Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Уявіть собі таку картину: наукова бібліотека Львівської політехніки, відкрита лекція відомого історика, його уважно слухає публіка. Лектор цікаво, ґрунтовно й аргументовано викладає свій матеріал. Аж раптом цю наукову ідилію перериває чоловічок, який похапцем зривається з місця й з піною в роті намагається заперечувати й щось доводити історику. В інші часи присутні зробили б висновок, що, мовляв, слабе на голову припхалося. Втім, на вар’ята, як у Львові називають тих, кому в голові бракує клепок, чоловік схожий не був. Натомість намагався белькотіти щось про те, що всі присутні розуміють українську історію якось неправильно. На щастя, каламутника вдалося вгамувати та змусити покинути залу.
А от чому така ситуація трапилася — вже цікавіше. Річ у тім, що кореспондент АрміяInform мав нагоду послухати та поспілкуватися з доктором історичних наук, головою Українського геральдичного товариства Андрієм Гречилом. І науковець розповідав про те, як у різні історичні періоди вороже ІПСО намагалося спотворити уявлення про вигляд одного з наших національних символів — Прапора України. Такі спроби були й у часи національно-визвольних змагань, і в міжвоєнний період, і в часи радянщини. Не кажучи вже про те, скільки шкоди й ворожих фейків розплодила про українські національні символи правонаступниця імперії зла в особі рф.
Як виявилось на практиці, правдива наукова інформація є не менш дієвою зброєю проти ворожих пропагандистських наративів. Тож пропонуємо нашим читачам ознайомитися з дослідженнями пана Андрія на тему того, хто, коли й чому намагався «крутити» синьо-жовтим Прапором України.
Спираючись на доступну історично-документальну базу, а також постулати вексилології (наука, що вивчає, зокрема, прапори. — Авт.), науковець розповів про п’ять найбільш розповсюджених міфів, які досі побутують та вносять дисонанс в українське суспільство.
Міф I «історичний»: рука Гетьмана
Власне, зі слів науковця, утвердження синьо-жовтого колірного сполучення як українських національних барв у сучасному сенсі однозначно можна датувати 1848 роком. Періодом «Весни народів» — низки революційних подій у Європі, яка стимулювала, зокрема, і процес українського національного відродження на Галичині та Буковині.
Так от, документально це питання порушили на засіданні Головної руської ради у Львові в 1848 році, апелюючи до історичних відомостей про те, що в часи короля Данила гербовими кольорами були золотий лев на синьому полі. Тож національні кольори синій і жовтий затвердили. А аналогічні збори в Станіславі (сучасний Івано-Франківськ. — Авт.) в листі до львівських колег це питання уточнили. І так само взяли їх у вжиток.
Поступово, за словами науковця, це поняття поширюється на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців наприкінці XIX століття й на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу російської імперії, де українофільський рух вважався царським режимом як ворожий і переслідувався, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 року в середовищі свідомих верств населення.
Подальша публічна дискусія на цю тему на сторінках львівських і київських часописів у 1911-1912 роках довела історичну традицію синьої та жовтої барв не лише в Галичині, а й на Наддніпрянщині. Фактично, ці публікації припинили будь-які дискусії про те, які кольори слід вважати національними для українців, але в них не робилося навіть спроб встановити порядок барв — яка з них згори, а яка знизу.
На практиці досліджені українськими науковцями кольорові ілюстративні матеріали (листівки, плакати) й різні прапори та стрічки з написами засвідчили, що використовували обидва варіанти.
Насправді нічого дивного в цьому немає, стверджує Андрій Гречило. Наприклад, поляки на той час також використовували й біло-червоні, й червоно-білі прапори. Лише затвердження в 1919 році біло-червоного прапора на державному рівні остаточно розв’язало це питання.
Значно жвавіше процес пішов після 1917 року, коли українці по всій території колишніх імперій взялися за справу розбудови національної державності.
Революційні громади використовували атрибутику національних кольорів — поєднання синього (або світло-синього, тобто блакитного) і жовтого кольорів. Паралельно з цим використовували червоні прапори, трактовані як міжнародні символи революційного руху, та малинові, з якими пов’язувалися легендарні козацькі традиції.
