Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
У ніч з 6 на 7 травня минулого року російські терористи завдали ракетного удару по Національному літературно-меморіальному музею Григорія Сковороди на Харківщині. Внаслідок пожежі, що охопила приміщення музею, вигоріло 280 кв. м, але зовнішні стіни будівлі та статуя поета, що стояла в одній з кімнат, вціліли. Як і прострілений у бронзове чоло та скроню пам’ятник Тарасові Шевченку в Бородянці під Києвом, статуя філософа в селі Сковородинівка на Харківщині стали символами війни рф з українською культурою і національною ідентичністю. Після того, як світлини статуї Григорія Сковороди на тлі згарища, що залишилося від музею, облетіли світ, вкотре стало очевидним, що на цій війні воюють не тільки солдати й армії, але й національні символи та наративи, до яких належить і Тарас Шевченко, і Григорій Сковорода, 300-річчя від дня народження якого Україна відзначала саме у 2022 році.
Війна рф проти української культури й історії промовисто показує, наскільки символи є важливими, як вони дратують окупантів, і наскільки все українське не сприймається ними. Оскільки імперська логіка будується на викривленні минулого, то безумовно Григорій Сковорода, разом з іншими діячами, які уособлюють українську національну ідентичність, сприймається ними як ворог. Як солдат на культурному, історичному фронті.
Про Григорія Сковороду спілкуємося з доктором філософських наук, професором, провідним науковим співробітником Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України Віталієм Шевченком та доктором педагогічних наук, професором, ректором Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», головою Подільського товариства імені Григорія Сковороди Михайлом Чайковським. Приводом до зустрічі стала книга поважних науковців «Феномен Григорія Сковороди і сковородиністика на позвах часу», яка щойно вийшла друком з нагоди 300-ліття славетного українського філософа.
— Чи актуальні думки Сковороди для нашого сьогодення, зокрема, військового часу?
(В.Ш.): — Сковороду можна назвати воїном духу. Це християнський мислитель, людина, яка вірою і правдою наслідувала Божим обітницям. Його знамените «Світ ловив мене та не спіймав» є найкращим підсумком його життя. Інша річ, що хотів того, чи не хотів, Сковорода залишив у скарбниці вітчизняної духовної культури ті надбання, спадщину, скарби, які неабияк можуть знадобитися будь-якій людині, чи є вона християнином, чи просто цікавиться духовною культурою. Бо окрім того, що Сковорода був християнським мислителем, він вправно послуговувався і античною спадщиною, і набутками індо-буддійської цивілізації. Тобто він допомагає зглибити погляд на все і вся в духовній культурі в найпосутніших вимірах цього слова. Сковорода — це ідеальний вираз українського національного духу, нашого субстанційного я. Він — частина нашого єства, горній вимір його. Але коли Сковороду допікали — пристань до визначеного стану — чи ти будеш окрасою церкви, чи ти на іншому служінні себе прославиш, то він відповідав: «якби я був хоч дрібку войовничої вдачі, то взяв би шаблю і пішов турка воювати». Але його покликання, його місія були іншими.
(М.Ч.): — Сковорода — це справжнісінький образ воїна. Так, як він обстоював свою філософію, свої бачення, так і ми повинні в житті себе вести. Якщо ми українці, якщо ми мислимо себе українцями, українським народом, що тут народилися предки наші, то ми мусимо це обороняти, щоб бути тими, ким ми є. А відповідно маємо розвивати країну і захищати її. Сковорода — воїн, усе його життя було захистом цінностей, які він декларував, пропагував і впроваджував. Якщо екстраполювати це на наше життя, то ми повинні не тільки декларувати національні почуття і гасла, а й практикувати їх. Захист — це найкраща практика, що ми й показали рік тому — ніхто не вірив, ніхто не думав, а люд проявив дух українського народу — підсвідомо, масово. І бойовий дух призвів до того, що всі песимістичні прогнози не справдилися, а українці переконали весь світ, що Перемога обов’язково буде за нами. І ми вже принципово виграли, тому що дух проявився. І в цьому прямі паралелі зі Сковородою, з його боротьбою за своє. Як він боровся, так і ми маємо боротися за своє культурне і національне.
