Спрощений алгоритм дозволяє поновитися до війська без судової тяганини. Це стало вирішальним аргументом для багатьох бійців. Історію одного із них фахівці групи комплектування 1-ї Президентської…
Головною метою російських загарбників під час воєнної агресії залишається знищення української ідентичності. Тому перше, з чого вони починають свою «миротворчу» діяльність після захоплення українських міст та сіл, вбивств та пограбування мирного населення, — це перейменування вулиць і викорінення ознак української приналежності.
Згадаймо, як після майже повного знищення міста Маріуполь, масового вбивства його населення, перше, що зробили окупанти, — змінили назву Маріуполь на російську «Мариуполь» на в’їзді в місто, а потім ще для надійності пофарбували її в колір власівського триколору. Так, передусім вони не збирали тіла загиблих від їхніх рук мешканців міста, які лежали просто посеред вулиць, не надавали допомогу постраждалому населенню, не відновляли зруйновану інфраструктуру, а ретельно визначали нову приналежність захопленої ними території. І це не забаганки якихось ординських начальників. Це цілеспрямована, завчасно визначена ідеологічна політика кремля щодо України — зробити все можливе, щоб стерти зі свідомості людей їхній національний ген пам’яті. У цій місії вони вже давно втратили здоровий глузд і навіть перевершили ідеологічні настанови свого вчителя, доктора геббельса.
На кожному біг-борді окупованих міст України, немов мантра, прописані слова на кшталт «Маріуполь — рускій город». Таблички з новими назвами вулиць, що сяють свіжою фарбою, на вщент зруйнованих російськими снарядами, ракетами й мінами будівлях мають вигляд експонатів якихось археологічних розкопок. Але ще дивнішими стали нові назви цих вулиць. І якщо повернення вулиці Миру назви відомої мумії з кремлівського мавзолею ще можна якось пояснити, то навіщо було змінювати назву площі «Воїнів-визволителів» Другої світової війни на назву «Ленінського комсомолу» — зовсім незрозуміло. Тим більше, що комсомол пішов у вічність ще за часи існування срср з легкої руки генсека кпрс горбачова. Але тут логіка теж є.
На погляд ординського керівництва, Україну треба не просто повернути в радянське минуле, а в часи махрового більшовицького мракобісся й терору. Мабуть, саме з таких міркувань нейтральну назву вулиці «Юнговська» у Маріуполі було замінено на «дзержинського». Того самого голови радянського вчк, каральної організації, з якої згодом була створена головна катівня радянського союзу під назвою нквс. Майже весь Маріуполь тепер складається з галереї вийнятих з нафталіну сумнівних героїв замшілого минулого: свердлов, воровський, шаумян, куйбишев, бабушкін та інші вже зовсім невідомі новим поколінням українців людей. А чим, наприклад, не вгодив окупантам конструктор космічних кораблів Сергій Корольов, чиє ім’я має вулиця в окупованому Мелітополі?
Саме під його керівництвом було запущено перший штучний супутник Землі та здійснено перший політ людини в космос. Саме він відкрив шлях у розвиток світової космонавтики. Але окупантам більш до вподоби став куйбишев, більшовицький партійний діяч. Не пожаліли загарбники навіть героя радянського союзу, учасника Другої світової війни, льотчика Амет-Хана Султана, на рахунку якого 38 знищених гітлерівських літаків. Вулицю, яка мала ім’я мужнього льотчика, змінили на безлику назву «Октябрська». Та ж участь спіткала й вулицю, названу на честь організатора оборони Одеси в 1941 році генерала Івана Петрова. рашисти обізвали її на честь чекіста сталінської доби менжинського.
Зроблено це не випадкового, а задля того, щоб нічого не нагадувало тим, хто залишається зараз під окупацією, людожерів-вбивць про їхнє українське минуле. Навіть назви вулиць. Але приклад звільненого Херсона, Куп’янська, Вовчанська, Лимана й багатьох інших міст України наочно свідчить про те, що незабаром усім окупованим містам і селам повернуться назви їхніх вулиць і пам’ятних місць.