За юридичними та вексилологічними нормами прапори, які складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. Однак у газетних і мемуарних публікаціях, у поетичних творах автори дуже часто називали український прапор довільно. Особливо утруднює вияснення проблеми поширена в центральній Україні манера називати прапор «жовто-блакитним», тобто у зворотному порядку кольорів знизу вгору, що, зрештою, часто трапляється й у наші дні. Зокрема Михайло Грушевський у своїх споминах про згадану маніфестацію 1 квітня 1917 року тричі описує прапори як «синьо-жовті», але тут же подає анекдот про двірника, який побачив маніфестантів з «жовто-блакитними» прапорами.
Перший законодавчий акт, який врегулював зрештою порядок кольорів на прапорі як блакитно-жовтий, був ухвалений 27 січня 1918 року. Тоді Центральна Рада на засіданні під головуванням академіка Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалося:
«…2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.
Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах».
Такий же порядок кольорів залишився й за правління гетьмана Павла Скоропадського, про якого любителі «перевернути прапор» кажуть, що саме він ухвалив таке рішення документально.
Але ні. Затверджений гетьманом Скоропадським у липні 1918 року військово-морський прапор має аналогічний порядок розміщення кольорових смуг: синій згори, жовтий — внизу
І якщо загалом проаналізувати масив усіх документів, що юридично затверджували прапори УНР, Української держави та ЗУНР упродовж 1918-1921 років, то можна зрозуміти, що в цих документах зафіксовано лише блакитно-жовті або синьо-жовті прапори, в яких жовтою була нижня смуга.
І, як говорить голова Українського геральдичного товариства, стає зрозуміло, що гетьман Скоропадський, до якого часто апелюють «фахівці» від «обертання прапора», насправді нічого не перевертав. Якби він дійсно поміняв порядок кольорів на прапорі, то можна уявити, який би резонанс це мало в українських виданнях, і навряд чи республіканські війська підняли повстання проти гетьмана під його ж прапором.
Міф II «геральдичний»: німецький орднунг
Ще з 20-х років минулого століття і аж до утвердження національних символів в Україні та надання прапору статусу державного в 1992 році була і, на жаль, ніде не ділась когорта «фахівців», що подейкували про те, що порядок кольорів на українському прапорі не відповідає геральдичним нормам.
То звідки ж виник цей міф? Очевидно, мова йде про масову практику використання під час різних святкувань прапорів, банерів і кокард у міських чи земельних кольорах у Німеччині упродовж XIX століття.
З метою впорядкувати цей процес були запропоновані рекомендації створення таких прапорів із різноколірних горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої — колір поля щита. Ці рекомендації з кінця ХІХ ст. частково поширились і на Австро-Угорщину.
Однак треба зазначити, що такі пропозиції залишались у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих не виростали. Зрештою, не дотримуються їх у сучасної Німеччині та Австрії, де адміністративні землі використовують смугасті прапори складені за різними принципами, іноді всупереч згаданим рекомендаціям.
Як приклад Андрій Гречило наводить прапор та герб сучасного Відня — на гербі білий хрест на червоному полі. Натомість прапор Відня — червоно-білий.
Ну і щоб остаточно такий міф розвіяти, ось вам герб і національний прапор Фінляндії. Як бачимо, жодних «правил геральдики» в німецькому стилі.
Міф III «фен-шуй», або До чого тут китайці
З роз’яснень історика-геральдиста цей міф здається найбільш «трешовим». Але і в цього варіанта «перевертання прапора України» є свої прихильники й послідовники. Виявляється, існують діячі, які вірять у те, що нібито синьо-жовтий прапор не відповідає фен-шую, а за книгою «І-цзин» утворює гексаграму «Пі», на якій «вода заливає вогонь» і уособлює занепад, а в оберненому вигляді — гексаграму «Тай», яка означає розквіт.
Для уточнення роз’яснимо, що фен-шуй — це є система китайських вірувань у цілісність всесвіту. Натомість «І-цзин», або «Книга змін» — це перша з п’яти книг конфуціанського канону, на якому базується китайська натурфілософія і яка присвячена ворожінню.
Андрій Гречило іронічно підкреслив, що ні китайські вірування, ні конфуціанство не мають до українських традицій жодного стосунку. Ба більше, вони не мають жодного стосунку до вексилології та принципів створення прапорів.