— Сковорода із козацького роду. Козак у той час був еталоном воїна. Що мислитель писав про козаків, як він їх характеризував?
(М.Ч.): — Сковорода народився справді у традиційній козацькій родині, виріс в Україні, вивчився, їздив по всьому світу, вертався постійно в Україну, що говорить про його високий патріотизм. І помирати повернувся також до України, хоч мав можливість залишитися під Орлом, у свого друга.
Але Сковорода — людина Божа, посланник космосу в Україну. І він виконував набагато серйознішу місію — був матрицею українського духу. Він мало писав про своїх батьків, майже не згадував свого брата…
(В.Ш.): — Сковорода був залюблений в український етнос, мав козацьку етногенну вдачу. І постійно шукав нагоди, щоб висловитися шанобливо щодо українців. І це навіть підкреслювали його недруги, яких він мав за життя чимало. Один із перших дослідників життя і творчості Сковороди Александру Гиждеу, послуговуючись тими матеріалами, що до нас не дійшли, наводить тепер уже знаменитий вислів філософа: «Якщо ти француз, то французюй, якщо ти німець, то німечствуй…». І цей ряд він видовжив. Якщо б ми сьогодні поставили перед собою завдання знайти «формулу Сковороди», то ці слова могли б бути печаттю його духу та матрицею мислення як на сьогоднішні наші реалії.
(М.Ч.): — Тобто — будь справжнім. Якщо ти українець — будь українцем. Сковорода — це образ, символ свободи, він нікому не покорився, окрім Бога, і все життя проніс свою свободу. А інший образ свободи — це козацтво. Між ними не пряма, проте дуже потужна паралель, корінна єдність: у суті своїй, у духові. З одного боку Сковорода козацького роду, з іншого — божественного. І все це разом у ньому об’єдналося в духовну свободу.
— Найвідоміший філософський концепт Сковороди «Нерівна всім рівність». Розкажіть про нього детальніше.
(М.Ч.): — З одного боку це демонстрація вищої божественної справедливості. Бог, як фонтан, справедливо і щедро розливає благодать для людей. А навколо стоять, як каже Сковорода, рурочки-люди, вони різні. І ємності різні, і вхідні отвори різні. Хто здатен впустити в себе Бога — той має більше, хто не здатен, чи не хоче — той має менше. Але рівність полягає в тому, що всім дається максимум. А проблема людини — чи сприйме вона цю вищу благодать, істину, правду божественну, чи наповниться максимально.
Ось приклад: велика російська держава — ємка, ресурсна, яка підрахувала, що максимум за місяць зможе нас завоювати. Але вона закрилася від благодаті Божої. Вони думали, що танків, літаків, людей, агресії їм буде достатньо. Проте вони категорично, принципово помилилися. Бо Україна, може трохи складна, невпорядкована, але відкрита, вільна, щира країна, наповнена Божою благодаттю. І ми бачимо результат: черги в військкомати, добровольчі формування, люди, які танки спирають руками, які виходять без зброї проти окупантів, не відчуваючи страху. Це прояви духу. Бо ми правдиві в серці своєму, в духові, бо ми українці і не маємо іншого шляху. У цьому паралелі зі Сковородою: масовий вияв його заклику до духу.
А уявіть, якби всі читали Сковороду і намагалися жити по його «сродності»! Порядку було би більше, адже на основних державних постах завжди були б люди, які відповідають рівнем свідомості займаній посаді. Й це ключові речі: ти здатний управляти військом — маєш успіх і кожна дитина у школі скаже, що ти на своєму місці. І якби на кожній посаді так склалося — від Президента до найменшого чиновника — ми були б прогресивною країною, ніхто б ніколи на нас не думав нападати. Це «сродність» Сковороди.
