Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
105 років тому, 25 лютого 1918 року, під час перебування у Коростені, Мала Рада Української Центральної Ради затвердила Тризуб як офіційний герб Української Народної Республіки. Відтоді не надто відомий широкому загалу знак стрімко набув значення не лише державного, але й загальнонаціонального символу, заступивши й відтіснивши на другий план інші можливі знаки.
У справі державного герба України Мала Рада ухвалила: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської держави часів Володимира Святого» (з Протоколу засідання Малої Ради, 12 (25) лютого 1918 р., м. Коростень)
Головував на засіданні, на якому ухвалили доленосне рішення, Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Саме він першим порушив у пресі питання про те, яким має бути герб України. Ще у вересні 1917 року, коли в Україні тривали політичні процеси, що призведуть зрештою до проголошення Української Народної Республіки, видатний історик і неперевершений знавець української минувшини звернув увагу на геральдичний знак «вроді трезубця», який часто траплявся на монетах та інших артефактах Київської держави доби Середньовіччя, зокрема на цеглинах зі знаменитої Десятинної церкви:
На монетах й інших предметах старої Київської держави бачимо гарно стилізований геральдичний знак неясного значіння, щось вроді трезубця… Толкували, що се верх скіптра, може воно бути й стилізованою квіткою, а здавно також була висловлена гадка, що в знаку з сею фігурою стоїть пізнійший київський герб, як його бічимо на печатках київського магістрату XVII — XVIII вв. — лук або арбалет, самостріл…
Порушене питання сам Михайло Грушевський називав «дрібним, але не маловажним» на тлі великих подій доби. Історик і політик вважав, що українці матимуть ще вдосталь часу, щоб визначитись із тим, яким саме має бути герб України, і не претендував на остаточне рішення, пропонуючи на вибір кілька варіантів для подальшого обговорення. Однак саме коротенька замітка історика в газеті «Народня воля», в якій, здається, вперше публічно згадано про тризуб (у М. Грушевського «трезубець») як можливий герб української держави, стала тим принагідно кинутим камінчиком, який зрушив зрештою справжній тектонічний зсув.
До обговорення українського державного герба Михайло Грушевський повернувся через два місяці, наприкінці листопада 1917 року, після проголошення Третім Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки. Внаслідок стрімких політичних змін питання про герб набуло нагального практичного значення і потребувало якнайскорішого вирішення. У новій, вже більш розлогій статті, Голова Центральної Ради зазначав:
Здавалось, що про се досить буде часу порозумітись до Українських Установчих Зборів. А от маємо вже Українську Народню Республіку, і питання про її герб також вимагає свого негайного порішення.
Цікаво, що в цій новій статті історик запропонував інший варіант геральдичного знаку, помістивши в його центр «золотий плуг на синім тлі, з тим, щоб сей знак нової України зайняв центральне місце в державнім гербі України». Як можливий елемент герба згадав Михайло Грушевський і «знак старої Київської держави Володимира Великого», однак цього разу вже ні назвав його «трезубцем», ані відвів йому чільне місце у композиції.
Утім, створена Центральною Радою комісія, до складу якої увійшли геральдисти, історики, юристи і художники, розглянувши кілька проєктів, зрештою повернулась до найпершої пропозиції Михайла Грушевського й обрала за герб новопроголошеної Української Народної Республіки тризуб. За умов агресії з боку більшовицької росії було важко дотриматись усіх необхідних процедур, оголосити конкурс ескізів герба й провести їхнє обговорення. Однак після проголошення Четвертим Універсалом самостійності Української Народної Республіки затвердити державну символіку слід було невідкладно. З огляду на складну, ситуацію вирішили спочатку обмежитись описом геральдичного знаку, а вже потім створити на його основі сам герб.
Слухали: справу про встановлення герба для Української Народної Республіки. Ухвалено: внести в Раду закон про установлення для Української держави прийнятого морським флотом герба Володимира Великого (без Хреста). (з Протоколу засідання Ради народних міністрів, 12 (25) лютого 1918 р., м. Коростень).
Відтак спочатку на засіданні Ради народних міністрів, а потім Малої Ради було ухвалено відповідні рішення про встановлення як герб Української Народної Республіки знаку Київської держави часів правління Володимира Великого. Створити зображення герба Михайло Грушевський доручив відомому архітектору і графіку Василеві Кричевському. Талановитий митець швидко впорався із завданням, й уже 22 березня Мала Рада схвалила великий та малий державні герби Української Народної Республіки, а також велику й малу державні печатки УНР.
Василь Кричевський не був фахівцем з геральдики, тому невдовзі створені ним ескізи піддали справедливій критиці історик Вадим Модзалевський і художник-графік Георгій Нарбут. Однак, попри це, сама створена Кричевським форма тризуба закріпилась і набула колосального поширення. Сучасний малий Державний Герб України дуже близький до зразка, створеного у березні 1918 року.
Відомий український культуролог і видавець Олександр Савчук зазначає:
— 25 лютого 1918 року було затверджено малий і великий герби держави з указівкою, що за основу береться тризуб князя Володимира Великого, а вже 22 березня 1918 року митець створив малий і великий герби УНР. Кольоровий оригінал малого герба зберігся — його відносно нещодавно віднайшли в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Треба сказати, що наш сучасний малий Державний Герб України на 95 % збігається саме з гербом авторства Василя Кричевського.
Художня форма оптимально поєдналася в тризубі зі смисловим наповненням. Герб якнайкраще унаочнює символічну тяглість сучасної України від давньої Київської держави Володимира Великого, утверджуючи таким чином історичну задавненість української державницької традиції.
