Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Перший бій великої війни 24 лютого минулого року для командира танкового екіпажу Єгора із позивним «Ліший» був найважчим. Того дня о 4-й ранку група швидкого реагування однієї із танкових бригад вирушила до українсько-російського кордону на Чернігівщині зустрічати ворога.
– Наша машина дуже швидко вийшла з ладу, і екіпажу довелось воювати по-піхотному. Опинились в оточенні противника, приблизно 40 кілометрів відходили з боями лісами-полями. Повернулись до міста близько 12-ї ночі. Чи важко тоді було? Так, але битись із ворогом – наша звична робота. Єдине, дуже прикро, коли техніка виходить з ладу. А це трапляється, адже машини в нас вдвічі-втричі старші за екіпажі, – розповідає Єгор. – Найсумніше ж те, що мій танк жодного разу за 9 місяців, які ми працювали перед цим у районі проведення ООС, не підвів. А от 24-го не захотів нікуди їхати… У підсумку противник його спалив…
Багато в які ситуації потрапляли танкісти під час оборони Чернігова. «Ліший» розказує про те, як коригували роботу танків по противнику із закритих вогневих позиції та проводили дорозвідку.
– Коли в місті не мали можливості виходити на пряме наведення, вилазили на 9 поверх недобудови і наводили танки, які працювали із закритих вогневих позицій.
Оборона Чернігова для Єгора – це не перший досвід участі в активних бойових діях. У 2013-му хлопець відслужив строкову, а наступного року уклав свій перший контракт. Служив у різних підрозділах – починав із тилових, згодом перевівся до однієї із окремих механізованих бригад. Звільнився, а у 2019-му повернувся до війська – розпочав службу в танковій бригаді. Пройшов АТО/ООС.
Після боїв на Чернігівщині підрозділ «Лішого» тримає оборону на Запорізькому напрямку. Танкіст говорить, що на цій ділянці – стабільна лінія фронту. Окупанти періодично намагаються знайти слабкі місця в обороні, проте українські захисники щоразу дають їм по зубах.
– Тактика росіян залишається незмінною вже певний час: спочатку працює артилерія, потім нас закидують, образно кажучи, «м’ясом». Періодично ворог намагається штурмувати позиції за допомогою бронетехніки і піхоти. Але кожного разу ми відбиваємо їхні атаки, ситуація стабілізуєтсья на тому самому рівні, на якому й була. У такий спосіб окупанти воюють скрізь – і на Донеччині, і на Луганщині, і на Запоріжжі. Просто десь це відбувається дуже масово, як під Бахмутом і Соледаром, десь – спокійніше. Нині в нас більш відкритий простір, тому ворогу важче підібратись великими силами, адже його раніше виявляють і швидше знищують.
«Ліший» зазначає, що тепер часто доводиться «працювати» по снайперських і диверсійно-розвідувальних групах противника.
– Наприклад, надходить наказ знищити снайперську групу ворога, яка засіла в такій-то будівлі. Ми вийшли, відпрацювали – будівля склалася. Наказ виконано.
Сьогодні Єгор мріє про те, що зможе працювати на іноземних «Леопардах» чи «Абрамсах». Запевняє, що за потреби швидко разом зі своїм екіпажем опанує закордонну техніку.
– Звісно, ми будемо результативно бити ворога на будь-якій техніці. Наявні машини хороші, просто старі. А хочеться вже пошвидше погнати окупантів з нашої України і завершити нарешті протистояння з російською федерацією, яке почалося у2014 році, але коріннями сягає століть. І нині для цього маємо виняткову можливість. Усі хлопці налаштовані лише на Перемогу. Щодня я розумію, якщо сьогодні ми хоча б пару разів не виїхали і не вгатили по противнику, то цей день минув марно. А ще дуже хочеться додому, і чим швидше ми переможемо, тим швидше повернемось до своїх рідних.
читайте також:
Наостанок цікавимось у Єгора, звідки такий незвичний для танкіста позивний. Хлопець жартує: «Ще у 2015 році якось залетів у палатку на полігоні після відпустки. Почав, ну дуже емоційно, шукати свої речі… От відтоді побратими не інакше як «Ліший» не називають…»
Фото Владислава Дем’яненка
