Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Лунає команда, і група солдатів починає рух. Короткими перебіжками, долаючи природні перепони — густі зарості та складний рельєф, вони стрімко наближаються до позицій умовного противника. «Контакт! На 11-ту!» — лунають автоматні черги, у ворожий окоп летить граната. Короткий штурм, група займає кругову оборону. Трохи осторонь за бійцями спостерігає головний сержант роти однієї з окремих механізованих бригад Андрій на псевдо «Піночет». Він ретельно аналізує дії кожного воїна. Після завершення вправи сержант відзначає, що було зроблено добре. Але особливу увагу звертає на помилки, розповідає, як їх можна було уникнути, та відправляє групу на вихідний рубіж.
— Уже завтра хлопці повертаються на бойові позиції, — говорить головний сержант. — Впевнений, що засвоєні під час тренувань навички неодмінно стануть їм у пригоді.
Андрій на війні не перший рік. У 2015-му був мобілізований. Виконував обов’язки заступника командира взводу в одному із навчальних центрів ЗСУ. Згодом служив у 14-му окремому мотопіхотному батальйоні «Черкаси». Демобілізувався, а у 2021 році повернувся до армії, розпочавши службу в одній із окремих механізованих бригад.
— Я проходив підготовку в розвідбаті морської піхоти, неодноразово брав участь у міжнародних навчаннях. Наразі всі набуті знання та навички передаю побратимам, із якими утримуємо рубежі на Запорізькому напрямку. Увесь «вільний» час намагаємося використати з максимальною користю. Постійно тренуємось, вивчаємо ТТХ різних видів озброєння та техніки, відпрацьовуємо питання взаємодії, загальної злагодженості, — говорить Андрій.
Крім того, піхотинці ретельно аналізують тактику ворога, шукають його слабкі місця, а також вивчають трофейні зразки озброєння та боєприпасів.
— Навіть коли штурмові дії пройшли успішно, є висока ймовірність, що найближчими годинами ворог спробує контратакувати. Тому я намагаюсь довести хлопцям, що вони мають знати, як найефективніше використовувати захоплену під час штурму ворожу зброю у разі браку власної.
Андрій розказує, що між бойовими діями у 2015-му і теперішніми — величезна різниця. Нині війна більш технологічна, кожна зі сторін має багато сил та засобів. Окрім того, на театрі російсько-української війни розгортається справжня битва дронів небачених досі масштабів.
Сьогодні піхотинці зосереджуються на підготовці до ведення активних наступальних і штурмових дій. А для того, щоб успішно виконати поставлені бойові завдання, підрозділ має діяти як один злагоджений механізм.
— Проводимо навчання, після яких обговорюємо, що вдалось, а що ні. Мені подобається, що бійці ставлять запитання, пропонують свої варіанти, як можна зробити краще. Такий відгук доводить, що я зміг їх зацікавити, а отже, роблю все правильно. Окрім того, під час тренувань підвищується взаємодія в підрозділі, а коли розумієш одне одного з напівпогляду, це все працює і приносить гарні результати.
Звільняти населені пункти — це надважка праця, і кожен відвойований клаптик землі рясно политий потом та кров’ю українських воїнів. І хоч ворог переважає кількісно, головний сержант впевнений, що українські захисники більш професійні, вправні та вмотивовані.
— Інколи я дивлюся російські новини, де бачу, як тих же «вагнерівців» перетворюють на «національних героїв». І про «подвиги» цих «героїв» вони розповідають дітям. Це пропаща нація, — говорить «Піночет». — Я розумію, якщо ми зараз не доб’ємо ворога, то за деякий час з цим доведеться зіткнутися нашим дітям чи внукам. Тож нині треба зібрати всю волю в кулак і працювати. Їх більше, це дійсно так, але вони — загарбники, у них немає жодного морального виправдання, чого вони прийшли на нашу землю. А ми не маємо іншого вибору, як боротися і перемагати, нам немає, куди відступати. Може, це й прозвучить жорстоко, та я за повне фізичне знищення ворога, принаймні тих, хто зараз прийшов на нашу землю зі зброєю в руках. Мова сили — це єдине, що більшість із них розуміє.
Фото Владислава Дем’яненка.
