Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Військова топографія — важлива галузь науки, яка формує у вояків уміння впевнено орієнтуватися на місцевості як з використанням топографічних і спеціальних карт і приладів, так і без них. Про сучасну практичну підготовку бійців у сфері військової топографії кореспонденту АрміяInform розповів інструктор-волонтер, альпініст, майстер спорту зі спортивного орієнтування, доктор історичних наук, професор Ігор Сердюк. Після широкомасштабного російського вторгнення він розробив і викладає експрес-курс із прикладної топографії, орієнтування та навігації для військових ЗСУ та добровольців ТРО, готує пілотів цивільних дронів.
— Військова топографія — наскільки це важливо у Збройних Силах з прикладної точки зору?
— Це дуже важлива дисципліна. Вона потрібна для планування будь-яких дій на місцевості, забезпечення взаємодії, цілевказання та вогневого ураження, організації переміщень, руху. Це має значення як безпосередньо на фронті, на передній лінії, так і для логістики, переміщень, навчань.
Всі речі, пов’язані з навігацією, орієнтуванням, топографією є вкрай важливим інструментом. Маючи якусь карту або навігаційну програму, ми, наприклад, можемо хоча б частково убезпечитись під час використання нешифрованого радіозв’язку. Скажімо, замість того, щоб описувати місцевість чи називати видимі орієнтири, можна вказати в повідомленні: «Працюємо від точки N», або ж продиктувати шифровані координати з «Кропиви». Однак для цього треба мати картографічне забезпечення, відповідні додатки чи програми, наперед організовувати взаємодію.
— Як сталось, що ви почали навчати українських бійців основам орієнтування на місцевості?
— Класична військова топографія, яку викладають у вищих навчальних закладах, дещо відстає від сучасних технічних можливостей. Також вона дуже затеоретизована і об’ємна. Інакше кажучи, зараз просто немає часу на вивчення отого всього масиву. Натомість за кілька занять можна корисні на практиці знання, причому саме точково, адресно напрацювати ті вміння, які потрібні для конкретного підрозділу чи певної військової спеціальності. Тому свій курс я назвав «практична топографія» з акцентом саме на вжитковості знань.
Так вийшло, що я, як спортсмен-орієнтувальник і альпініст, багато років працюю з картами і багатьма навігаційними програмами для планування походів, руху на місцевості. Маю досвід роботи з картами різних масштабів і різними топографічними основами, у тому числі й з так званим генштабом. До цього доклався й досвід викладання в університеті, коли з великого обсягу складної інформації потрібно вибрати потрібну саме зараз і максимально доступно донести її до студентів.
Мабуть, через поєднання таких досвідів вже з березня мене почали просити долучитися до занять з бійцями. Спочатку це були несистемні тренування, пояснення «на пальцях», потім спрацювало «сарафанне радіо», запрошень побільшало. Тому з’явився невеликий теоретичний аудиторний курс та набір практичних занять з презентаціями та роздатковими матеріалами.
— Які новації у військовій топографії з’явились з огляду на сучасний, так би мовити, модерний технологічний характер ведення бойових дій?
— Під час підготовки я не втручаюсь у спеціальні сфери, наприклад, у те, чим займаються військові геодезисти. Йдеться насамперед про практичні навички орієнтування на місцевості, використання не тільки паперових карт, гаджетів, доступних і безпечних додатків для смартфонів, картографії «Кропиви».
Інакше кажучи, я навчаю тому, як можна ефективно використовувати цивільні технології і практики у військовій сфері. Ці технології часто набагато попереду. Мова може йти не тільки про додатки. Навіть така класична річ, як компас… До сьогодні в підручниках з військової топографії вчать користуватися компасом Андріанова — застарілим, важким у користуванні девайсом. Натомість вже давно ми маємо сучасні рідинні компаси, зі стабільними стрілками, якісними колбами, протракторами тощо. Свого часу мене здивувало те, що багато людей про це просто не знає, і я зробив короткий огляд для бійців ЗСУ, як правильно вибрати компас для тих або інших завдань. При цьому вивчив, насамперед, ринок доступних в Україні цивільних компасів — як якісні, так і абсолютно не вжиткові репліки.
Ще, наприклад, за класичної підготовки особовий склад починають вантажити такими речами, як визначення відстані до об’єкта за його лінійними розмірами. Натомість зараз будь-яким смартфоном за наявності певних програм можна дуже точно визначити відстань до видимого орієнтиру, якщо він нанесений на карту.
Є також момент щодо роботи з азимутами чи з кутами, всіма речами, пов’язаними з цілевказаннями. Все це можна робити за допомогою програм, що встановлюються на дуже поширені сучасні гаджети, якими користується наразі практично кожен.
Зрештою, нині доступною є ціла лінійка векторних карт, наприклад, та сама OSM-мапа, (Open Street Maps), які мають надзвичайно великий обсяг інформації. Їм у класичних курсах з військової топографії приділяється, на жаль, дуже мало уваги.
Довідково: OpenStreetMap (дослівно «відкрита вулична мапа») — відкрита вебкартографічна база геопросторових даних та інструментів роботи з ними, створена шляхом відкритої співпраці спільноти волонтерів з метою укладання максимально детальної вільної та безкоштовної географічної карти світу.
