Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
На підступах до населеного пункту Мар’їнка, що в передмісті Донецька, вдало стримують навалу ординців і щодня нищать ворогів та їхню броньовану техніку воїни-десантники підрозділу, де служить 26-річний сержант Олександр. Після вмілих і рішучих дій на полі бою його було призначено старшим позиції. Про те, як він разом із побратимами боронить Україну, Олександр розповів кореспонденту АрміяInform.
– Чим ви займалися до війни, який військовий досвід мали?
– Народився я у Кривому Розі. Мій батько, рідний дядько були металургами. Багато років працювали горновими печі у плавильних цехах металургійного комбінату. Тому я теж обрав для себе цю професію. Після закінчення Криворізького національного металургійного університету став горновим доменної печі. В армії не служив і ніякого військового досвіду в мене не було. Коли почалося широкомасштабне вторгнення російських загарбників, вирішив для себе йти захищати країну, тому що дуже не хотілось, щоб до моєї домівки завітали непрохані «гості». Батьки мене підтримали.
– Чому обрали ДШВ, і як проходило ваше військове становлення?
– Спочатку збирався стати артилеристом. Навіть поїхав до навчального центру в Десні. Звідти планувалося відправлення на навчання до Британії. Але в останню мить мені запропонували піти в ДШВ. Погодився і не жалію про свій вибір. Потрапив у потужний і дружній колектив, у якому панує справжнє бойове братерство. Під час підготовчого процесу набув необхідних навичок, які стали мені у пригоді. Це не тільки звичайний курс тактичної, вогневої, інженерної, медичної підготовки, а ще вміння працювати у складі мобільних штурмових груп, ведення бойових дій у забудовах, в умовах оточення та у відриві від основних сил. Після закінчення навчального процесу нас відправили на Донецький напрямок, де ворог щодня намагається прорвати нашу оборону.
– Пам’ятаєте своє перше бойове хрещення? Як почували себе в бою?
– Дуже добре пам’ятаю той день. Якраз повернувся з позиції, і мені запропонували піти на підсилення на один опорник, який вважався дуже небезпечним. На нього постійно перли московити. Погодився, тому що хотілося перевірити себе, дізнатися, на що здатний в екстремальних умовах. Коли туди прийшов, дуже здивувався. Там на подив було тихо. Але тиша панувала недовго. Вже за годину почався потужний мінометний обстріл. Це була перша ознака того, що невдовзі вони полізуть. Так і сталося. Раптово побачив, як до нас швидко наближається БЕХа з десантом на броні. Чомусь мене почав розбирати сміх. Мабуть, це була захисна реакція організму. Відчував, що адреналін зашкалює, але страху не було. Точніше, він якось непомітно пройшов, як тільки почалася активна бойова робота. Тим часом ординська БМП на повному ходу наскакує на міну і підривається. Орки, немов таргани, пострибали з броні й побігли до наших траншей. Зустріли їх зі всіх стволів. Щільний контактний бій йшов на відстані 20-30 метрів. Кулі та гранати летіли майже з усіх боків. У підсумку з того десанту не залишилося жодного загарбника. Хлопці працювали жорстко і відчайдушно. З нашого боку обійшлося без втрат.
Після того бою став почуватися більш-менш впевнено. Вже знав, як усе відбувається і як потрібно правильно діяти. До речі, наступний бій теж був не менш запеклим. Приблизно за тим же сценарієм окупанти повторили атаку на нашу позицію. Після мінометного обстрілу почався штурм. Тільки цього разу попереду їхав Т-72, а за ним йшла піхота. Танк постійно вів вогонь прямою наводкою з гармати і обстрілював нас з великокаліберного кулемета. Десь метрів за 120 від наших траншеї з нього пустили дим, і піхота почала висуватися під його завісою впритул до наших окопів. Але хлопці з сусідньої позиції зі «Стугни» зуміли чітко влучити у ворожий танк, і він зупинився. Далі його контрольним пострілом з ПТРК «Джавелін» перетворили на металобрухт. Видовище було феєричним, коли від вибуху БК його башта злетіла високо у повітря. Втративши броню, окупанти розгубилися, а ми навпаки почали активно їх змащувати свинцем. За пів години напад був відбитий.
– На що ви, як молодший командир, звертаєте увагу при виконанні бойових завдань. Як плануєте дії своїх підлеглих?
– Головне завдання під час бою це завдати максимальних втрат ворогу і одночасно зберегти життя своїх побратимів. Для цього треба відповідально ставитися до виконання завдань. Завчасно планувати бойову роботу, яка налічує багато факторів. Це підготовка зброї, інженерне обладнання позицій, зв’язок і взаємодія з іншими підрозділами. Важливим елементом є також ведення аеророзвідки задля спостереження за ворогом і корегування вогню. Намагаюсь постійно вдосконалювати свої знання і навички, щоб бути максимально ефективним у бою. Але завжди пам’ятаю про людей. Усі вони чиїсь діти, чоловіки, батьки. Їх чекають вдома, і треба зробити все, щоб вони після нашої перемоги живими повернулися до своїх родин.
Фото з особистого архіву Олександра
