Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Світову спільноту сколихнули кадри зі звільненими з полону українськими військовими. Змарнілі, з очевидною втратою ваги, хворі та виснажені — ось як країна-агресор дотримується міжнародного права, реципієнтом якого стала давно. Однак сьогодні про інше. На прохання кореспондента АрміяInform представник Координаційного штабу з поводження з полоненими Богдан Охріменко розповідає про умови утримання російських полонених в Україні. Йдеться, зокрема, про табір на заході України.
— Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, докладніше про цей заклад. Наскільки він закритий? Чи відвідують його журналісти?
— Ми возимо як українські, так і світові топ-медіа: New York Times, Wall Street Journal, було японське телебачення — вибираємо впливові ЗМІ, щоб забезпечити якомога більш широке охоплення. Зрозуміло, ресурс обмежений, тому намагаємось використовувати його найбільш ефективно. Одного разу в нас відбулася поїздка журналістів з трьох континентів: Америки, Євразії та Австралії.
Журналісти можуть спілкуватися в таборі з будь-ким, хто погодиться. Але знову ж таки звучить запитання: «Добре, тут ви показуєте, що з полоненими все гаразд, але ось дорогою, нібито, коли їх взяли тільки в полон, вони там скаржаться, що когось… побили?». У росії нещодавно стався інцидент: на півночі, де Ямало-Ненецький автономний округ, виклали відео і за декілька хвилин прибрали. Там був виступ полоненого, який перебував у таборі. Його на Харківщині полонили. На відео він розказував, як йому велося: «Нас не бьют, нас кормят, нам зачитывают правила Женевской конвенции». Тобто, незважаючи на проросійську позицію, він нічого поганого не казав. Але це прибрали моментально…
— Чи приїжджали журналісти з досвідом, які, як кажуть, не один пуд солі з’їли на темі поводження з полоненими?
— Якось до нас приїхав журналіст New York Times. Зазначив, що відвідував десятки тюрем по всьому світу. Був сонячний осінній день. Ще зелені поля, листя на деревах тільки починало жовтіти. Він і каже: «Ваш табір для полонених має вигляд табору для відпочинку. Це найоптимістичніша тюрма з усіх, що я бачив!».
Журналісти їли те, що їдять військовополонені. І це не показуха, тому що полонені готують собі самі, і розпорядок дня не змінюється. Тобто не так, що приїжджає делегація, і все чистять і миють, готуються…
По-перше, сюди журналісти приїжджають регулярно. По-друге, без попередніх повідомлень з інспекціями прибувають представники ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) тощо.
Військовополонених шикують, і вони можуть підійти до кожного та запитати: «Як вам ведеться у таборі?». Подивитись, що вони не побиті, що в них немає ніяких специфічних травм. Ті травми, які в них є, мінно-вибухові. У лазареті — лежать без ніг, тобто з такими травмами, яких можна зазнати тільки на полі бою. У полонених, які з переломами кінцівок, стоять апарати Ілізарова. Тобто добре видно, що вони отримують кваліфіковану медичну допомогу, на відміну від наших у рф.
Жоден із росіян не має такої, як наші полонені, втрати у вазі, у всіх нормальний вигляд.
Медсанчастина в таборі прекрасно обладнана. Їй може позаздрити будь-яка цивільна лікарня. Там є дуже сучасний стоматологічний кабінет. Обладнання для нього закуплене у 2021 році. Прекрасні лікарі.
Журналісти не довірять, і запитують у стоматолога: «А які найскладніші операції ви проводили?». Він розказує про реальні хірургічні втручання. Тут є ультразвукова діагностика, є кабінети терапевта. Можна отримати будь-яку медичну послугу.
Одному журналістові з Нідерландів я запропонував: «Не хочете собі зуби полікувати? Тут недорого». Вони сміялися. Кажуть: «Покажіть, де у вас тут кімната для тортур». Я відповів: «Ну ідіть, сідайте у стоматологічне крісло…»
Директор табору засвідчив, що люди, які працюють тут, час від часу скаржаться: «Нам кажуть рідні-близькі: «Як так, вони наших так мучать, так знущаються над ними, а в нас для російських полонених — усі умови. І харчування, і продукти»… Керівник зазвичай відповідає просто: «У таборі всі умови згідно з міжнародними конвенціями, оскільки ми європейська країна, і наші хлопці воюють за це».
Журналісти ходили, все роздивлялися. Ось на складі продуктів немає смороду, все чистеньке, закруточки, всі банки підписані, стоять рядами. Морозильні камери: в одній риба, в другій м’ясо. Там можна пережити ядерну війну…
— Тобто в таборі ще й безпечно?
— Так. Єдине, коли росія стріляє по електропідстанціях, то можуть на короткий час вимкнути світло. Проте МКЧХ придбав сюди великий електрогенератор. Є своє опалення на дровах. Але наскільки все чисто й охайно!
Нині ми впливаємо на міжнародну спільноту через міжнародні організації для того, щоб ті, зі свого боку, давили на москву, аби в них були хоч наближено такі умови для наших хлопців. Тобто щоб були теплі речі, щоб рідні мали змогу висилати передачі, щоб був зв’язок. До речі, у нашому таборі є IP-телефонія. Раз на день протягом 15 хвилин полонений може поговорити зі своїми рідними. Щоправда, телефон лише один, а їх там багато, тому черга.
— Але ж можна дочекатись?
— Так, звісно. Кожен, мінімум раз на місяць, може дочекатись і зателефонувти, і поговорити. У наших хлопців у росії такої змоги немає…
— Дякую за розмову.