(В.Ш.): — Це чудовий, феноменальний меседж філософа — «Сила духу незборима». Ми чинимо опір значно дужчому за визначенням агресору, ворогу. Але ми нездоланні, незламні, поки ми в дусі стоїмо. І поки ми огорнуті Божою любов’ю справедливості й добром. А ми сьогодні ніби в них купаємося. Перемога, здобута любов’ю, або базована на засадах справедливості і добра — ніколи не девальвується. Вона назавжди, на віки, співвічна.
— 9 березня — день народження Тараса Шевченка, ще одного нашого Генія і Пророка. Що спільне і що відмінне в Шевченка і Сковороди?
(В.Ш.): — Звичайно те, що Шевченко читав, «списував», як він писав у своїй поезії, Сковороду ще змалечку, є прекрасним свідченням того, що феномен Сковороди, легенда про Сковороду пішла в народ і не оминула навіть маленького Тарасика, який у такий спосіб доторкнувся до нього. Інша річ, що сприйняття феномену Сковороди, зокрема й Шевченком, було неоднозначним. Одному з героїв твору Шевченка приписують непоштиві висловлювання про Сковороду та його життєву позицію…
(М.Ч.): — Шевченко, найімовірніше, чув перекази про Сковороду. Він не читав творів філософа, може якісь окремі. А перекази — це перекази. Люди не дуже розуміли спосіб життя Сковороди, він видавався простим людям диваком. І ця дивність обростала всілякими нісенітницями й ходила як легенди серед людей. Тому таке могло бути ставлення.
Але з іншого боку — знайдіть в Україні бодай одну відому людину будь-якого періоду, яка б не торкалася творчості Сковороди. Поет, письменник, політик, громадський діяч, кожна поважна творча людина — всі намагалися осмислити феномен Сковороди. І, пропускаючи його через власне серце, вони писали різні речі — це природньо. Але що ж то за такий феномен, що кожна людина до сьогодні намагається його осмислити? Вже сам цей факт говорить про глибину й висоту явища Григорія Сковороди в українській духовній культурі насамперед.
(В.Ш.): — Микола Костомаров, коли хтось висловлювався непоштиво про Сковороду, ставав у його обороні та відзначав, що у світлиці чи не кожного українця висять портрети Шевченка та Сковороди, разом з Божими образами. Це є найбільший вияв поваги. Адже це була Божа людина!
Я хотів би побажати кожному після блаженного відходу в інше краще життя, щоб про нього хоча б пам’ять береглася і говорили з пошанівкою. А тут ми маємо феномен подиву гідний. Слава його ширяє горами і долами, і давно переступила межі України. Пам’ятники йому стоять у різних країнах, Сковорода перекладається багатьма мовами та шанується як один із духовних світочів людства.
(М.Ч.): — Після відходу Сковороди інтерес до нього не зменшується, а розширяється. За 300 років від дня народження і 200 літ сковородіани написані тисячі різних досліджень, точну кількість яких уже неможливо порахувати. Сім років тому, наприклад, була захищена докторська дисертація про Сковороду в Японії.
— Що таке щастя у Сковороди і в сучасного українця?
(В.Ш.): — Іван Дзюба назвав Сковороду нашим першорозумом. І він об’єктивно є однією з найвизначніших постатей нашої національної культури. І з цього вочевидь треба виходити. А якщо ми ще колись побажаємо у Сковороди випозичити щастя, то це нам легко вдасться, бо він є одним із теоретиків теорії щастя.
Для того, щоб говорити про щастя в сковородинівському розумінні, треба відповісти на два запитання: хто я? І звідкіля та навіщо? Оскільки людина — творіння Боже, то в неї й покликання Боже. І вона має на всі сили старатися догоджати Господеві, служити Йому, а отже, працювати на самовдосконалення. І Сковорода прикладом власного життя явив оце служіння, зрозумівши, чим він мав займатися — осягнення містини буття.
