Ця траса має стратегічне значення, оскільки є важливою логістичною артерією для українських військ у цьому регіоні. Крім того, ворог активізувався…
Заступник Міністра оборони України Ганна Маляр під час лекції для курсантів Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка розповіла про трансформацію сучасного інфопростіру, ілюзії блогосфери, прорив інформаційної блокади в росії та інші особливості сучасної інформаційної боротьби.
«Держава вже не є монополістом в інформаційному полі країни»
Інформація стала супроводжувати війну по суті відразу, як були створені засоби масової інформації. І контролюючи ці ЗМІ влада мала змогу бути монополістом в інформаційному полі своєї країни. Сьогодні ситуація змінилася. Якщо ще 10–15 років тому будь-яка держава могла встановити контроль над інформаційними потоками на своїй території, то сьогодні це неможливо технічно. Жодна прогресивна країна світу не може перекрити доступ людей до альтернативних джерел інформації. Навіть росія, попри всі намагання, не може повністю обмежити доступ громадян до мережі «Інтернет» чи контролювати відвідування тих чи інших сайтів. Нагадаю, що йдеться про тоталітарну державу з усіма її ознаками, зокрема в інформаційному просторі.
Потрібно розуміти, що демократична держава в інформаційному протиборстві так би мовити «слабка», адже не може контролювати інформацію, яка розповсюджується на її території
Ми — демократична держава, тому для нас неприйнятний контроль інформаційних потоків. Отже, потрібно розуміти, що демократична держава в інформаційному протиборстві так би мовити «слабка», адже не може контролювати інформацію, яка розповсюджується на її території. До того ж сьогодні новини створює будь-яка людина, у якої є смартфон. Це реалії сьогодення. Наприклад, людина знімає проліт ракети, викладає на своїй сторінці в соцмережі, і вже за кілька хвилин це відео підхоплюють ЗМІ. Все! Ми маємо новину, яка розповсюджується, наче лавина, в інформаційному просторі. Інше питання, що ця новина може нашкодити. Але вона вже існує і контролювати її неможливо.
«В інформаційній війні беруть участь не тільки вповноважені особи, а й звичайні громадяни»
Якщо ще років 15 тому ключову роль у війні відігравали бойові дії, а інформаційна кампанія лише супроводжувала їх, то наразі картина кардинально змінилася. Сьогодні інформаційна війна — це стрижнева конструкція будь-якої війни. Адже дуже важливим є вплив на суспільство, яке бере участь у військових діях. Окрім цього, дуже важливо переконати світову спільноту у правоті своїх дій задля подальшої підтримки. В цій інформаційній війні беруть участь не тільки відповідні вповноважені особи, а й звичайні громадяни, які «воюють» на свій власний розсуд, часто-густо навіть не здогадуючись про те, що можуть як допомогти, так і зашкодити своїй державі.
Про особливості сучасного інформаційного простору
Що потрібно розуміти про сучасний інфопростір? Що сьогодні немає ЗМІ або іншого джерела інформації, яке б однозначно і переконливо донесло інформацію до всіх. У нас сьогодні в державі є одне таке джерело — Президент України. Всі інші не мають такої довіри і поширення.
До того ж потрібно не забувати про розшарованість нашої аудиторії. Йдеться не тільки про вікові відмінності, а й про культурні і навіть ментальні. Для кожної групи відповідно потрібні свої форми подачі інформації. Хтось поважає виважені великі тексти, а для когось вистачає декількох слів зі «смайликами».
Таке розшарування особливо чітко відстежується в соціальних мережах. Наприклад, Facebook — для тих, хто поважає великі тексти, Telegram — для тих, хто читає кілька речень, Instagram — для любителів картинок, а в Тik-Тоk текст взагалі є неприйнятним. Я зараз говорю про шляхи донесення інформації до різних верств населення через різні платформи. Тобто для того, щоб донести до різних аудиторій одну й ту саму інформацію, потрібно подати її кількома різними формами. Це досить складно, але це також особливість сучасного інформаційного простору.
«Багато хто вважає, що чим більше у них репостів, «лайків» та переглядів, тим більше вони впливають на інформаційний простір»
Проблема, з якою сьогодні стикається більшість журналістів, блогерів чи інфлюенсерів суспільної думки — це залежність від популярності. Тобто багато хто з них вважає, що чим більше у них репостів, «лайків» та переглядів, тим більше вони впливають на інформаційний простір.
