Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Про службу в ЗСУ до початку великої війни мій співрозмовник знав не лише з телебачення та інтернету, а й з розповідей свого старшого брата, який служить в українському війську ще з 2012 року.
Родом хлопець з Рівненщини, де живуть його батьки та кохана, з якою він одружився торік.
Для нього друга половинка — це найдорожче, що він має у своєму житті. Це його гордість, яка завжди його підтримує та поважає його життєвий вибір.
До речі, батько хлопця теж торік пішов до війська. Служив в одній із механізованих бригад, але після важкого поранення продовжує військову службу в тилу.
Мати хлопця певний час працювала за кордоном, але повернулася в Україну і відкрила невеличкий бізнес у рідному селі.
— Коли мені було 14 років, брат часто розповідав про військову службу, і ці розповіді частково вплинули на мій світогляд. У 2019-му, коли мені було 19 років, я, навчаючись в коледжі, вирішив піти до війська, обов’язково в «десант». Та саме у львівський «десант». З дитинства я займався спортом, тож пройти відбір туди для мене було зовсім не складно, — розповідає військовослужбовець.
До речі, позивний мого співрозмовника взятий не з персонажу «совкового» мультфільму про «Кузю», а дотичний до його прізвища. Як він розповідає, це ще з дитинства його так називали шкільні друзі.
Дитинство «Кузі» минало, як у всіх звичайних дітей. Але, окрім навчання в школі, в обов’язки хлопчини входив догляд по господарству, адже в селі роботи завжди було багато.
— У нас було велике господарство, я доглядав за худобою, якої в нас було багато. Батько часто їздив на роботу в Житомир та Київ. А коли я став старшим, теж почав з ним їздити на будівництво, де швидко багато чому навчався. Старався бути найкращим, щоби мною гордилися батьки. Навіть працюючи на будівництві, я керував старшими від мене працівниками, — розповідає воїн.
На початку широкомасштабної війни хлопець проходив військову службу кулеметником у роті вогневої підтримки у львівській бригаді ДШВ. Мав досвід участі в операції Об’єднаних сил, але склалися певні обставини, за яких під час його перебування у відрядженні він зазнав травми спини, тож певний час проходив лікування.
— Перед початком широкомасштабного вторгнення російських окупантів я був у Львові, готувався до проходження військово-лікарської комісії. 24 лютого нас підняли за тривогою, і я відразу звернувся до свого безпосереднього командира з проханням, аби мене відправили до мого підрозділу, який на той момент перебував на півдні України, — згадує військовослужбовець.
Рік, який минув, був складним для всіх. Вся держава переживала важкі часи, але український народ давав, дає і буде давати гідну відсіч російським загарбникам.
— Наш підрозділ неодноразово знищував окупантів чималими групами, але, на жаль, і ми втрачали побратимів, серед нас були і поранені. Це люди, з якими я здебільшого познайомився під час військової служби. Вони на все життя залишаться для мене найкращими. Всі дні, проведені на фронті, в окопах, всі виходи в тил ворога, штурми та зачистки надовго закарбуються в моїй пам’яті, — розповідає «Кузя». Були моменти, коли хлопцеві здавалося, що декілька секунд — і життя може обірватися.
— Під час перебування поблизу міста Соледар у нас був окоп для групи з чотирьох осіб. Нас тоді постійно обстрілювали з реактивної артилерії, авіації. «Працювали» танк та міномет по нашій позиції. Тоді танковий снаряд влучив в перекриття і розірвався за півтора метра від нас, але нам пощастило, що снаряд був кумулятивної дії, і шматки заліза розлетілися в різні боки, хоча один з моїх побратимів «Ґімлі» все ж дістав контузію, — розповідає воїн.
Також одним з найскладніших боїв у житті хлопця була «лобова» зустріч із танком противника біля населеного пункту Білогорівка. Тоді танк виїхав на 150 метрів від нього і розпочав стрільбу в його бік.
— Зі мною були ще два побратими, на позивні «Банан» та «Купідон». На жаль, ми перед тим вже використали всі протитанкові засоби, і нам довелося відійти. Тоді «Купідон» зазнав важких осколкових поранень. Але вже наступного дня за допомогою ПТРК «Корсар» та «Стугна» наші хлопці разом з нашою артилерією знищили вщент 70 одиниць техніки росіян, — згадує «Кузя».
Також розрахунок ПТРК «Джавелін», в якому був «Кузя» та його побратими «Галич» і «Псих», біля селища Макіївка, разом із розрахунком затрофеїного «Корнета» підбили два російські танки та декілька бліндажів, а також знищили понад десять окупантів.
— В одному з боїв поблизу автомобільної дороги Кремінна — Макіївка ми підбили КАМАЗ із піхотою, тоді мій побратим «Ґімлі» дістав чергове осколкове поранення в ногу, але ми знищили багато живої сили противника. Неподалік цієї дороги протягом трьох тижнів окупанти щоденно обстрілювали «посадку», в якій ми перебували, — згадує він.
Серед них було чимало техніки, яку захоплювали разом з окупантами.
— Наприклад, у «посадці» на Харківщині при нашому штурмі окупанти, тікаючи, залишили цілісіньку гаубицю «МСТА-С». У селах Першотравневе, Чернещина, Пролетарське ми затрофеїли БМП-1, БМП-2, БТР-82 у справному стані. Вони просто їх кидали і втікали.
Ми з побратимами вигадали змагання, хто більше збере російських знаків розрізнення та особистих документів, — сміючись розповідає «Кузя».
Хлопець вважає, що російські окупанти не мають ні честі, ні гідності. Аби такої війни не сталося в майбутньому, їх потрібно знищувати та проганяти з української землі.
— Жодного милосердя, жодного жалю, вони прийшли на нашу землю, вони вбивають наших громадян, у всьому цьому лише їхня вина, — розмірковує воїн.
Маючи вільну хвилину, «Кузя» завжди телефонує до батьків та коханої дружини Надії, адже завдяки моральній підтримці рідних людей йому вдається переживати всі події в цій війні. І заради них усіх він воюватиме.
Фото з особистого архіву «Кузі»
Президент України Володимир Зеленський попередив про можливі нові хвилі російських дронових атак протягом дня.
Сили оборони України уразили лінійну виробничо-диспетчерську станцію «Нурліно» в Башкортостані — на відстані 1500 км від українського кордону.
У Костянтинівці Сили оборони буквально поховали під руїнами багатоповерхівки одразу вісьмох окупантів, які просочилися до міста для вчинення диверсій.
Після досить тривалої перерви російські окупанти знову спробували висунутися в напрямку українських позицій не малими штурмовими групами, а цілою колоною.
На Покровському напрямку, у зоні відповідальності 155-ї бригади, українські дронарі «перерізають» логістику рф та завдають мідл-страйк ударів по тилу окупантів.
Головний відділ безпілотних авіаційних систем «Фенікс» облаштували собі власне виробництво боєприпасів до своїх БПЛА.
Водій кат. С, D, Е, військовослужбовець
від 20000 до 120000 грн
Вся Україна
Третя окрема штурмова бригада ЗСУ
Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…