Зрештою, навіть китайський прапор створений не за фен-шуєм, а на засадах комуністичної ідеології.
Як пояснює джерела цього міфу сам науковець, це комбінована недолугість певних ЗМІ, які намагалися хайпувати на заявах модних в один з історичних періодів нумерологів і тому подібних фахівців.
Була навіть історія з приїздом до України якоїсь досить популярної в жанрі фен-шуй іноземки, яка була «шокована» компонуванням кольорів українського прапора й намагалася навіть пробитися до тодішнього президента України, аби йому щось розповісти про «правильне» розташування кольорів.
Зрештою, як підкреслив Андрій Гречило, якщо ж комусь здається, що на прапорі «вода заливає вогонь», то з цим — до психіатра, бо ні вексилологія, ні геральдика до цього не мають жодних дотичностей.
Міф IV «протестно-антипіратський»
І в цьому випадку знову не обійшлося без втручання маскультур. Зі слів Андрія Гречила, на початку 2000-х років у прокат вийшов американський бойовик, де головний герой вивішує американський прапор догори дриґом на знак протесту проти утисків в’язничної системи.
Власне, в США ще на початку 20-х років минулого сторіччя був нормативний акт, де перевернутий прапор означав велике лихо й небезпеку для життя і майна. Малося на увазі передовсім таке використання прапора на морі під час якогось піратського нападу.
Але під впливом згаданого фільму почалися спроби вивішування перекинутого прапора США як символу протесту проти політичних рішень влади. Проте пояснювалося, що такі кроки безглузді, оскільки прапор є загальнонаціональним символом, а не уособленням влади. Зрештою, все це стосується лише прапора США, а не інших держав.
Насправді ж серед усіх країн світу лише одна має передбачене своїм законодавством використання перевернутого прапора. Це — Філіппіни. У цій країні на період війни прапор використовують з перекинутими смугами.
Але, як наголошує історик, жодних міжнародних норм про перевертання прапора догори дриґом у кризових ситуаціях не існує. Тому всі намагання перевернути український синьо-жовтий стяг під час революційних подій чи війн не має жодних притомних підстав.
Міф V «фотографічний»
Зрештою, найсвіжіше дослідження пана Андрія стосується тверджень окремих заявників про те, що, мовляв, старі світлини не брешуть. І на фотоілюстраціях початку XX століття, мовляв, вгорі смуга жовта, а нижня — синя.
Почнімо від світлини 1919 року, на якій зафіксовано момент складання присяги членами Директорії у серпні 1919 року в Кам’янці-Подільському. Достеменно відомо з документальних історичних джерел, що прапори на світлині саме блакитно-жовті. А от на фото жовтий колір видається темнішим.
Чому так? А йдеться про банальну хімію і не сенсибілізовані фотографічні матеріали. Досягнути «стабільності» передачі відтінків за рахунок покращення формул фіксажів та проявників на паперових світлинах вдалося значно пізніше.
Можна це довести на прикладах інших давніх світлин, де ми можемо бачити прапори, що не змінювали свою кольорову гаму принаймні останніх двісті років. Як-от прапор Швеції — синє тло й жовтий хрест на ньому.
До прикладу, ось фото шведських велосипедистів з літньої Олімпіади 1936 року.
Прапор на грудях спортсменів для нашого ока виглядає, як фінський — білий із синім хрестом. Хоча документально зафіксовано, що це саме шведська команда. І прапор на їхній уніформі — національний прапор Швеції. Жовтий хрест на синьому полі.
А на наступному фото — футбольна команда Швеції в 1950 році. Тут матеріали, які використовувались для створення світлини вже мають відповідний рівень сенсибілізації. І передають «кольори й відтінки» на монохромному зображенні вже адекватно.
Зрештою, як підсумок, скажу, що будь-яка достовірна інформація про багату українську історію для наших ворогів — справжня кістка в горлі. Вони не полишать спроб або спотворити її на власну догоду. Або маніпулювати окремими фактами за допомогою навіть «корисних ідіотів», які вірять у теорії змови, пласку землю чи таємний всеземний уряд. Завдання нашого суспільства зараз — зберегти надбання минулих поколінь українців та захистити їх від будь-яких спроб маніпуляцій.
Фото автора та з архіву Андрія Гречила
Відео автора
