Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
У перші дні широкомасштабного вторгнення на Київщині за зброю взялися ювеліри, юристи, охоронці, айтівці, політики, актори, співаки, аграрії, приватні підприємці. За рік третина з них здобула бойовий досвід. Кожен провів на навчальних полігонах місяці. Усе для того, щоб здобути перемогу над рашистами.
Про підсумки року широкомасштабної війни з росією, мотивацію армійців, волонтерську підтримку розповідаємо в інтерв’ю із заступником командира бригади Сил територіальної оборони Київщини підполковником Андрієм Клоповим.
— Люди, які вступали до лав ТрО. Це переважно були цивільні? Яких спеціальностей?
— Цивільні були всі. Це був такий зріз українського суспільства. Люди з мирного життя перейшли на військове. Одягнули форму і встали до оборони країни, своїх громадянських обов’язків із захисту держави. Люди були буквально усіх спеціальностей, починаючи від охоронців у супермаркетах і закінчуючи депутатами різних місцевих рад, міських рад. Бухгалтери, юристи… Повний зріз суспільства. Чисельність бригади Сил ТрО Київщини з 24 лютого 2022 року збільшилася вдесятеро.
— Чи змінилась мотивація воїнів за цей рік?
— Мотивація перемагати та досягти найшвидшої перемоги не змінилася. Завдяки нашим західним партнерам, які надають нам зброю, для того, щоб ми цю перемогу отримали найскоріше, ми постійно покращуємося. Відповідно рівень підготовки бійців підвищився. Нині третина нашого особового складу бригади вже пройшла через бойові дії на сході країни, здобули бойовий досвід, який передають у підрозділи. Бригада готова в будь-який момент у будь-якому місці до виконання своїх обов’язків.
— На Ваш погляд, які найбільші досягнення бригади за цей рік?
— Те, що ми відстояли Київщину. Те, що наші підрозділи зупинили ворога біля Бахмута і тримаються там дотепер. Я думаю, найбільшим досягненням буде перемога.
— Як організований процес навчання воїнів у бригаді?
— Ми багато сил витрачаємо саме на навчання особового складу. Від цього практично залежить усе. Скільки і як боєць провоює, який вклад він внесе в перемогу. А це залежить від навчальних центрів, які організовані в батальйонах. Чим більше ми підготуємо бійців, інструкторів, тим скоріше ми переможемо. Нині триває сучасна війна, технологічна. Треба бути попереду, багато навчатися. На жаль, наші вороги теж вчаться, але ми для того, щоб перемогти, повинні вчитися у два рази швидше.
— Як за цей рік змінилася комунікація батальйону з волонтерами? Чи зменшилась волонтерська підтримка нині?
— Волонтерський рух в Україні дуже потужний ще з 2014 року. Ми дуже вдячні за це. Я не можу сказати точно, зі скількома волонтерами ми співпрацюємо. Бо ми бачимо представників різних організацій, а за ними може бути сотня, тисяча людей. І таких волонтерських організацій допомагає нам багато. Кожна людина хоче дати свій внесок, і ми з задоволенням приймаємо це. Ми розуміємо, що народ стоїть у нас за спиною, і ми не можемо його підвести. Волонтерська підтримка не зменшилась, просто вона стала іншою. Якщо раніше нам передавали все, від голок до автомобілів, то нині нам передають те, що потрібно нагально. Це засоби зв’язку, автомобілі, запчастини. Ми розуміємо, що люди теж мають звідкись брати сили та гроші, щоб допомогти нам. Віддавати останнє нам не треба. Нас потужно забезпечує держава. Їжею, формою, зброєю.
— Жінки у вашій бригаді є?
— До широкомасштабного вторгнення їх було в нас зовсім небагато. Нині більше. Є дівчата, які служать на офіцерських посадах, багато хто служить бойовими медикинями, є і жінки — стрільці.
— На Ваш погляд, на чому втрималась оборона країни в перші дні широкомасштабного вторгнення?
—Ми не можемо сказати, що в нас зовсім не було нічого. Була зброя, яка є. Автомати, кулемети, гранатомети. Але от що важливо, це моральний дух. Думаю, ми втримались на традиції наших пращурів, які завжди бажали, щоб Україна була вільна і незалежна.
Фото — Віктор Дехтяр