Основною ж фішкою в моєму мінікурсі є те, що я показую переваги і недоліки всіх трьох топографічних основ (супутник, OSM, «генштаб») та вчу їх поєднувати. Це корисно як для користувачів «Кропиви», так і для власника звичайного смартфону, або ж людини, яка працюватиме з паперовими картами.
— Що саме дозволяє робити система «Кропива» щодо орієнтування на місцевості?
— «Кропива» народжувалась як система для артилеристів, однак тепер її функціонал надзвичайно ширший. Він корисний і для «пішохідних» груп, і для пілотів БПЛА, і, зрештою, для будь-якого з підрозділів. Наприклад, під час одного із занять з працівниками національної поліції ми розглядали можливості цієї системи для організації взаємодії та обміну інформацією про шляхи пересування, позначення об’єктів, розуміння місцевості, створення власних сцен та їх пересилання.
З точки зору прикладної топографії — важливим у ній є те, що вона об’єднує три різні за своєю філософією топооснови — так звані гугл-знімки або космічні знімки, насичену дуже великим обсягом інформації цивільну векторну карту і військові топографічні карти — так званий генштаб. «Кропива» точно прив’язує їх до різних систем та актуальних сьогодні координат, дає набір інструментів, необхідний для використання тих топооснов та розуміння місцевості.
— Як відбувається навчання?
— По-різному. Мені довелось брати участь у різних форматах навчання — від лекцій для великих груп на 100—120—150 осіб до насичених кількаденних теоретичних і практичних занять з маленькими групами. Наприклад, навесні і влітку я більше працював на місцевості з групами розвідки (в лісі відпрацьовували прийоми роботи з компасами та картами). Із серпня 2022 року я співпрацюю з великим проєктом Victory Drones, у якому закриваю нішу топографічної підготовки. Одним із напрямів діяльності проєкту є онлайн-курс «Сучасні технології війни». Це закритий курс для військових, розміщений на платформі Prometheus, який містить мій модуль з прикладної топографії, орієнтування та навігації.
На сьогодні я акумулював доволі значний обсяг матеріалу і намагаюсь працювати з урахуванням потреб конкретної навчальної групи. Навіть якщо йдеться про оглядові аудиторні заняття, то вони завжди починаються зі знайомства із специфікою роботи та спеціалізацією слухачів. І відповідно до цього намагаюсь вже розставляти акценти.
Загалом, я намагаюсь показати можливості та надати інструменти, а не готові алгоритми дій. Моє завдання — вказати на шляхи та джерела інформації. А слухачі вже самі вирішать, як ними можна скористатись. Це дозволяє досягнути максимальної ефективності у стислі терміни. Також додатково підтримую зв’язок з багатьма курсантами на рівні консультацій аж до того, що інколи мені телефонують посеред ночі, щоб з’ясувати чи уточнити якесь критично важливе питання.
— У підготовці скількох військових ви взяли участь, як ви можете оцінити якість роботи своїх учнів?
— Очно я особисто дотичний до підготовки понад чотирьох тисяч військових (маю на увазі всі формати, до яких я був залучений наживо). У згаданому курсі на Prometheus активовано понад 30 тис. акаунтів. Звичайно, як викладач, я розумію, що не всі студенти є такими активними, як би того хотілось, але оскільки курс стартує саме з мого модуля, то є шанс, що більшість зареєстрованих користувачів з ним принаймні ознайомились. Тому кількісні показники доволі високі.
Що стосується якості, то важливими є два чинники. Перш за все, це мотивація. Практично в усіх слухачів вона на дуже високому рівні, видно, що вони вкрай зацікавлені отримувати життєво необхідні для них знання й уміння. По-друге, слід сказати про рівень попередньої підготовки — серед курсантів чимало фахівців з ІТ-сфери, тих, хто працював у цивільному житті з програмним забезпеченням, складною технікою, є люди зі знанням іноземних мов. Вони не лише прагнуть, але й уміють швидко та якісно вчитися, самостійно шукати й опрацьовувати потрібну інформацію. Саме вони демонструють найвищі успіхи в навчанні та є найбільш перспективним контингентом для підготовки. Дуже радію, коли зустрічаю спортсменів-орієнтувальників, туристів, альпіністів. Багато з них сьогодні є операторами БПЛА або інструкторами. До слова, окрім усього, я також є учасником спільноти Сlimb Аrmy, яка надає підтримку воюючим альпіністам.
— Чи маєте відгуки від учнів на ваш курс та проведені заняття?
— Для мене, як для університетського викладача, найбільш цінним фідбеком є запитання в процесі роботи. Тобто якісь репліки, уточнення, поправки там, де я не був точним. Наприклад, хтось із військових написав, що в одному з моїх відео на дистанційному курсі є дрібна механічна помилка. Я був з того щасливий — це означає, що мене слухають та дивляться уважно.
Також гарною зворотною реакцією є ситуації, коли після заняття мене по пів години не відпускають, закидують запитаннями. Поки є такі реакції, я розумію, що курс справді потрібен слухачам і дає їм корисні знання. Зрештою, часто після занять в одному підрозділі можуть телефонувати чи писати, запрошувати попрацювати в іншому місці. Ця затребуваність і є для мене найкращим відгуком.
Світлини з архіву Ігоря Сердюка