Ми, як державна інституція, завжди будемо програвати представникам блогосфери і комерційним ЗМІ у швидкості. Адже наша інформація потребує виваженості і коректності. Іншого порядку бути не може. І права на помилку у нас немає
Ще одна ілюзія, коли людина думає, що чим більше її впізнають на вулиці, тим більше вона впливає на суспільну думку. Це не так!
З огляду на це ми, як державна інституція, завжди будемо програвати представникам блогосфери і комерційним ЗМІ у швидкості. Адже наша інформація потребує виваженості і коректності. Іншого порядку бути не може. І права на помилку у нас немає.
«Для багатьох наших блогерів і комерційних ЗМІ війна не стала приводом перестати заробляти гроші на інформації»
Особливо розчарувало в нашому інфополі після 24 лютого 2022 року, що для багатьох наших блогерів і комерційних ЗМІ війна не стала приводом перестати заробляти на інформації. Нам не вдалося їх переконати, що заради нашої загальної Перемоги часто необхідно промовчати чи подати офіційну інформацію. Це боротьба за «кліки», «лайки», репости, і в кінцевому підсумку — гроші. На жаль, такі реалії, з якими доводиться миритися.
«Відбулася трансформація телебачення в соціальні мережі»
Багато хто помилково вважає, що ера телебачення вже в минулому, адже його витиснули соцмережі. Це не так! Уся продукція провідних телеканалів все одно сумарно набере більше переглядів, ніж найбільш розкручений «блогер-мільйонник». До того ж люди, попри шалений ритм сучасного життя, все одно прагнуть системності. Якщо людина звикла щодня в один і той самий час дивитися певну програму зі знайомим ведучим, то телебачення, як ніхто інший, надає цю можливість.
«Наші споживачі інформації — Україна та росія»
Зараз ми працюємо на три інформаційні фронти: внутрішній, російський та міжнародний. Конкретно Міноборони працює на дві аудиторії — українську та російську, адже на міжнародному рівні більше задіяне міністерство закордонних справ. Хоча наше відомство також виробляє англомовний контент заради формування нашої позиції на Заході. Проте основні наші споживачі інформації — Україна та росія. Звісно, технології, якими ми користуємося для впливу на росію, до перемоги ми розкривати не будемо.
Єдине, чого бояться росіяни, — це власної загибелі чи каліцтва на цій війні. Трохи менше у них викликає острах загибель чи каліцтво їхніх родичів. Тому ми вирішили впливати саме на ці страхи росіян
«Нам вдалося прорвати інформаційну блокаду і донести до росіян, що їхні сини перебувають не на навчаннях, а активно гинуть в Україні»
Практично відразу після повномасштабного вторгнення ми в співпраці з Мінцифрою почали створювати інформаційні продукти, які реалізувалися на території рф.
По-перше, нам вдалося прорвати інформаційну блокаду і донести до росіян, що їхні сини перебувають не навчаннях, а активно гинуть в Україні. Ми створили разом з МВС «гарячу лінію» і зв’язалися з російськими організаціями солдатських матерів. Розповсюдили номери телефонів, за якими російські матері могли б звернутися і дізнатися про долю сина, який давно не виходить на зв’язок. У перші дні ми отримували тисячі телефонних дзвінків від російських матерів, які ставали після таких розмов живими носіями інформація про те, що російські солдати масово гинуть в Україні.
По-друге, ми поширили у російському інформаційному просторі фото- відеоролики про те як їхні солдати перетворюються на трупи. Там почався вал нецензурних коментів від відвідувачів, що скрізь куди не зайдеш, побачиш тіла російських солдатів, в тому числі військовослужбовців строкової служби.
Ми провели дослідження, чого найбільше сьогодні бояться росіяни. Як з’ясувалося, вони не бояться економічної кризи, їм не лячно повернутися в голодні дев’яності. Тобто те, що лякає людей з нормального суспільства, їх не страшить. Вони здебільшого підтримують війну і політику кремля. Єдине, чого вони бояться, — це власної загибелі чи каліцтва на цій війні. Трохи менше у них викликає острах загибель чи каліцтво їхніх родичів.
