовжують дошкуляти артилеристам і ворожі БПЛА, тож доводиться постійно уважно стежити за небом. Хоча і в цьому плані трохи легше стало, адже українські бійці навчились збивати безпілотники противника.
— Пам’ятаю, якось під вечір тікали від «Орлана», заховались у лісі. Він нас загубив і почав кружляти. САУ була гарно схована. Смеркло. Чую, десь поряд дзижчить. Бачу, хтось із наших запускає ракету в сторону БПЛА. Щойно ракета гасне, як бах — і щось впало на землю. У мене від радості ледь серце не вистрибнуло. Десь відтоді щоразу вже читав, що наші збивали 10, 15 ворожих безпілотників. І так із кожним днем ставало все легше. Дуже від таких речей піднімається бойовий дух.
Згодом підрозділ «Матроса» працював на Херсонщині та Донеччині, а нещодавно повернувся на Запоріжжя.
— На кожному напрямку є своя специфіка роботи. На Запорізькому напрямку більше працюємо проти артилерії. Наразі спостерігаємо тимчасове затишшя, і особисто я, і мої колеги трохи менше стріляємо. Звісно, бувають і гарні результативні дні.Біля Соледара більше працювали по піхоті. Хоча зазвичай ми не бачимо одразу результатів своєї роботи, інколи можемо почути в реальному часі, що кудись влучили, під час коректування вогню. Був, наприклад, випадок, коли мій колега вразив ціль, а я слухав радіо, і коректувальник як закричить: «Горить, горить!!!» Потім дізнались, що підбили російську БМП, а там ще, напевне, баки здетонували чи БК, чи все разом, і кілька разів вибухала вогняна куля.
Дмитро наголошує, що йому подобається бути командиром САУ. А всі влучання у ворожі цілі він вважає гарно виконаною роботою, якою він пишається.
— Перші дні великої війни мене переповнювала злість проти окупантів. Нині ж морально почуваюсь дуже спокійно — я на своєму місці й намагаюсь якнайкраще виконувати свої обов’язки. Задоволений тим, що це мені вдається. Чим влучніше ми вражатимемо ворога, тим швидше здобудемо Перемогу і повернемось додому.
Фото Владислава Дем’яненка
