Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Кулі били по скляному склепінню будинку Педагогічного музею, а присутні на засіданні українського революційного парламенту міняли кабінет міністрів. 105 років тому наприкінці січня — на початку лютого 1918 року відбулась ІХ сесія Української Центральної Ради, яка тривала в умовах агресії більшовицької росії проти Української Народної Республіки.
Ще ніколи не починалась сесія Центральної Ради за таких складних обставин, як саме тепер. Допіру вийшов IV універсал, що справді стає на новий шлях у державному будуванні української республіки. Справа із замиренням стала на повний зріст. Внутрішня, хатня, війна дійшла теж свого найвищого гребіня. До цього прилучається перший міністерський кризис, що повстав слідом за оповіщенням універсалу й може перед надзвичайно великими подіями поставити Україну в дезорганізованому стані. («На початку сесії». Замітка Сергія Єфремова в газеті «Нова Рада» (Вівторок, 16 січня 1918 року. № 11. С. 1)).
Одним із ключових питань сесії стало обрання нового складу Ради народних міністрів після того, як Володимир Винниченко і його кабінет подали у відставку. Обговорення нового складу вищого органу виконавчої влади в УНР відбувалось за умов січневого повстання, яке вибухнуло в Києві в очікуванні наближення загонів, що вторглись з більшовицької росії. Український есер Всеволод Голубович представляв Новий склад Ради народних міністрів за умов, коли повстанці захопили будівлі, розташовані лише за кількасот метрів від будівлі Педагогічного музею, в якому відбувалось засідання Центральної Ради.
За ніч у Києві сталися деякі зміни. Більшовики захопили Поділ і звідти стали підходити по Володимирській вулиці до Центральної Ради. В 12 год. дня вони захопили уже будинок Старокиївського участка, коло пів на другу — головний телеграф (проти Софії), а трошки згодом і будинок гостиниці «Прага», який знаходиться приблизно в 200 кроках від Педагогічного музею. («Дев’ята сесія Центральної Ради. 18 січня». Публікація у газеті «Народня воля» (Понеділок, 4 лютого нового стилю (22 січня старого стилю). № 13. С. 2)).
Частина з кандидатів на посади міністрів виявились майже невідомими більшості членів Центральної Ради. Стосувалось це передусім двох з них — Степана Перепелиці та Івана Немоловського, причому саме вони претендували на портфелі у важливих міністерствах — фінансів та військових справ. Іван Немоловський до того ж був вітчимом дружини Всеволода Голубовича — це змушує підозрювати, що посаду він отримав через родинні зв’язки з майбутнім прем’єром.
Саме в той час, коли Всеволод Голубович зачитував короткі характеристики двох майбутніх міністрів, у скляне склепіння Педагогічного музею вдарили кулі. Складно уявити кращий образ для унаочнення хисткості становища української влади в Києві наприкінці січня — на початку лютого 1918 року, ніж прямий обстріл більшовицькими повстанцями будівлі, в якій Центральна Рада затверджувала новий склад уряду, з’ясовуючи, наскільки компетентними є особи, яким доведеться стати на чолі виконавчої влади.
Далі В. Голубович дає коротенькі характеристики деяких із цих кандидатів на міністрів, бо інші з них, як Немоловський та Перепелиця, більшості Центральної Ради невідомі. У цей час у скляне склепіння над великою залою Центральної Ради влучає кілька куль і чути, як цокають кулі та шматочки скла з скляного верху сипляться з верхнього склепіння на спіднє (воно подвійне). Кілька депутатів пересідає з середини залу ближче до стін. («Дев’ята сесія Центральної Ради. Новий кабінет народних міністрів». Публікація у газеті «Народня воля» (Понеділок, 4 лютого нового стилю (22 січня старого стилю). № 13. С. 2)).
4 лютого 1918 року Центральна Рада спромоглась придушити більшовицьке повстання, головним центром і символом якого став завод «Арсенал». Однак уже за кількам днів, 8 лютого, Київ захопили червоні війська під командуванням михайла муравйова. Організувати ефективну оборону столиці новий уряд не спромігся. Особливо критичною, трагічною і символічною стала безпорадність нового військового міністра Івана Немоловського, який зник десь у столиці, призначивши перед тим головнокомандувачем усіма українськими військами отамана Олександра Сливинського. Вже 11 лютого, через відсутність зв’язку з чинним військовим міністром, його обов’язки було покладено на Олександра Жуковського.
Невиправдані перестановки у складі військово-політичного керівництва, призначення на вищі посади виконавчої влади осіб, неспроможних ефективно організувати оборону країни від агресії більшовицької росії стали одними з головних причин захоплення Києва ворожими військами на початку лютого 1918 року. Тогочасні події мають служити історичним уроком для сучасної України — внутрішньополітична боротьба в жодному разі не повинна шкодити обороноздатності держави. Не варто сподіватись на те, що скляне склепіння стане достатнім захистом від ворожих обстрілів. Навіть якщо воно подвійне.
