Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Ця історія може здатися фантастичною, але, на жаль, вона є реальною — описує бойовий шлях львівського десантника Ігоря з позивним «Француз». Після року війни проти російських окупантів цей чоловік декілька разів святкуватиме свій день народження. Але наслідки останнього поранення «Француз» переживає дотепер. Нині він поволі відновлюється фізично. І завдячуючи побратимам та професіоналізму медиків з ентузіазмом чекає повернення на фронт до свого підрозділу.
Життя до зловісного 24 лютого 2022 року
Ігор не один рік пропрацював у Франції та Іспанії. До речі, свій позивний отримав через роботу в Європі. Але згодом повернувся в Україну і влаштувався в охоронну структуру в Одесі. Там і познайомився з майбутньою дружиною. Але з початком широкомасштабної війни повернувся з сім’єю до рідного Самбора на Львівщині.
Як «Француз» повернувся до війська…
Ще у далекому 2005 році Ігор служив строкову в «десантурі», а це, як відомо, покликання на все життя. Тому наприкінці лютого 2022 року він з військовим квитком уже стояв у черзі до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки в Самборі.
— Коли черга дійшла до мене, я відразу сказав, що хочу в Десантно-штурмові війська. На що отримав відповідь: «Ви вже тридцятий туди у списку охочих, тому потрібно трішки почекати». І за декілька днів я з львівськими десантниками вирушив на один із військових полігонів на навчання. Мене призначили на посаду кулеметника в підрозділ вогневої підтримки,— розповідає «Француз».
А вже перебуваючи на фронті Ігор отримав найважливішу звістку у житті, що 19 квітня став батьком. У нього народилась донечка.
Події на Донеччині та Харківщині
Підрозділ «Француза» у липні 2022 року здійснював вогневу підтримку штурмових підрозділів своєї бригади в районі населеного пункту Спірне. Там захисник дістав своє перше поранення та контузію.
— Тоді окупанти вели прицільний вогонь по наших передових позиціях із двох танків, які потім наші хлопці успішно відправили на металобрухт. Але в тому бою я дістав контузію. Після цього близько двох тижнів перебував на лікуванні у шпиталі і чекав, щоб мене якнайшвидше поставили на ноги, адже не міг просто лежати в ліжку, — говорить Ігор.
Згодом його підрозділ підтримував штурмові дії на Соледарському напрямку, де близько місяця українські воїни успішно протистояли російським загарбникам. Після місяця боїв десантників «перекинули» на Харківщину.
— Бої на Харківщині стали для мене справжнім випробуванням на міцність. Там вони були дуже швидкоплинними, і росіяни зазнавали величезних втрат. Наш підрозділ знищив багато живої сили противника та затрофеїв «Тайфун» (універсальний броньований автомобіль підвищеної захищеності на шасі КАМАЗ, окупанти вважають його гордістю у своїх військових розробках. — Авт.), який хлопці підбили з ручного протитанкового гранатомета MATADOR. Тоді нам допомагала одна зі штурмових рот бригади. Нині, як мені відомо, цей трофей нищить своїх колишніх власників. Також у цьому бою ми взяли в полон сім рашистів, серед яких був офіцер, — розповідає військовослужбовець.
…Одного дня у жовтні по підрозділу Ігоря, який виконував завдання в районі селища Ізюмське на Харківщині, окупанти завдали ракетно-бомбового удару. У той момент «Француз» перебував у приміщенні.
— Ми готувалися до виїзду, і в один момент відбувся потужний вибух. Можливо тоді росіяни запустили ракету або скинули авіабомбу ФАБ-500. Це тривало декілька секунд. Я був затиснутий бетонними плитами, одна з яких лежала на автоматі, що притиснув мені ліву руку. А голова була затиснута між ще двома плитами. Поруч були два мої побратими, які, на жаль, загинули. Я наклав на ногу турнікет і кликав на допомогу. Мене відшукав командир підрозділу «Рагнар» (про нього АрміяІnform уже писала раніше. — Авт.). І розпочалась: за допомогою автомобіля «Хамер» та домкратів, 4-годинна операція з мого деблокування з-під завалів. На диво, я не втрачав свідомість,— розповідає Ігор.
Після цього Ігоря евакуювали до шпиталю, де він пройшов декілька етапів лікування. Тепер потрібно відновити дієздатність лівої руки. Але, попри проблеми зі здоров’ям та перебуванням на реабілітації, «Француз» декілька разів їздив у прифронтові міста, куди привозив різноманітну допомогу своєму підрозділу.
Нині Ігор хоче якнайшвидше одужати та повернутися на фронт, адже, як він часто повторює: «Я до останнього буду десантником. І моє місце серед моїх братів».
Фото з особистого архіву Ігоря