(М.Ч.): — Сковорода стверджує, що кожна людина не просто може, а зобов’язана бути щасливою. Вона народжується для щастя. Кожна людина має схильність до певного виду діяльності і певну індивідуальну місію. Немає важливішої задачі в житті кожної людини, як зрозуміти себе: до чого я маю найбільші схильності, що я маю зробити в моєму конкретному житті. Людина може стати щасливою й успішною лише тоді, коли вона займається «сродною» працею, коли розуміє себе. Кожна людина повинна реалізуватися — розкритися, як квітка, і дати плоди. Люди запрограмовані на різні види діяльності, щоб цілому суспільству була користь. Якби люди, бодай у основі своїй тягнулися до цієї «сродності», ми би мали колосальний прогрес у всіх сферах. Людина, яка живе по «сродності», почувається, немов риба у воді, як птах у небі. І це є щастям! Коли людина реалізується — вона завершує життя спокійно, бо вона виконала місію, реалізувала в собі свою природу, принесла користь родині, суспільству, державі і людству вцілому.
— Якою ви бачите Перемогу України, і якою вона бачиться через призму ідей Сковороди?
(М.Ч.): — Космос нам не пробачить, якщо ми не закріпимо досягнення Збройних Сил України. Бо відстояти країну, відкинути агресора з нашої території та закріпити наші кордони — це зовнішні речі. А далі стоїть важливіша війна — треба забезпечити і утвердити національну державу, дати можливість максимально проявити дух українського народу. Оскільки український народ повстав і проявився в такий грізний час, значить він доцільний у контексті всіх народів і запрограмований для чогось більшого. Сьогодні весь український народ «розквітнув», він виходить на планетарний рівень і має дати максимум того, що в ньому закладено, тобто максимально реалізуватися. У цій війні якраз і проявилося Боже провидіння.Мені здається, що 99% людей переконані в невідворотності нашої Перемоги. Але ці завоювання потрібно закріпити. Якщо український народ не потерпить більше неподобств у власній державі — то жодна інша держава світу ніколи нас не завоює і навіть прагнути не буде це зробити. Україна буде вагомим гравцем серед інших країн світу.
(В.Ш.): — Коли Україна нині плекає надії на Перемогу над дуже сильним і підступним ворогом, над тим, хто віками збиткувався, обмежував, чинив утиски та непоштиво ставився і дотепер ставиться, заявляючи, що «нікакой Украіни нєт», — це дуже важливо. Бо одна справа те, що мужньо, хоробро і героїчно обстоюють воїни ЗСУ, а друга — це фронт культурно-мистецький, де Україна має явити своє духовне «Я». Дотепер у світі ніби не було запиту на Україну і українське. Вона, як покритка, стукала у двері, просилася, декларувала, заявляла.., аж поки не грянуло. І сьогодні Україна дивує цілий світ. Це знову про розум і віру. Розумом усі розуміли, що Україна не може протидіяти своєму північно-східному сусіду. Це була об’єктивна даність, що легко прораховувалася. Але ж ні! Бо є промисел Божий, сила волі, здатність людини протидіяти, бути нескореною. А це вже «духовні дріжджі»! І тут Сковорода — ну просто «в десятку»!
Ми маємо дуже багато «хвороб духа»: з нашого історичного минулого, невдач, стереотипів пострадянського мислення. Цих залежностей просто з бажання не спекаєшся. Потрібна серйозна робота і роботи тут непочатий край. Адже світ наш — це відусюдна боротьба, все живе у світі бореться за існування. А є ще боротьба за якість людського життя — за душі, уми і серця людей. І цю боротьбу сьогодні Україна покликана виграти. І саме від цієї Перемоги стелиться в майбутнє наш шлях добробуту і процвітання.
